Справа № 504/3535/17
Провадження № 2/504/866/18
23.01.2018смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді -Барвенка В.К.,
секретаря -Мельниковій В.М.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 4, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю протягом не менше п'яти років, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача, який у листопаді 2017 року уточнила, і просила суд встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Крім того, ОСОБА_1 просила суд встановити їй додатковий строк терміном три місяці, необхідний їй для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача, який у листопаді 2017 року уточнила, і просила суд встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Крім того, ОСОБА_1 просила суд встановити їй додатковий строк терміном три місяці, необхідний їй для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.12.2017 року вказані справи об'єднані в одне провадження.
Представник позивача подала заяву від 19.01.2018 року про розгляд справи у свою відсутність.
В раніше проведених судових засіданнях ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.
Голова Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області подав заяви від 27.11.2017 року № 02-14/1927 (1926) про розгляд справи за відсутності представника сільської ради, проти задоволення позову не заперечував.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши у раніше проведених судових засіданнях позивача, допитавши по справі свідків, оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову виходячи з наступного:
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено судом зі змісту свідоцтва про смерть НОМЕР_2, виданого 03.03.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис про смерть № 206.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що встановлено судом зі змісту свідоцтва про смерть НОМЕР_3, виданого 03.03.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис про смерть № 205.
Згідно відповіді Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 12.01.2018 року № 41/01-16 спадкова справа до майна ОСОБА_3 не заводилась.
Згідно відповіді Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 05.12.2017 року № 3144/01-16 спадкова справа до майна ОСОБА_2 не заводилась.
За змістом довідки Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області від 12.09.2017 року ОСОБА_1 з вересня 2009 року проживала разом та вела спільне господарство, здійснювала догляд та лікування з ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Після їх смерті ОСОБА_1 власними коштами здійснила поховання подружжя, та оплатила ритуальні послуги.
На теперішній час спадкове майно, що залишилось після смерті подружжя ОСОБА_2 залишилось у володіння ОСОБА_1
Допитані в судовому засіданні свідки - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які попереджені про кримінальну відповідальність за надання суду неправдивих свідчень, пояснили суду, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (подружжя ОСОБА_2) є хресними батьками ОСОБА_1
ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 десь з осені 2009 року однією сім'єю, турбувалась про здоров'я своїх хресних батьків, вела з ними спільне господарство, всі в селі бачили, що ОСОБА_1 була для померлого подружжя як рідна донька.
Свідки пояснили суду, що окрім ОСОБА_1 ніхто з подружжям ОСОБА_2 не проживав, і спільне господарство не вів.
На запитання суду свідки пояснили, що не має сумніву в тому що ОСОБА_1 та подружжя ОСОБА_2 були однією сім'єю.
Із здобуттям незалежності Україна проголосила всебічне забезпечення прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю, що закріплено в Конституції.
Реальне втілення норм Основного Закону в життя активно включило суспільство в процес міжнародного співробітництва у сфері забезпечення прав людини.
Актом міжнародного визначення України як демократичної правової держави стало прийняття її 09 листопада 1995 року до країн Членів Ради Європи та ратифікація Верховною Радою України Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі Конвенція) та протоколів до неї.
У відповідності до ст. 8 Конвенції «кожен має право на повагу до свого особистого і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції».
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду -як джерело права.
Європейський Суд з прав людини визначив термін "сімейне життя" в статті 8 Конвенції як такий, що охоплює "щонайменше зв'язки між близькими родичами, наприклад, між дідусями, бабусями та онуками; такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль" (справа Маркс проти Бельгії).
Хоч органи Конвенції і дозволяють приватним особам посилатися на кровні зв'язки, як на відправний пункт підтвердження існування сімейних зв'язків, вони не визнають його визначальним, тому що слід враховувати також такі фактори, як фінансова та психологічна залежність сторін, які посилаються на це право.
Найбільш переконливим доказом існування "сімейного життя" є факт "сімейного проживання осіб", які посилались на це право.
Але Суд підкреслив, що "це не означає, що будь-який намір жити сімейним життям підпадає під юрисдикцію статті 8" (справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства (1985)).
Таким чином, аналіз Європейської судової практики щодо захисту права людини на сімейне життя, дозволяє суду прийти до висновку, що термін «сімейного проживання осіб» не охоплюється лише поняттям кровної спорідненості та родинних стосунків, а має оцінюватись судом з урахуванням фінансової та психологічної залежності сторін.
Сім'я виконує важливу функцію фізичного і духовного відтворення людства, тому в ній зосереджені не тільки особисті інтереси чоловіка і дружини, батьків і дітей, а й інтереси суспільства в цілому.
Значну частину свого життя людина перебуває у колі сім'ї.
Тому моральний клімат і характер сімейних відносин мають велике значення для формування світогляду членів суспільства.
У відповідності до ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення юридичних фактів, серед яких допускається встановлення факту спільного проживання осіб однією сім'єю.
За загальним правилом, встановлення юридичного факту повинно породжувати певні юридичні наслідки.
У відповідності до ч. 2. ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Так, за правилом ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Суд вважає, що заявником в повній мірі доведений факт спільного сімейного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приблизно з осені 2009 року по день смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які померли у один день- ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто не менше ніж п'ять років.
Суд дійшов висновку, що проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (за їх життя) однією сім'єю охоплюється визначенням Європейського тлумачення «право на сімейне життя», та не суперечить моральним засадам суспільства, в зв'язку із чим суд знаходить вимоги заявника обґрунтованими, законними, у зв'язку із чим ці вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання позовних вимог щодо визначення додаткового строку для подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини, суд виходить з наступного:
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням - є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що зазначено в статті 1217 ЦК України.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належать спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Статтею 55 Конституції України гарантований судовий захист прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за заявою спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній йому для подання ним заяви про прийняття спадщини. Тому є підстави для судового захисту прав щодо реалізації права заявника на прийняття спадщини за заповітом.
Аналогічна позиція викладена в частині 1 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».
Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не вирішує питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, віднесено до компетенції суду.
Позивач зазначила, що хоча вона і проживала із померлими спадкодавцями однією сім'єю, однак була зареєстрована зі спадкодавцями за різними адресами, тому нотаріус не може прийняти від неї заяву про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті подружжя ОСОБА_3.
Факт постійного проживання зі спадкодавцями на час відкриття спадщини, як стверджує ОСОБА_1, вона може довести лише шляхом вищевказаних позовних вимог щодо проживання однією сім'єю не менше п'яти років зі спадкодавцями.
Саме тому, ОСОБА_1 вважає, що вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважної причини.
Суд також приймає до уваги, що інші, крім ОСОБА_1, спадкоємці до майна подружжя ОСОБА_3 не встановлені (відсутність заведених спадкових справ доведено документально).
При викладених обставинах є всі підстави визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
На підставі наведеного, керуючись ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного Кодексу України, ст. 15, 16, ч. 2. ст. 1223, 1261-1265, 1217, 1218, 1220, 1269, 1270, 1272, ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», частиною 1 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 258, 259, 263-265, 273, 315, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, - задовольнити.
Встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_3, ОСОБА_2, які померли ІНФОРМАЦІЯ_1, не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а саме з осені 2009 року.
Встановити ОСОБА_1 додатковий строк, тривалістю три місяці, для подання заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2, які померли ІНФОРМАЦІЯ_1.
Учасник справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.К. Барвенко