Справа № 752/3400/15-ц
Провадження №: 2/752/81/18
18 січня 2018 року Голосіївський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ладиченко С.В.
при секретарі Рожок В.В., Мороз О.С.
за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідач ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення аліментів з повнолітних дітей на утримання батька,-
Позивач ОСОБА_7 у лютому 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, в якому просив стягнути з кожного відповідача на свою користь аліменти в порядку ст. 202 СК України у розмірі ? частини зі всіх видів заробітку та доходів щомісячно, починаючи з дати подання позову.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачі є його рідними доньками. Після смерті дружини ОСОБА_8 він з ІНФОРМАЦІЯ_1, самостійно утримував своїх доньок до їх повноліття.
На сьогоднішній день він є інвалідом другої групи із загального захворювання, знаходиться у скрутному матеріальному становищі та потребує матеріальної допомоги, однак відповідачі у добровільному порядку відмовляються надавати йому будь-яку матеріальну допомогу.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.
Позивач ОСОБА_7 підтримуючи свої позовні вимоги пояснив, що коли дружина захворіла на рак, до нього переїхала його мати - бабуся відповідачів ОСОБА_9, яка допомагала доглядати за відповідачами оскільки він працював.
Зараз він не працює, оскільки є інвалідом другої групи та отримує пенсію у розмірі 1049 грн. щомісячно, однак кожного місяця, через погане самопочуття, він переодично лягає у лікарню, проте його пенсії не вистачає на повноцінне лікування. Крім цього, йому необхідна операція на серці, яка коштує 75000 грн.
Також, позивач показав, що він має право на отримання аліментів від відповідачів, оскільки у період з 1987 р. по 1993р. він сплачував дружині аліменти на утримання відповідачів у розмірі 33%. На підставі викладеного просив позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з наведених у ньому підстав та просив його задовольнити.
Відповідачі та їх представники позов не визнали, посилаючись на те, що відповідачі, згідно ст. 204 СК України, звільнені від обов'язку утримувати позивача, оскільки останній ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків і не цікавився відповідачами, не утримував їх коли вону були дітьми, в зв'язку з чим, позивача у 1987 році в судовому порядку було зобов'язано утримувати малолітніх відповідачів. Позивач постійно знущався над відповідачами, бив їх, матір та бабусю, експлуатував їх, постійно вживав алкогольні напої, приводив до дому своїх товаришів по чарці та жінок, до повноліття відповідачів неодноразово притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Фактично вихованням відповідачів займалася їх мати ОСОБА_8, а після її смерті - бабуся ОСОБА_9
Крім цього, відповідачі та їх представники зазначили, що позивач не є особою, яка потребує матеріальної допомоги, оскільки розмір його доходу є вищим, ніж встановлений Законом відповідно Закону України "Про державний бюджет на 2015 рік" розмір прожиткового мінімуму на місяць для осіб, які втратили працездатність, а тому у задоволенні позову просять відмовити.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що подача позивачем даного позову до його дітей про аліменти її вразила, оскільки позивач за час перебування у шлюбі з матір'ю відповідачів ОСОБА_8 та після її смерті, сильно пиячив, зловживаючи спиртними напоями, а тому, на той час неповнолітніми дітьми займались лише його дружина ОСОБА_8 та матір позивача - ОСОБА_9 Сім'ю ОСОБА_7 вона знає з 1992 року, коли почала працювати з матір'ю позивача в рентген відділені медіко-санітарної частини лікарні Мінтрансу №28 на вул. Котельникова, 7. Разом вони пропрацювали чотири роки і продовжували спілкуватися після звільнення. Дружина позивача ОСОБА_8 хворіла раком і на її лікування потрібно було багато грошей, тому бабуся відповідачів(мати позивача) ОСОБА_9, вже будучи пенсіонеркою, продовжувала працювати і всі зароблені гроші віддавала в сім'ю позивача. ОСОБА_9 часто жалілася, що позивач постійно вживав алкогольні напої, ображав свою сім'ю, доходило до рукоприкладства, його часто забирала міліція, він не цікавився своїми дітьми і в родині були важки відносини, в зв'язку з чим вона була вимушена у 1993 році переїхати до квартири позивача, щоб доглядати за дітьми і онкохворою невісткою. Також, зі слів матері позивача свідок дізналася, що дружина позивача ОСОБА_8 подавала до суду позови на розлучення та аліменти, тому що позивач не допомагав їй матеріально. Після того як дружина позивача ОСОБА_8 померла, позивач