490/6600/17
нп 1-кп/490/955/2017
30 січня 2018 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши відкрите судове засідання щодо обвинувального акту, складеного за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 42016151030000065, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженки м. Миколаєва, громадянки України, не працюючої, не заміжньої, маючої на утриманні 2 неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
З участю сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_6 , представник потерпілого ОСОБА_7 ; сторона захисту: обвинувачена ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_8 ,
Досудовим розслідуванням встановлено. що ОСОБА_3 впродовж періоду з січня 2010 року до січня 2015 року проживала однією сім'єю та вела спільне господарство із ОСОБА_9 , з яким не перебувала у зареєстрованому шлюбі. Вказаний факт встановлено серед іншого рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.03.2016 року у справі №490/9678/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_9 однією сім'єю та батьківства останнього відносно її дітей, яке набрало законної сили.
Від ОСОБА_9 15.03.2012 року обвинуваченою народжено ОСОБА_12 , а 27.12.2013 року - ОСОБА_13 .
З метою отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, державної допомоги одиноким матерям на дітей, державої допомоги матерям при народженні дитини до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_3 03.04.2012 року звернулась до управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради.
ОСОБА_3 усвідомлюючи відсутність у неї права на одержання державної допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, з метою її протиправного одержання в зазначений вище день, внесла до заяви про призначення всіх видів соціальної допомоги №581, декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги за період з 01.10.2011 до 31.03.2012 неправдиві відомості - зазначивши про те, що вона не проживає з особою, яка є батьком її дитини, достовірно знаючи про те, що вона мешкає однією сім'єю з ОСОБА_9 , який є батьком її дитини, а також заповнила й підписала зобов'язання про те, що у разі проживання з батьком дитини чи отримання від нього аліментів вона зобов'язується повідомити управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради в п'ятиденний термін.
Після внесення зазначених неправдивих відомостейдо вказаних вище офіційних документів ОСОБА_3 продовжуючи реалізовувати свій корисливий намір направлений на незаконне отримання державної допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям 03.04.2012 року, надала документи працівникові управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради для подальшого оформлення державної допомоги, усвідомлюючи, що вони містять недостовірну інформацію щодо її не проживання однією сім'єю із батьком її дитини.
За результатами опрацювання фахівцями управління наданих обвинуваченою документів, що містять недостовірні відомості, начальником зазначеного управління введеним в оманою підробленими документами щодо не проживання обвинуваченої однією сім'єю з батьком її дитини 12.04.2012 прийнято рішення про призначення ОСОБА_3 державної соціальної допомоги й розпочато нарахування та виплату зазначених грошових коштів на картковий рахунок обвинуваченої у банківській установі - публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
У подальшому ОСОБА_3 упродовж періоду з 12.04.2012 до 30.09.2012 отримано державну допомогу у вигляді грошових коштів у розмірі 3418,32 грн. допомоги одиноким матерям шляхом їх зняття з карткового рахунку і проведення з ними платіжних операцій, та використано їх на власний розсуд.
Продовжуючи реалізовувати свій корисливий намір спрямований на тривале незаконне отримання державної допомоги ОСОБА_3 15.11.2012, 14.05.2013, 31.05.2012, 11.11.2013, 13.01.2014, 22.12.2014, внесла до заяв про призначення всіх видів соціальної допомоги №1176 від 31.05.2012, №1982 від 15.11.2012, № 922 від 14.05.2013, №1601 від 11.11.2013, №44 від 13.01.2014, №2720 від 22.12.2014, декларацій про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги за період з 01.05.2012 до 31.10.2012, з 01.05.2013 до 13.10.2013, з 01.05.2013 до 13.10.2013, з 01.07.2013 до 31.12.2013, з 01.06.2014 до 30.11.2014 неправдиві відомості про те, що вона не проживає з особою, яка є батьком її дитини, достовірно знаючи про те, що вона мешкає однією сім'єю з ОСОБА_9 , який є батьком її дитини (після народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 - дітей)
Після внесення недостовірних відомостей до зазначених вище документів ОСОБА_3 15.11.2012, 14.05.2013, 31.05.2012, 11.11.2013, 13.01.2014, 22.12.2014, продовжуючи реалізовувати свій корисливий намір направлений на незаконне отримання державної допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, перебуваючи в приміщенні управління, усвідомлюючи, що вони містять недостовірну інформацію щодо її не проживання однією сім'єю із батьком її дитини, надала документи працівникові управління для подальшого оформлення державної допомоги.
