Справа № 750/10139/17 Провадження № 22-ц/795/207/2018 Головуючий у I інстанції - Рахманкулова І. П. Доповідач - Бечко Є. М.
Категорія - цивільна
26 січня 2018 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді: Бечка Є.М.,
суддів: Євстафіїва О.К., Страшного М.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення коштів,
В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та просила стягнути з відповідача 61,50 доларів США - плати за користування коштами вкладу за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року та 19,42 доларів США - 3 проценти річних за неправомірне користування вкладом за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року, а всього 80,92 доларів США, що еквівалентно на день подачі позову - 2151 грн. 66 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ту обставину, що вона з відповідачем уклала договір банківського вкладу у сумі 8000 доларів США під 9,5% річних на період з 05 січня 2016 року по 03 липня 2016 року. 04 липня 2016 року вона звернулась до відповідача з заявою про виплату коштів вкладу з належними відсотками з рахунку згідно іменного сертифікату, що їй належить. Однак відповідач пославшись на внутрішні банківські обмеження всієї суми вкладу і процентів не повернув, а почав виплачувати по 200 або 195 доларів США щоденно до 01 вересня 2016 року.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 проценти річних за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 в сумі 526 грн. 97 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на її користь 61 долару 50 центрів США - плати за незаконне користування коштами вкладу за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року та задовольнити його у цій частині, стягнути з відповідача понесені нею документально підтверджені судові витрати на правову допомогу при підготовці до суду та участі в суді першої інстанції у сумі 3364 грн. та судовий збір на користь держави, а також просила стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу за підготовку апеляційної скарги та участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн., розрахунок буде надано в суді.
Доводи апеляційної скарги зводяться до викладу обставин справи. Апелянт зазначив, що судом було не повно з'ясовано обставини справи, не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що застосовуючи правову позицію, що викладена у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі №6-36цс15, суд не взяв до уваги, що умовами укладеного депозитного договору не було передбачено право банку погашення іменних ощадних (депозитних) сертифікатів, (повернення вкладу) здійснити шляхом його перерахування на поточний рахунок, а навпаки діючим законодавством і умовами договору передбачено повернення коштів одноразовою виплатою в момент пред'явлення сертифікату банку для виплати. Основна перевага депозитного сертифіката - можливість зняти всю суму коштів у валюті вкладу без обмежень по завершенні терміну сертифікату, це і обумовлює його сьогоднішню зростаючу популярність особливо у валютних вкладників.
ОСОБА_1 зазначає, що суд не взяв до уваги тієї обставини, що вкладник не надав своєї згоди на розміщення отриманих коштів депозитного сертифікату на поточному рахунку банку і не виявляв свого бажання на протязі двох місяців щоденно ходити до банку за отриманням 200-150 доларів США, що підтверджується банківською випискою, щоденно, на повернення таким чином коштів вкладу, у той час коли, розміщуючи вклад на депозитному сертифікаті банк на своєму сайті розміщеними умовами залучення коштів на депозитні сертифікати, посилаючись на вищевказані норми права, гарантував повернення одноразово всієї суми вкладу.
Також апелянт вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 3% річних за неправомірне користування вкладом суд погодився з тим, що банк неправомірно користувався вкладом, а тому оскільки банк всупереч умов розміщення депозитних сертифікатів, договору та діючого законодавства не повернув при пред'явленні до нього суми коштів по цінному паперу у повному обсязі всіх коштів, то банк неналежним чином виконав свої обов'язки по поверненню коштів вкладу, а тому в силу ст.599 ЦК України зобов'язання по поверненню коштів розміщених на депозитному сертифікаті не припинилося, оскільки його виконання не було проведеним належним чином і воно не може з цієї причини трансформуватися у інше зобов'язання, як безпідставно вважав суд.
Крім того, апелянт посилається, що судом безпідставно обмежено її у відшкодуванні відповідачем - винною стороною суми понесених судових витрат у цій справі.
