Вирок від 23.01.2018 по справі 376/1992/15-к

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1992/15-к

Провадження № 1-кп/376/1/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Сквирський районний суд Київської області під головуванням:

судді: ОСОБА_1 ,

за участю :

секретарів судових засідань : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 ,

обвинувачених: ОСОБА_9 ОСОБА_10 ,

захисників - адвокатів : ОСОБА_11 , ОСОБА_12

потерпілих: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

представника потерпілого: ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сквира Київської області кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, українця, громадянина України, із вищою освітою, пенсіонера, одруженого, зареєстрованого та жителя: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1ст. 122 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, із повною середньою, непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.1 ст. 384 Кримінального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

Органами досудового розслідуванням ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він: в силу рішення сесії Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 01-02 від 10.04.2002, ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в період з 10.04.2002 до 31.10.2010 перебував на посаді Потіївського сільського голови Білоцерківського району Київської області та відповідно був службовою особою, яка має організаційно - розпорядчі та адміністративно-господарські повноваження. Перебуваючи на вказаній посаді, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди у вигляді незаконного набуття ОСОБА_16 права власності на майно, всупереч ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» використав службове становище, спричинивши тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків потерпілому ОСОБА_13 , позбавивши останнього можливості вчинити дії, направлені на оформлення права власності на придбане ним майно.

Зокрема, ОСОБА_9 станом на початок квітня 2008 року було достовірно відомо, що відповідно до рішення зборів засновників спілки (об'єднання) громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» від 18.03.2004, на підставі ст. 36 Конституції України та Закону України «Про об'єднання громадян» створено спілку громадян, затверджено статут цієї спілки, який зареєстрований22.03.2003 Потіївською сільською радою Білоцерківського району Київської області. Відповідно до п. 3.1 Статуту спілки до складу спільного майна членів спілки включено майно (майновий комплекс) колишнього КСП «Потіївське», яке члени спілки отримали в результаті розпаювання у часткову власність у зв'язку з припиненням діяльності КСП «Потіївське». Крім того, ОСОБА_9 також було відомо, що 14.03.2005 відбулися збори співвласників майна КСП «Потіївське», на яких затверджений перелік майна, яке передається групі співвласників цілісним майновим комплексом, що в свою чергу підтверджується протоколом № 1 від 14.03.2005 та актом прийому - передачі майна колишнього КСП «Потіївське» у спільну часткову власність від 15.03.2005, в якому зазначено перелік цього майна, а також той факт, що 34 співвласники майна отримали його в індивідуальну власність, а 127 осіб передали його в користування ОСОБА_17 , а згодом продали, що підтверджується відповідно кількістю договорів купівлі-продажу своєї частки та договором купівлі - продажу № 1.

Вказані обставини згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» та п. 6 Листа Міністерства аграрної політики України № 37-25-11/3923 від 05.05.2001 «Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства(майновий сертифікат) свідчать про те, що 127 осіб набули право власності на виділене їм у власність зі складу пайового фонду майно, у тому числі нерухоме, а саме: складу міндобрив з інвентарним номером 5; кормоцеху ферми № 2 з інвентарним номером 41; корівника 4-х рядного з інвентарним номером 34; корівника 4-х рядного з інвентарним номером 33; трансформаторну з інвентарним номером 36; ветізолятор з інвентарним номером 35, корівника 4-х рядного з інвентарним номером 31; пункту штучного осіменіння з інвентарним номером 37; пропускника з інвентарним номером 38; корівника з інвентарним номером 30 (далі - нежитлові приміщення).

ОСОБА_9 , переслідуючи мету завадити ОСОБА_13 у реалізації своїх законних прав на реєстрацію за собою права власності на нежитлові приміщення, 09.04.2008, перебуваючи у приміщеннях Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, яка розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Потіївка, вул. Жовтнева, 6-а, всупереч ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» підписав власноруч рішення виконкому Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 27, датоване 09.04.2008, відповідно до змісту якого за розглядом звернення ОСОБА_13 «відмовлено у присвоєнні юридичної адреси на нежитлові будівлі у зв'язку з відсутністю необхідних документів на будівлі, а саме - акту прийому передачі майна спілки власників майна на суму 353981 грн. і рішення спілки власників майна на дану суму».

У той же час, за прийняття такого рішення на засіданні виконкому Потіївської сільради не проголосувала достатня кількість членів виконкому.

Крім того, ОСОБА_9 було достовірно відомо про те, що у Потіївській сільській раді Білоцерківського району Київської області та її виконкомі перебуває в наявності достатня кількість документів для задоволення звернення ОСОБА_13 відповідно до вимог п. 10 ч. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме - акту приймання - передачі майна і рішення спілки власників майна (Зборів співвласників майна від 15.03.2005).

Питання про виділення майнових паїв в натурі врегульовано Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» № 62/2001 від 29.01.2001, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Наказом Міністерства аграрної політики України № 62 від 11.03.2001 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (далі-Порядок).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно колективного підприємства належить його членам на підставі спільної часткової власності.

Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України та п. п. 9, 16 Порядку, виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремими власниками за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється згідно із затвердженою загальними зборами власників майнових паїв структурою пайового фонду та не інакше, як на підставі рішення зборів власників майнових паїв, а тому відмова у Рішенні № 27 є необгрунтованою.

Аналогічно, переслідуючи мету завадити ОСОБА_13 у реалізації своїх прав на реєстрацію за собою права власності на нежитлові приміщення,19.05.2008 перебуваючи у приміщеннях Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, всупереч ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» підписав власноруч відповідь на звернення ОСОБА_13 , яка в подальшому датована 19.05.2008 із присвоєння реєстраційного номеру 02-14-79, відповідно до змісту якої «Потіївська сільська рада повідомляє, що Ваша заява буде розглянута на засіданні виконкому, при наявності відповідних документів. Оригіналу протоколу засідання спілки власників майна, оригінал акту прийому- передачі майна в особисту власність».

Зокрема, ОСОБА_9 , достовірно розуміючи відсутність підстав для самостійного одноособового вирішення такого звернення ОСОБА_13 , а також наявність достатніх підстав для задоволення останнього, відповідне питання на розгляд виконкому Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області не виніс.

Крім того, продовжуючи переслідувати мету завадити ОСОБА_13 у реалізації своїх законних прав на реєстрацію за собою права власності на нежитлові приміщення, з метою одержання неправомірної майнової вигоди для ОСОБА_16 , 09.07.2008, перебуваючи у приміщеннях Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, будучи достовірно обізнаним з обставин, що відповідно до рішення зборів засновників спілки (об'єднання) громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» від 18.03.2004 на підставі ст. 36 Конституції України та Закону України «Про об'єднання громадян» створено спілку громадян, затверджено статут цієї спілки, який зареєстрований 22.03.2003 Потіївською сільською радою Білоцерківського району Київської області. Відповідно до п. 3.1 Статуту спілки до складу спільного майна членів спілки включено майно (майновий комплекс) колишнього КСП «Потіївське», яке члени спілки отримали в результаті розпаювання у часткову власність у зв'язку з припиненням діяльності КСП «Потіївське». Крім того, ОСОБА_9 також було відомо, що 14.03.2005 відбулися збори співвласників майна КСП «Потіївське», на яких затверджений перелік майна, яке передається групі співвласників цілісним майновим комплексом, що в свою чергу підтверджується протоколом № 1 від 14.03.2005 та актом прийому-передачі майна колишнього КСП «Потіївське» у спільну часткову власність від 15.03.2005, в якому зазначено перелік цього майна, а також той факт, що 34 співвласники майна отримали його в індивідуальну власність, а 127 осіб передали його в користування, а згодом продали ОСОБА_13 та за наявності у останнього підстав на оформлення права власності на нежитлові приміщення, ОСОБА_9 під час проведення засідання виконкому Потіївської сільською радою Білоцерківського району Київської області, довів до відома членів виконкому завідомо недостовірну інформацію про наявність у ОСОБА_16 права на реєстрацію за ним прав власності на нежитлові приміщення, що входили в майновий комплекс, що перебував у спільній частковій власності та викуплені ОСОБА_13 , а саме: ветізолятор (інв. № 35), вартістю 3920 грн., корівник 2-х рядний (інв. № 30), вартістю 18750 грн., корівник 4-х рядний (інв. № 31), вартістю 34170 грн., два корівники 4-х рядні (інв. № 33, 34), вартістю по 69700 грн. кожен, кормоцех (інв. № 41), вартістю 5100 грн., пропускник (інв. № 38), вартістю 18750 грн., пункт штучного осіменіння (інв. № 37), вартістю 5830 грн., трансформаторна (інв. № 36) вартістю 1537 грн., склад міндобрив (інв. № 5), вартістю 43740 грн. При цьому ОСОБА_9 неправдиво повідомив членів виконкому про те, що зазначене майно перебувало в оренді.

Своїми неправомірними діями ОСОБА_9 схилив членів виконкому прийняти більшістю голосів рішення, якому у подальшому присвоєно № 41 від 09.07.2008, за змістом якого, на підставі поданих документів присвоєно поштову адресу і визнано право власності на об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_16 .

Отримане рішення виконкому Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 41 від 09.07.2008 ОСОБА_16 використав для реєстрації за собою права власності на нежитлові приміщення, якими в подальшому розпорядився шляхом їх відчуження, та яке у подальшому скасоване на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 20.09.2011, як незаконні.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 майновим інтересам ОСОБА_13 спричинено шкоду у вигляді матеріальних збитків у розмірі вартості нежитлових приміщень у сумі 271197 гривень 00 копійок та створено перешкоди в оформленні титулу власника на нерухоме майно.