За результатами опрацювання фахівцями УСВК наданих обвинуваченою документів, що містять недостовірні відомості, начальником зазначеного управління прийнято рішення про призначення ОСОБА_3 державної соціальної допомоги й нараховано та виплачено зазначені грошові кошти на картковий рахунок обвинуваченої у банківській установі - публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України». Загалом, упродовж періоду з 03.04.2012 до 30.11.2015 обвинувачуваною незаконно отримано грошових коштів державної допомоги у сумі 46572,66 грн. У подальшому обвинуваченою одержані грошові кошти використано на власний розсуд.
Дії ОСОБА_3 органом досудового слідства кваліфіковано за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358, ч.1 ст.190 КК України, тобто підроблення офіційного документу з метою його подальшого використання; використання завідомо підробленого документа; заволодіння чужим майном (державними коштами) шляхом обману (шахрайство).
Справа надійшла до суду із угодою про визнання винуватості, відповідно до якої ОСОБА_3 визнала себе винною в інкримінованих злочинах, та сторони погоджуються про призначення ОСОБА_3 покарання: за ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України - у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України - у вигляді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ; за ч.1 ст. 190 Кримінального кодексу України - у вигляді штрафу у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Від призначеного покарання просять звільнити на підставі п."в" ст.1 ЗУ "Про амністію у 2016 році", оскільки ОСОБА_3 має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, щодо яких не позбавлена батьківських прав.
Прокурор, захисник та обвинувачена в судовому засіданні заявили, що вони цілком розуміють наслідки укладення даної угоди.
Розглядаючи питання про затвердження угоди суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладено угоду між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно п.3 ч. 4 ст. 469 КПК України, угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладено щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
ОСОБА_3 визнала себе винуватою у вчиненні злочинів, передбачених за ч.1 ст.190, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України. Вказані злочини відповідно до ст. 12 КК України, є злочинами невеликої тяжкості, внаслідок яких спричинено матеріальної шкоди виключно державним інтересам й таку шкоду вже стягнено за судовим рішенням, представник потерпілого надав письмову згоду на укладення угоди, а отже угоду про визнання винуватості може бути укладено.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 цілком розуміє положення п. 1 ч. 1 ст. 473, ч. 4 ст. 474 КПК України, укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Обвинувачена ОСОБА_3 погодилась на призначення їй узгодженого покарання.
Умови угоди не суперечать вимогам КПК України та КК України, а також інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, підстави вважати, що укладення угоди було недобровільним відсутні, фактичні підстави для визнання винуватості мають місце.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором і обвинуваченою та призначення їй узгодженого сторонами покарання.
Обвинувачена, якій судом було роз'яснено наслідки застосування амністії, в судовому засіданні підтримала клопотання про звільнення її від покарання у зв'язку із амністією.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про застосування амністії в Україні", амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.
Пунктом "в" статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.
ОСОБА_3 вчинила злочини, які відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України є злочинами невеликої тяжкості, є матір'ю 2 дітей - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обставини, які б виключали можливість застосування амністії до ОСОБА_3 , передбачені ст.4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та ст.9 Закону України "Про амністію у 2016 році", судом не встановлені.
Таким чином, обвинувачену слід звільнити від призначеного покарання у вигляді штрафу на підставі п."в" ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374-376, 474, 475 КПК України, суд,-
Затвердити угоду від 20 жовтня 2017 року про визнання винуватості, укладену між прокурором відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області ОСОБА_6 та обвинуваченою ОСОБА_3 у кримінальному проваджені №42016151030000065 за обвинуваченням у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
Визнати ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358, ч.1 ст.190 КК України і призначити їй покарання:
за ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України - у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України - у вигляді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ;
за ч.1 ст. 190 Кримінального кодексу України - у вигляді штрафу у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі ч.1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
Звільнити ОСОБА_3 від призначеного покарання у вигляді штрафу на підставі п."в" ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому і прокурору.
Суддя ОСОБА_1