ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18883/17
провадження № 4-с/753/398/17
"30" жовтня 2017 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі судді Вовка Є.І., при секретарі Крамарчук А.О., в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва, в судовому засіданні по розгляду скарги Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» на постанову та дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5,
Скаржник звернувся до суду з вказаною скаргою до Дарницького районного суду м. Києва, щодо визнання незаконною та скасування постанови Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 26 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню - ВП №39039236; визнання незаконними дій Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 щодо винесення вказаної постанови та щодо зобов"язання його вжити передбачених Законом України „Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно та в повному обсязі.
Вимоги скарги обгрунтовані наступними обставинами.
Всупереч положенням діючого законодавства, положенням Закону України „Про виконавче провадження" Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 виніс постанову від 26 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню - ВП №39039236, не виконавши у повному обсязі виконавчі дії за виконавчим листом №753/635/13, виданого Дарницьким районним судом м.Києва 10.07.2013 р. щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит».
Дослідивши наявні матеріали, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні ним правовідносини.
З наданої скаржником копії постанови (заперечень щодо автентичності якої суб»єктом оскарження не надано а.с.6) вбачається, що Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 виніс постанову від 26 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню - ВП №39039236, не виконавши у повному обсязі виконавчі дії за виконавчим листом №753/635/13, виданого Дарницьким районним судом м.Києва 10.07.2013 р. щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит».
Так, відповідно до ст.2 Закону України „Про виконавче провадження" - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Проте, у вказаній постанові від 26 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню - ВП №39039236, відсутні дані (які не наведені суб"єктом оскарження і в обгрунтуванні спірної постанови) щодо стадії та обсягу виконання відповідного судового рішення на час винесення спірної постанови.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України „Про виконавче провадження" - виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.8 ст.48 Закону України „Про виконавче провадження", виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Проте, в обгрунтування вказаної постанови відсутні дані щодо проведення вказаної перевірки у вищевказаному порядку, в тому числі: не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. Крім того, в спірній постанові зокрема зазначено щодо відповіді щодо того, що у боржника відсутні відкриті рахунки в установах банків, що на думку суду не може бути визнано належним мотивуванням підстав винесення вказаної постанови, оскільки з вказаної постанови вбачається відсутність реквізитів документів, на підставі яких зазначено про відсутність майна та коштів у боржника, в тому числі, не вбачається на підставі якого саме документу державним виконавцем зроблено висновок щодо відсутності у боржника відкритих рахунків (без зазначення навіть конкретно визначеної території (назви держави, області, тощо) на якій відсутні такі рахунки).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби - у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, до виконання зобов'язань за рішенням.
Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у тому випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
При цьому під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею таких обов'язків.
Проте, реалізація вказаного подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, державним виконавцем залишена поза увагою.
Згідно з ч.1 ст.383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Сферою регулювання ст. 6 Конвенції є також виконання судового рішення. Зокрема Європейський суд з прав людини зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
В рішенні Європейського суду «Горнсбі проти Греції» від 10.03.1997 (п. 40) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «суду».
Враховуючи викладене, суд вважає, що належить задовольнити частково вимоги скарги, а саме: визнати незаконною та скасувати постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 26 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню - ВП №39039236.
В задоволенні решти вимог скарги належить відмовити як у необгрунтованих, неконкретних та безпідставних - в тому числі, щодо вимог про зобов"язання саме ОСОБА_5 вчинити дій, оскільки відсутні підстави, які б дозволяли зробити висновок, про те, що останній займає вказану посаду державного виконавця станом на 30 жовтня 2017 року (щодо відповідної уніфікації судового рішення).
Так, відповідно до положень ст.60 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись ст.383-388 ЦПК України, Законом України „Про державну виконавчу службу",
Вимоги скарги Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задовольнити частково.
Визнати незаконною та скасувати постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 26 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню - ВП №39039236.
В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом 5 днів.