Таким чином, орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_9 в тому, що він, зловживаючи своїм службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам окремих громадян, вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.364 КК України (в редакції Закону за №1261-VII, від 15.04.2008 року, який діяв на час вчинення злочину, далі ч.2 ст.364 КК України).

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він 12.07.2015 року приблизно о 20.00 (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), знаходячись на березі озера, яке розташовано поруч з вулицею Надрічна с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до потерпілого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скориставшись тим, що останній знаходиться в безпорадному стані лежачи на землі та не може чинити йому опір, своєю правою ногою зверху вниз наніс останньому один удар в область правої гомілки із подальшим натиском, спричинивши таким чином ОСОБА_14 тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому правої гомілки в нижній третині зі зміщенням уламків, яке відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 144/Е від 07.08.2015 віднесено до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такого, що викликало тривалий (понад 21 добу) розлад здоров'я.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_9 були кваліфіковано за ч.1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України.

Органами досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується в тому, що він, маючи відповідно до ст. 65 КПК України в кримінальному провадженні № 12015110030002842 від 13.07.2015 за ч. 1 ст. 122 КК України процесуальний статус свідка, будучи під розпис попередженим слідчим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень за ст. 384 КК України, діючи умисно, з метою перешкоджання здійсненню повного, всебічного та об'єктивного досудового розслідування в кримінальному провадженні, а також з метою надання допомоги ОСОБА_9 в уникненні кримінальної відповідальності, усвідомлюючи неправдивість свідчень, що надаються ним, 01.10.2015 в період часу з 13 год. 20 хв. по 15 год. 00 хв., під час допиту в якості свідка в приміщенні Ірпінського MB ГУМВС України в Київській області (Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області) по вул. Мінеральна 7-а, надав слідчому ОСОБА_18 завідомо неправдиві показання стосовно обставин спричинення потерпілому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень, що мало місце 12.07.2015 приблизно о 20.00 (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) на березі озера, яке розташовано поруч з вулицею Надрічна с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, а саме, повідомивши про те, що тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14 у вигляді закритого перелому діафізу обох кісток в нижній третині правої гомілки зі зміщенням уламків, були спричинені ним, а не ОСОБА_9 .

Таким чином, органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України - завідомо неправдиве показання свідка під час досудового слідства.

Крім того, ОСОБА_10 , маючи відповідно до ст. 65 КПК України в кримінальному провадженні № 12015110030002842 від 13.07.2015 за ч. 1 ст. 122 КК України процесуальний статус свідка, 16.10.2015 в період часу з 17 год. 55 хв. по 18 год. 01 хв. при проведенні слідчого експерименту на березі озера, яке розташовано поруч з вулицею Надрічна с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, діючи умисно, будучи під розпис попередженим слідчим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень за ст. 384 КК України, з метою перешкоджання здійсненню повного, всебічного та об'єктивного досудового розслідування в кримінальному провадженні, а також надання допомоги підозрюваному в кримінальному провадженні ОСОБА_9 в уникненні кримінальної відповідальності, усвідомлюючи неправдивість свідчень, що надаються ним, завідомо неправдиво відтворив обставини спричинення потерпілому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень у вигляді закритого перелому діафізу обох кісток в нижній третині правої гомілки зі зміщенням уламків, показавши, що вони були спричинені ним шляхом наступу своєю правою ногою на голеностоп правої ноги ОСОБА_14 .

При цьому, сторона обвинувачення на підтвердження доведеності вказаного обвинувачення посилається на зібрані під час досудового розслідування та досліджені в суді докази, а саме:

- покази потерпілого ОСОБА_13 , який у судовому засіданні показав, що він здійснює підприємницьку діяльність на території Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

14.03.2005 року відбулися збори співвласників майна КСП «Потіївське». На вказаних зборах було затверджено перелік майна, яке передається індивідуальній групі в кількості 161 особа, серед яких був і він, цілісним майновим комплексом, до якого, крім іншого, входили ветізолятор (інв. №35), корівник 2-х рядний (інв. № 3О), корівник 4-х рядний (інв. №31), два корівники 4-х рядні (інв. № 33, 34), кормоцех (інв. № 41), пропускник (№38), пункт штучного осіменіння (інв. № 37), трансформаторна (інв. 36), склад міндобрив (інв. № 5).

В подальшому вказане майно викуплено ним у пайовиків бувшого КСП «Потіївське».

23.04.2008 року він звернувся до Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області із заявою про присвоєння юридичної адреси на зазначені обєкти нерухомості.