продовжував вживати алкогольні напої, дітьми не цікавився, лише ОСОБА_9 займалась вихованням відповідачів, годувала їх, збирала старі речі для онук, стан в сім'ї був поганий. ОСОБА_9 знайшла позивачу жінку, яка готова була дати йому роботу і піклуватися про його дітей, але позивач відмовився, бо його все влаштовувало. Відповідач своїх неповнолітних дітей дочок ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не утримував. Пізніше він знайшов собі жінку ОСОБА_11 з якою вони жили разом окремо від дітей, та пізніше від шлюбу з якою якої народилася донька ОСОБА_12. Одного разу у 1997 році ОСОБА_9 зателефонувала і попросила допомоги з переїздом в її квартиру на АДРЕСА_1, тому що позивач її вигнав і викинув її речі у під'їзд через конфлікт, який стався через відсутність догляду з боку позивача за своїми дітьми та постійне вживання ним алкогольних напоїв. У 1998 році вона забрала до себе молодшу доньку ОСОБА_5. Крім цього, зі слів матері позивача свідок дізналася, що позивач продавав квартиру, яка після смерті дружини ОСОБА_8 належала позивачу і відповідачам, і старша донька ОСОБА_2 забрала силою свою частину грошей від продажу квартири, а молодшій доньці ОСОБА_5 позивач гроші не віддав, жилплощею її не забезпечив, сам переїхав жити до дружини ОСОБА_11 у с. Хотів. Відносини там також не склалися і були погані, тому що там всі вживали алкогольні напої, були бійки, тесть проломив позивачу голову і ОСОБА_9 оплачувала його лікування. Перебуваючи на дачі в стані алкогольного сп'яніння позивач порізав людину і за це його судили. До самої смерті ОСОБА_9 давала гроші позивачу, всюди розраховувалася за нього, сплачувала його борги перед товаришами, утримувала своїх онучок ОСОБА_2 та ОСОБА_5, займалася їх вихованням та фактично виконувала батьківські обов'язки.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що з відповідачем ОСОБА_2 він знайомий з часів, коли вона навчалась у музичному коледжі. На протязі всього часу товаришування з ОСОБА_2 він ніколи не бачив позивача, його участі у вихованні чи сприянні у житті ОСОБА_2 він не відчував, всі розмови про батька закінчувалися істерією відповідача. Навчаючись в музичному коледжі ОСОБА_2 паралельно намагалася заробляти собі на життя різними підробітками, також давала приватні уроки музики. В подальшому ОСОБА_2 навчалася у трьох вищих навчальних закладах і коли у неї були скрутні часи він декілька разів допомагав з оплатою за навчання. Коли він працював у м. Запоріжжі і відповідач ОСОБА_2 безоплатно десь на протязі 3,5 років проживала у його квартирі, яка належала його брату по АДРЕСА_2.Також, свідок пояснив, що він зустрічався з матір'ю позивача, коли допомагав ОСОБА_2 у 2000 році переїхати на квартиру по АДРЕСА_2 і матір позивача нічого гарного про останнього не говорила, тільки лаяла. Відповідача ОСОБА_5 бачив декілька разів десь у 2009-2010 році.
Свідок ОСОБА_14 був допитаний в судових засіданнях 11.08.2016 р. та 25.05.2017 р. При цьому, суд звертає увагу на те, що в даних судових засіданнях свідок давав різні показання. Так, в судовому засіданні11.08.2016р. показав, що з позивачем знайомий з 1983 року і знаходиться в добрих відносинах. Позивач із дружиною ОСОБА_8 і доньками проживали у приватному секторі у селищі Біличі м. Києва де свідок працював оперуповноваженим. Коли діти ходили у 1-2 класи їх приватний будинок знесли і держава надала їм квартиру по АДРЕСА_3. Коли позивач проживав у Біличах з позивачем зустрічався кожну неділю, десь раз на місяць приїжджав у гості, після переїзду позивача на АДРЕСА_3 зустрічатися стали рідко, після смерті дружини ОСОБА_8 майже не зустрічалися. Позивач працював термістом на Борщаговці, однак як довго не знає, де ще працював позивач також не знає. В нетверезому стані позивача ніколи не бачив, сварок у сім'ї позивача не було, жили тихо, спокійно, він вів нормальний спосіб життя, інколи позивач із сім'єю їздили відпочивати на озеро. Як позивач виховував дітей йому не відомо. Після смерті дружини ОСОБА_8 мати позивача приїжджала до нього у гості та допомагала йому, однак з позивачем і відповідачами на АДРЕСА_3 вона не жила. Потім позивач одружився і переїхав у с. Хотів. Другу сім'ю позивача знає не дуже, доньку ОСОБА_12 і дружину ОСОБА_11 бачив декілька разів, де вчиться донька і де працює дружина він не знає. Інвалідність по зору позивач отримав після сварки з тестем, бо той вдарив його по голові. Також свідок пояснив, що знав від позивача, що той після якоїсь сварки сплачував дружині аліменти, однак розлучені вони не були. Також, позивач розказував йому, що порізав людину і його за це судили.
В судовому засіданні 25.05.2017 року свідок ОСОБА_14 показав, що з позивачем вони просто знайомі і у добрих відносинах не знаходиться. Коли позивач проживав у Біличах вони зустрічалися два рази на місяць, інколи заходив у гості. У період з 1994 десь по 1999-2000 роки він з позивачем взагалі не спілкувався через брак часу, оскільки за специфікою роботи постійно був у відряджені. По телефону також не спілкувалися оскільки мобільних телефонів тобі не було і у позивача не було стаціонарного телефону. Пізніше він зв'язався з позивачем і дізнався, що той після одруження живе у с. Хотові з дружиною і малою дитиною, а доньки ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у АДРЕСА_3. З 2000 року свідок з позивачем спілкуються десь раз на півроку. Останній раз відповідачів він бачив десь у 1986 році, коли вони були ще дуже малими і ходили в дитячий садочок. Деталей взаємовідносин позивача з відповідачами з 1991 року не знає, як виховував дітей не знає. З теперішньою дружиною позивача не знайомий, з донькою ОСОБА_12 познайомився, коли приходили разом до суду, де проживає донька не знає.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданніпояснила, що вона є троюрідною сестрою позивача і проживала з позивачем на одній вулиці у Біличах і у м. Києві на АДРЕСА_3. Після того, як позивач із сім'єю переїхали до Києва, вона з ним спілкувалась майже кожен день, раз в місяць приходила у гості. Після смерті дружини до квартири приходила може раз на два місяці, про ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у позивача не цікавилась, при зустрічах з позивачем цікавилась про його справи. Зараз з позивачем спілкуються дуже рідко. Відповідачів останній раз бачила коли їм було 10 чи 12 років, з ними не спілкувалася і не спілкується. Свідок пояснила, що позивач з сім'єю жили нормально, він працював на заводі Святошино термістом більше 10 років, після заводу таксував, де ще працював не пам'ятає. П'яним його ніколи не бачила, сварок з доньками і своєю матір'ю ОСОБА_9 у нього нікого не було, ніяких грошей у неї не просив і не брав. Коли померла дружина ОСОБА_8, мати позивача зранку приїжджала до позивача і відповідачей, допомагала йому по господарству, вихованню та догляду за дівчатами, а увечері поверталася до своєї квартири на АДРЕСА_1, інколи залишалася ночувати, але щоб вона переїхала жити до позивача такого не було. Потім позивач одружився і у нього народилася донька ОСОБА_12. В подальшому позивач продав квартиру, рівними долями віддав гроші донькам і переїхав з дружиною ОСОБА_11 і донькою ОСОБА_12 у с. Хотів. Від ОСОБА_9 свідку стало відомо, що молодша донька ОСОБА_5 повернула позивачу якусь частину грошей, оскільки ОСОБА_9 переписала на неї свою квартиру. Чи добровільно віддала кошти свідок не знає. За період життя, коли у позивача з'явилася 4 дружина ОСОБА_11 і народилася донька ОСОБА_12 свідок нічого сказати не може. Також, свідок пояснила, що їй не відомо з яких причин позивач розлучився з матір'ю відповідачів, однак жили вони разом, чому вона подала на аліменти свідок не знає, про те, що позивач сплачував аліменти дізналася лише нещодавно від позивача. Також, пояснила, що коли позивач жив у Біличах він був судимий два рази, перший раз за ненавмисне вбивство, за що другий раз був судимий свідок не знає.
