10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Коробов С.О.
Суддя-доповідач:Іваненко Т.В.
іменем України
"23" січня 2018 р. Справа № 570/378/17
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Іваненко Т.В.
суддів: Кузьменко Л.В.
Франовської К.С.,
за участю секретаря судового засідання Гумінської Л.М.,
представників відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від "01" листопада 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про визнання незаконною та скасування рішення суб'єкта владних повноважень , -
В лютому 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2016 року за № 203 " Про виділення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що порушує вимоги щодо підстав його прийняття, його форми, а також порушує права та законні інтереси позивача, оскільки він не може заїхати та виїхати із свого подвір'я на дорогу, виїзд на котру йому передбачив районний архітектор ще в 1993 році, так як на сьогодні вона (дорога) Оржівською селищною радою Рівненського району перегороджена парканом.
Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 01.11.2017 адміністративний позов ОСОБА_4 до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2016 року за № 203 " Про виділення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань із Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області на користь позивача ОСОБА_4, сплачений ним судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначив, що в Генеральному плані смт. Оржів Рівненського району від 1971 року та від 2015 року, визначені дороги загального користування, в даних планах дороги (вулиці), на яку посилається позивач немає, а з двох протилежних сторін його будинковолодіння та землекористування знаходиться дві дороги загального користування по вул. Центральній. Також зазначив, що 21 серпня 2007 року було розглянуто заяву позивача на сесії Оржівської селищної ради Рівненського району про відведення земельної ділянки для проїзду до власної присадибної ділянки та не було відведено земельної ділянки для проїзду до будинковолодіння. Позивачу рекомендовано зробити заїзд з вулиці Центральної, так як усі сусідні жителі мають заїзди із вулиці Центральної.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача вважає судове рішення законним та просить відхилити апеляційну скаргу відповідача.
Ухвалою суду було проведено процесуальну заміну відповідача Оржівську селищну раду Рівненського району замінено, в зв'язку з об'єднанням територіальних громад, правонаступником - Клеванською селищною радою Рівненського району.
Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що Оржівською селищною радою Рівненського району на підставі ст.ст. 23, 83, 92, 123 Земельного кодексу України, було прийнято рішення від 07.10.2016 року за № 203, яким було виділено та надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Оржівській селищній раді орієнтовною площею 0,10 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) (котельня для обслуговування дитячого садка) за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля) в смт. Оржів, вул. Центральна Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з позовом до суду. Позивач вважав, що таким рішенням порушуються його права, оскільки згідно плану забудови земельної ділянки АДРЕСА_1 та державних актів на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2, по земельній ділянці, що виділялася рішенням Оржівської селищної ради від 07.10.2016 року за № 203, має проходити дорога (вулиця), на яку районним архітектором ще в 1993 році йому було передбачено виїзд з подвір'я власного будинку.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову. Суд вважав, що при винесенні оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування не враховано права окремої особи щодо користування його земельною ділянкою. Оскаржуване рішення прийняте в порушення п.п. 3, 8, 9 ч.3 ст. 2 КАС України недобросовісно, оскільки при винесенні не враховано: наявну ситуацію, яка склалася (наявний виїзд/заїзд з території господарства позивача); можливість прийняття компромісного рішення з компенсацією затрат позивача на облаштування нового виїзду; суперечність даних генпланів та техдокументації реальному стану та необхідність усунення таких суперечностей.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Встановлено, що позивач не є стороною правовідносин, які виникли при прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення від 07.10.2016 року за № 203
Відповідно до частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушень.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 статті 55 Конституції України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Таким чином, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися на дії державних органів абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні дії державного органу впливають на їх правове становище.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постановах від 01.12.2015р. (справа № 800/135/15) та від 15.12.2015р. (справа № 800/206/15).
Судом встановлено, що позивачу відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, належить земельна ділянка площею 0,1395 га цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та до державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 - земельна ділянка площею 0,1315 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.
На вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який належить позивачу, що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 грудня 2012 року.
Разом із тим позивач не надав суду доказів, що для проїзду до власної присадибної ділянки та будинковолодіння йому був наданий дозвіл на проїзд зі сторони забудови дитячого садочка та котельні, тобто по земельній ділянці, яка виділена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури садочка та котельні для обслуговування дитячого садка.
Так, встановлено, що позивач по цьому питанню звертався до відповідача в 2007 році, але рішення на 11 сесії Оржівської селищної ради від 21.08.2007 по питанню надання дозволу проїзду саме зі сторони забудови дитячого садка та котельні, надано не було. Було рекомендовано зробити заїзд з вул. Центральної, як і інші сусідні мешканці (а.с. 83).
Не було прийнято рішення по питанню надання позивачу дозволу заїзду до будинковолодіння зі сторони котельні (з земель запасу) і на 12 сесії Оржівської селищної ради від 16.12.2016 (а.с. 90-95).
З наявних в матеріалах справи Генерального плану смт. Оржів 1971 року та Генеральному Плані смт. Оржів 2015 року вбачається визначення доріг загального користування. При огляді копій з генпланів видно, що дорога (вулиця), на яку посилається позивач та суд першої інстанції, на генплані відсутні. Натомість з двох протилежних сторін будинковолодіння та землекористування позивача знаходяться дві дороги загального користування - вул. Центральна (а.с. 97-99).
Відтак встановлено, що дорога (вулиця) на яку посилається позивач не значиться в Генеральних планах, та відповідно позивач не має дозволу на проїзд (заїзд) до свого будинковолодіння саме зі сторони дитячого садочка та котельні.
З урахуванням обставин справи колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача у справі, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженням рішення Оржівської селищної ради від 07.10.2016 №203, а тому вони не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
З огляду на викладене, колегія суддів не входить в обговорення правомірності прийняття рішення селищною радою.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також не враховано всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області задовольнити. Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від "01" листопада 2017 р. скасувати.
Прийняти нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.В. Іваненко
судді: Л.В. Кузьменко
К.С. Франовська
Повне судове рішення складено "26" січня 2018 р.