У наданий судом строк відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, просив залишити рішення Деснянського районного суду м.Чернігова без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору банківського вкладу закінчився 03 липня 2016 року і договором не передбачено можливість його пролонгації, що банком після закінчення терміну дії договору на користь вкладника нараховувалися та були сплачені проценти за користування грошовим вкладом за ставкою для вкладів на вимогу, що підтверджується випискою з рахунків позивача та передбачено загальними Умовами надання банківських, фінансових та інших послуг, з якими відповідно до Блоку 5 договору-анкети про отримання банківського продукту «Депозит» ознайомилася позивач, а тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів у розмірі, що передбачені договором, після закінчення строку його дії немає. Однак вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України є обґрунтованими,оскільки банком було прострочено грошове зобов'язання.
Колегія суддів Апеляційного суду Чернігівської області повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 січня 2016 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір-анкету про отримання банківського продукту «Депозит», згідно умов якого банк відкриває на ім'я клієнта поточний рахунок для здійснення операцій за банківським вкладом (депозитом) та видає клієнту ощадний (депозитний) сертифікат серії АА003855, а клієнт розміщує у банку вклад (депозит) у сумі 8000 доларів США з процентною ставкою 9,5% річних на строк до 03 липня 2016 року. Сертифікат підтверджує розміщення клієнтом вкладу (депозиту) на зазначених у договорі умовах. Повернення вкладу та процентів за вкладом клієнту здійснюється банком виключно за умови пред'явлення оригіналу сертифікату. Погашення сертифіката здійснюється згідно з чинним законодавством України та актами Національного банку (а.с.3).
По закінченню строку договору, а саме 04 липня 2016 року, позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату коштів вкладу з належними відсотками з рахунку згідно іменного сертифікату (а.с.5).
Згідно листа ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 08 липня 2016 року, банк повідомив, що враховуючи тимчасові фінансові труднощі, з метою виконання прийнятих зобов'язань перед всіма клієнтами, банк здійснює виплату коштів з поточних рахунків клієнтам щоденно, в межах можливості банку, яка на даний час передбачає видачу готівкових коштів в національній валюті до 5000 грн., або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, на добу на одного клієнта. Також, повідомлено, що 04 липня 2016 року кошти по депозитному сертифікату, а саме - 8299,21 доларів США було перераховано на поточний рахунок, відкритий в банку на ім'я ОСОБА_1, з якого в період з 04 липня 2016 року по 08 липня 2016 року вже було видано кошти у розмірі 900 доларів США (а.с.5).
Позивач зазначила, що відповідач в обумовлений договором строк вклад та проценти не повернув, а почав виплачувати по 200 або 195 доларів США щоденно до 01 вересня 2016 року, що підтверджується випискою по рахунку (а.с.7-16).
Згідно із ч.1 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (ч.2 ст.1060 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч.1 ст.1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти (ч.ч.1, 5 ст.1061 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.
Згідно ч.2 ст.1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Якщо договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов'язання за ним, то підлягають застосуванню норми ст.1070 ЦК України (правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року №6-956цс16).
Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до вимог статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Вбачається, що ОСОБА_1 не погоджується лише з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні на її користь відсотків у розмірі, які були визначені договором, укладеним між нею та Банком, після закінчення строку дії самого договору.
Колегія суддів Апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні 61,50 доларів США - плати за користування коштами вкладу за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року, є обґрунтованим, адже умовами договору визначено, що його автоматична пролонгація (без додаткового погодження між сторонами) та зміна умов в односторонньому порядку не передбачена, тобто дія договору закінчилась, тому банк мав виплачувати проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Доводи апелянта не спростовують вірного по суті рішення суду першої інстанції, суперечать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів по справі.
Аналіз ст.ст.1058, 1061 ЦК України та умов договору банківського вкладу дає підстави для висновку, що умовами договору не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов'язання за ним. Банк мав виплачувати проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
Аналогічний правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (№6-338цс16).
Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про обмеження її у відшкодуванні відповідачем - винною стороною суми понесених судових витрат у цій справі. Судом першої інстанції проведено обґрунтований розрахунок пропорційності задоволених вимог та відповідно стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про відмову у позові.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 грудня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 січня 2017 року.
Головуючий:Судді: