30 січня 2018 року
Справа № 489/4918/17
Номер провадження 2/489/630/18
Іменем України
30 січня 2018 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого - судді Тихонової Н.С.,
секретар судового засідання - Сироватка Т.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору міни дійсним,
В жовтні 2017 р. ОСОБА_6 звернулась із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 Вказувала, що в 1988 році між матір'ю позивача та відповідачами було укладено договір міни нерухомого майна, який був оформлений на Товарній біржі «Нерухомість - Південь». Мати позивача померла, але оформити спадкові права позивач не має можливості, оскільки даний договір не був посвідчений нотаріально.Всі умови договору сторони виконали, претензій один до одного не мають, проте від нотаріального посвідчення договору міни відповідачі ухиляються.
Посилаючись на вище викладене позивач просить суд визнати договір міни, зареєстрований 24.02.1998 року на Товарній біржі «Нерухомість - Південь». за № 1858 - дійсним.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.
Відповідачі позов визнали.
Представник третьої особи Товарної біржі «Нерухомість - Південь» в судове засідання не з'явився, повідомлявся судом про розгляд справи належним чином. Причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши надані докази, суд виходить з такого.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_6.
Квартира АДРЕСА_1, належала ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.01.1997 року, зареєстрованого в Миколаївському Бюро технічної інвентаризації.
Квартира АДРЕСА_2, належала ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на власність на житло НОМЕР_1 від 29.01.1998 року зареєстрованого в Миколаївському Бюро технічної інвентаризації.
24 лютого 1998 року на Товарній біржі "Нерухомість - Південь" за № 1858 був зареєстрований Договір міни, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, що діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_9, а вона передала у відповідачів власність квартиру АДРЕСА_2.
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано в Миколаївському міському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_9 за реєстровим № 18867 від 27.02.1998 року.
Претензій сторони один до одного не мали, всі умови договору міни дотримані. Проте на даний час нотаріальне посвідчення договору неможливе.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_9.
Позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу оформлення свої спадкових прав після смерті матері, проте приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Юрловою Т.Г. було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій та видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що Договір міни від 24.02.1988 року, зареєстрований на Товарній біржі «Нерухомість - Південь» за № 1858 не був нотаріально посвідчений.
Відповідно до ст.ст.57,58 Конституції України, ст.5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до положень п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у лютому 1998 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 242 ЦК УРСР за договором міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту сторін.
Згідно ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Згідно із ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов'язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.
Частиною 2 ст.47 ЦК УРСР передбачено, що у разі, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною.
При цьому, вказана норма може застосовуватись лише за наявності таких необхідних умов: одна зі сторін має повністю або частково виконати угоду; інша сторона має ухилятись від нотаріального оформлення угоди; має існувати вимога сторони, яка виконала свої обов'язки. Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює визнання договору міни житла з недотриманням нотаріальної форми дійсним.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вона придбала квартиру на біржі, однак через необізнаність сторін договір міни нерухомого майна не був нотаріально посвідчений, а лише зареєстрований на біржі. Позивач вказує, що після укладання договору відповідачі звільнили квартиру від особистих речей та майна, передали позивачу ключі від неї, водночас позивач почала користуватися спірною квартирою та продовжує нею користуватись по теперішній час.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Відразу після укладання договору міни між сторонами позивачем було зареєстровано право власності в Миколаївському МБТІ, який на час виникнення спірних правовідносин мав повноваження реєстраційного органу.
Разом з тим, позивач на теперішній час не має можливості зареєструвати своє право власності на спірну квартиру на підставі договору міни, укладеного з відповідачами, через те, що на час укладання договір не був нотаріально посвідчений, а відповідно його форма не відповідала формі, передбаченій діючим законодавством.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст. 76-81, 263,264 ЦПК за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору міни дійсним - задовольнити.
Визнати Договір міни квартир, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, що діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з однієї сторони, та ОСОБА_9, з іншої сторони, зареєстрований 24.02.1998 року на Товарній біржі «Нерухомість - Південь» за № 1858 - дійсним.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 30.01.2018 р.
Суддя Н.С. Тихонова