Вислухавши сторони по справі, заслухавши пояснення свідків, дослідивши письмові матеріали справи, оцінюючи в сукупності докази по справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що позивач є батьком відповідачів, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (т.1 а.с.4).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-І № 310524 від 22.02.2011р. позивач є інвалідом другої групи загального захворювання по зору безстроково, однак може працювати у створених умовах (т.1 а.с.5).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України, дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатною вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Особою, яка потребує матеріальної допомоги, є особа, заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи якої, не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини 3, 4 ст.75 СК України). Саме ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин на підставі ч.1 ст.10 СК України.
Виходячи із наведеного, суд доходить висновку, що для виникнення аліментних зобов'язань у повнолітніх дітей перед їх непрацездатними батьками мають існувати юридичні складові - сукупність певних умов, а саме, непрацездатність батьків; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.
Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Як вбачається з довідки Управління ПФУ у Києво-Святошинському районі від 25.08.2015р. за №546, позивач перебуває на обліку в УПФУ у Києво-Святошинському районі та з січня по серпень 2015р. включно отримував пенсію за віком при неповному пільговому стажі за списком №1/зі зниженням пенсійного віку у розмірі 1049,00 грн. щомісячно (т.1 а.с. 161).
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2015 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 949,00 грн.
Отже, розмір пенсії позивача на момент звернення до суду з даним позовом (26.02.2015р.) становить 1049,00 грн., що перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб. Розмір пенсії позивача визначається та відповідно збільшується, виходячи з прожиткового мінімуму встановленого чинним законодавством на відповідний рік.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати позивача особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно довідок ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 11.05.2016р. за №1938/П та від 28.06.2016р. за №2166/П, за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. відповідач ОСОБА_5 офіційних доходів не мала (т.2 а.с. 179-180).
З довідки ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.04.2016р. за №4082/П/26-50-08-02-11 вбачається, що за період з 01.04.2015р. по 31.12.2015р. відповідач ОСОБА_2 офіційних доходів не мала (т.2 а.с. 190).
З довідки АО "Гардаріка-Право" від 08.11.2016р. за вих.№4 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з 01.06.2016р. працює у АО "Гардаріка-Право" і отримує 1167,25 грн. на місяць, її заробітна плата за п'ять місяців складає 5836,54 грн. (т.2 а.с. 219).
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму на місяць для працездатних осіб: з 1 січня - 1378,00 грн., з 1 травня - 1450,00грн., з 1 грудня - 1689,00 грн.
Тобто, розмір доходу відповідача ОСОБА_2 є нижчим за установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Таким чином, відповідачі потребують матеріальної допомоги більше, ніж позивач.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 205 СК України, при визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Судом встановлено, що позивач одружений з ОСОБА_11, від якої має доньку ОСОБА_12, з якими він проживає за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується випискою з погосподарського обліку від 28.08.2015р. №02-22/377 (т.1 а.с. 168).
Зі слів позивача, його дружина працює прибиральницею у супермаркеті та заробляє приблизно 2000 грн.
Крім цього, згідно чинного законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб: пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою, тощо.
З листа Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23.02.2016р. за №02-22/77 вбачається, що позивач з приводу надання матеріальної допомоги до сільської ради не звертався (т.2 а.с. 178).
Доказів того, що позивач звертався до інших компетентних органів, щодо нарахування йому додаткових допомог, передбачених Конституцією України, позивачем надано не було.
Отже, вищенаведене не доводить скрутного матеріального становища позивача і потреби останнього у матеріальній допомозі.
Позивач зазначив, що йому необхідна операція на серці, яка коштує 75000 грн. Однак, як вбачається з консультативного висновку ДУ "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України" від 20.03.2015 р. №2256, показання по заміні мітральних та аортальних клапанів не є абсолютним. До проведення заміни клапанів позивачу призначено амбулаторне лікування під наглядом лікуючого лікаря (т.1 а.с. 17).
При цьому, позивачем не було надано доказів того, що оперативне лікування по заміні мітральних та аортальних клапанів коштує 75000 грн.
За змістом положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач, посилаючись на те, що його пенсії не вистачає на ліки, не надав жодного доказу в підтвердження того, що несе такі витрати і вони перевищують суму його доходу та докази з яких би слідувало, що він потребує певного лікування та витрат на це лікування.
Посилаючись на те, що відповідачі добровільно не бажають надавати матеріальну допомогу, позивач не надав будь-яких доказів звернення позивача до відповідачів з цього питання та отримання відмови.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 СК України, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Згідно ст.ст. 150, 180 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК).
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що позивач жодним чином не приймав участі у їх вихованні і не піклувався про них. Навпаки, позивач постійно вживав алкогольні напої, бив її, сестру та матір. Коли мати відповідачів захворіла на рак, до них на АДРЕСА_3 переїхала бабуся - мати позивача ОСОБА_9, яка і займалась їх вихованням. Через брак коштів, бабуся брала у людей старий одяг, штопала та перешивала його для відповідачів.
Після того, як бабуся через сварку із позивачем переїхала жити до себе на АДРЕСА_1, вони були надані самі собі і вулиці. Позивач приводив до дому різних жінок та товаришів з якими вживав алкогольні напої, змушував неповнолітніх відповідачів готувати для них, прибирати після них, бігати за алкогольними напоями.
Позивач знущався над нею та сестрою, бив, кидався на неї з ножем, намагався зґвалтувати, у 16 років вночі після невдалої спроби задовольнити статеву пристрасть неприродним способом вигнав на вулицю після чого з батьком вона не проживала.
На підтвердження зазначених обставин суду було надано висновок спеціаліста-поліграфолога спеціального психофізіологічного опитування з використанням комп'ютерного поліграфа від 28.08.2015р., з якого вбачається, що твердження відповідача ОСОБА_2 про систематичне нанесення їй побоїв та мордування на протязі тривалого часу, примушування її силою до статевого акту, намагання за її допомогою задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, демонстрація оголеного статевого органу, вчинені позивачем є вірогідно правдивим на 95% (т.2 а.с. 120-127).
Також, відповідач ОСОБА_2 показала, що приблизно у 14 років отримала травму спини (перелом куприка зі зміщенням), однак позивач жодної уваги на її скарги не звертав, лаявся, лікарів не викликав, знеболюючих не покупав, жодних грошей на обстеження і лікування не надав, продовжував приводи до квартири своїх товаришів і вимагав від неї їх обслуговування. Через неправильно зрощений перелом куприка, через відсутність лікування, вона хворіє на кокцигодинію - больовий синдром, який проявляється постійним болем в самій нижній частині хребта і посилюється в положенні сидячи або при навантаженні на нижній відділ хребта, що підтверджує консультативним висновком від 17.02.2015р. (т.2 а.с. 49).
Крім цього, відповідач ОСОБА_2 зазначила, що через постійні болі при навантажені на спину або довгому перебуванні у сидячому положенні вона не може працевлаштуватися, в зв'язку з чим має велику заборгованість за комунальні послуги (т.2 а.с. 201-202).
Позивач указані доводи відповідача ОСОБА_2 не спростував.
Також, відповідач ОСОБА_2 зазначила, що після продажу квартири АДРЕСА_3 вона силою забрала свою долю від продажу, натомість сестра свою долю по сьогоднішній день не отримала.
При цьому, позивач показав, що не зобов'язаний був щось давати відповідачу ОСОБА_5, оскільки остання забрала собі квартиру його матері ОСОБА_9, а пізніше показав, що віддав відповідачу ОСОБА_5 частину грошей, оскільки остання їздила за кордон..
Крім цього, суд звертає увагу на те, що до повноліття відповідачів позивач притягався до кримінальної та адміністративного відповідальності, що підтверджується:
- довідкою Голосіївського РУВС м. Києва від 16.09.2015р. за №201-14092015/80210 з якої вбачається, що 18.08.1993 року позивача було засуджено Залізничним районним судом м. Києва за ст. 222 КК України до позбавлення волі на 2 роки. Виконання вироку було відстрочено на 2 роки, на підставі ст. 46-1 КК України (т.2 а.с. 145);
- відомостями про фізичних осіб з яких вбачається, що 19.02.1998 р. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (хуліганство) (т.2 а.с. 157-158).
Також, з характеристики в.о. директора КП "ЖЕО-109" від 05.10.2015р. вбачається, що до 2002 року позивач разом з відповідачами проживав по АДРЕСА_3. Під час проживання по АДРЕСА_3 позивач ніде не працював, вживав алкогольні напої, на що неодноразово скаржились сусіди по будинку, вів розпутний спосіб життя, не доглядав за дітьми та мав велику заборгованість за комунальні послуги (т. 2 а.с. 153).
З характеристики дільничного інспектора міліції від 17.09.2015 р. вбачається, що позивач під час проживання по АДРЕСА_3 вів антисоціальний паразитний спосіб життя, ніде не працював, пиячив з друзями, вів розпутний спосіб життя, не доглядав за дітьми з якими проживав, неодноразово притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності, мав велику заборгованість за комунальні послуги (т.2 а.с. 154).
Вказане спростовує доводи позивача про виконання ним своїх батьківських обов'язків.
Крім цього, після повноліття відповідачів позивач на шлях виправлення не став, образ життя не змінив, в зв'язку з чим неодноразово притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності, що підтверджується наявними в матеріалах справи: довідкою Голосіївського РУВС м. Києва від 16.09.2015р. за №201-14092015/80210, вироком Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010р., постановою за справою про адміністративне правопорушення від 06.02.2012р., вироком Вишгородського суду Київської області від 01.04.2015 року (т.2 а.с.145, 147-152, 160).
Також, покази відповідачів в судовому засіданні про те що позивач продовжував знущатися, погрожувати та бити відповідача ОСОБА_5 і після її повноліття, підтверджується витягом медичної картки відповідача ОСОБА_5 та матері позивача ОСОБА_9, довідками про огляд судово-медичним експертом від 16.04.2007р., заявами до Шевченківського РУГУМВС України та прокуратури Шевченківського району м. Києва (т.1 а.с. 55-57, 84).
В судовому засіданні було встановлено, що позивач ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків по утриманню дітей.
Так, позивач не зміг пояснити де і коли він працював, коли відповідачі були неповнолітні, чим цікавились його діти, які розвиваючи кружки відвідували, де вони були зареєстровані і проживали, в яких навчальних закладах навчались, чим хворіли. Жодних даних про те, що позивач будь-яким чином виявляв піклування про здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток відповідачів в матеріалах справи немає і таких обставин позивач суду не довів.
Разом з цим, судом було встановлено, що в 1987 році дружина позивача ОСОБА_8 зверталася до Ленінградського районного суду м. Києва з позовом до позивача ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів на утримання малолітніх дітей - відповідачів по даній справі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 За спливом часу сама цивільна справа не збереглася, однак в матеріалах справи є виконавчий лист, який свідчить про винесення у справі рішення, яке набрало чинності.
Вказане свідчить про те, що Ленінградським районним судом м. Києва було встановлено ухилення позивача від утримання своїх малолітніх дітей, в зв'язку з чим їхня матір була вимушена в судовому, а потім і в примусовому порядку зобов'язувати позивача виконувати свої батьківські обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зазначені обставини позивач не заперечував.
Отже, суд приходить до висновку, що наявність факту ухилення позивача від виконання своїх обов'язків щодо утримання відповідачів, в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, є підставою для звільнення відповідачів від утримання свого батька - позивача у справі.
Крім цього, суд критично ставиться до пояснень позивача про те, що він протягом 6 років сплачував аліменти на утримання відповідачів, оскільки це не підтверджено відповідними доказами.
Так, у виконавчому листі не зазначено період стягнення з позивача аліментів на утримання відповідачів. З виконавчого листа вбачається, що з працюючого на ДП "ВО "Київприлад" позивача аліменти стягувалися по 31.03.1992 р. включно (день звільнення) (т.1 а.с. 191-192) и саме це на думку суду є достовірним доказом періоду сплати аліментів.
Згідно листа ДП "ВО "Київприлад" від 27.08.2015р. за №122/49 та розрахункових листків, позивач на підприємстві працював з 01.10.1990 р. по 01.04.1992р., проте аліменти стягувалися з 03.1991р. (т.1 а.с. 163-166).
Інших доказів, в яких би було зазначено період стягнення з позивача аліментів матеріали справи не містять.
Також, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що він припинив сплачувати аліменти на дітей у 1993 році в зв'язку з письмовою відмовою його дружини від аліментів, оскільки жодних документів на підтвердження зазначеного позивач суду не надав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Суд встановив, що позивач ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків та не є особою, яка потребує матеріальної допомоги. Кожна ця обставина є підставлю для відмови позивачу у задоволенні позову.
З огляду на викладене, оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_2
На підставі викладеного, ст.ст. 180, 199, 202, 204, 205 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 258, 263- 265, 268 ЦПК України, -
У задоволенні позовуОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення аліментів з повнолітних дітей на утримання батька- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва. До утворення апеляційних судів в апеляційних округах апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня отримання її копії відповідно до вимог, встановлених ст.ст.353-356 ЦПК України.
Дата складання повного тексту судового рішення 29.01.2018 року.
Суддя С.В. Ладиченко