09.04.2008 року він був запрошений на засідання виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області з приводу розгляду його заяви. Заява розглядалась головою виконавчого комітету ОСОБА_9 - на той момент сільський голва, секретарем ОСОБА_19 - секретар сільської ради та членом виконавчого комітету ОСОБА_20 .. В порядку денному його питання стояло сьомим. У звязку з тим, що він особисто був присутній на засіданні виконавчого комітету, голова виконавчого комітету змінив порядок та запропонував учасникам розглянути його заяву першою, що не викликало зауважень у присутніх.

Після чого ОСОБА_9 зачитав його заяву про присвоєння юридичної адреси та повідомив присутнім, що у задоволенні заяви потрібно відмовити, у звязку з тим, що відсутній необхідний пакет документів, хоча ОСОБА_9 було відомо, що він викупив дане майно у співласників та в сільській раді є необхідні документи. В подадьшому між ним та ОСОБА_9 виникла суперечка. Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_9 не реагував на його заяви, він покинув засідання виконавчого комітету.

В подальшому виконавчим комітетом було прийняте рішення за № 27 від 09.04.2008 року про відмову в задоволені його заяви. Вважає, що вказане рішення було прийняте з порушенням законодавства, оскільки ОСОБА_9 , зловживаючи своїм службовим становищем довів до виконавчого комітету завідомо неправдиву інформацію, фактично рішення прийняв одноособово, без поставлення його на голосування. Зазначеним рішенням Потіївської сільської ради від 09.04.2008 року було створено перешкоди у подальшому процесі державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, а саме його було позбавлено можливості здійснити технічну інвентаризацію майна та отримати свідоцтво на право власності на вказане майно та завдано тяжких наслідків у вигляді позбавлення права власності на нерухоме майно.

24.04.2008 року він повторно звернувся до виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, тобто за територією обслуговування місцезнаходження нерухомого майна, повторно, додатково додавши необхідні документи.

Проте ОСОБА_9 всупереч чинному законодавству одноособово відмовив йому в розгляді його заяви про присвоєння юридичних адрес 10-ти об'єктам нерухомості з надуманих підстав.

В подальшому ОСОБА_9 09.07.2008 року виніс на розгляд виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району заяву ОСОБА_16 про визнання права власності та присвоєння юридичних адрес об'єктам нерухомого майна, що входило в майновий комплекс раніше виділеного в натурі групі співвласників майна та викуплене ним, а саме: ветізолятор (інв. №35), вартістю 3920 грн., корівник 2-х рядний (інв. № ЗО), вартістю 18750 грн., корівник 4-х рядний (інв. №31), вартістю 34170 грн., два корівники 4-х рядні (інв. № 33, 34), вартістю по 69700 грн. кожен, кормоцех (інв. № 41), вартістю 5100 грн., пропускник (№38), вартістю 18750 грн., пункт штучного осіменіння (інв. № 37), вартістю 5830 грн. трансформаторна (інв. 36), вартістю 1537 грн., склад міндобрив (інв. № 5), вартістю 43740 грн. та повідомив членів виконкому, що раніше вказане майно перебувало в оренді, а на даний час викуплене ОСОБА_16 , що стало причиною прийняття незаконного рішення за № 41 від 09.07.2008, яким задоволено заяву ОСОБА_16 та визнано за останнім право власності на нерухоме майно КСП «Потіївське», на яке він до того набув суб'єктивне право власності, проте із-за вказаних неправомірних дій ОСОБА_9 не зміг оформити титул власника, чим йому було спричинено пряму дійсну майнову шкоду на загальну суму 271 197 грн.

На підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 20.09.2011 року рішення виконкому Потіївської сільської ради № 41 від 09.07.2008 року було визнано незаконним та скасоване.

- покази свідка ОСОБА_19 , яка у судовому засіданні показала, що станом на березень-липень 2008 року вона працювала на посаді секретаря Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Посаду голови сільської ради обіймав ОСОБА_9 .. Рішенням Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області створено виконавчий комітет, до якого входило п'ять членів. Головою виконавчого комітету був ОСОБА_9 , секретарем брано її та до складу комітету ще входив ОСОБА_20 , на даний час помер, ОСОБА_21 та ОСОБА_22

09.04.2008 року відбулося засідання виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області під головуванням ОСОБА_9 , за її участі та ОСОБА_20 , на якому зокрема розглядалась заява ОСОБА_13 про присвоєння юридичної адреси на об'єкти нерухомості. На засідання був запрошений заявник. Розгляд заяви ОСОБА_13 розпочався з того, що ОСОБА_9 присутнім оголосив заяву ОСОБА_13 та повідомив, що останнім до заяви не додано будь-яких документів щодо підтвердження права власності на нерухоме майно та поставив дане питання на голосування. Присутній ОСОБА_13 почав кричати та заперечувати, вказуючи при цьому, що в нього є документи, але при цьому їх не надав, а потім взагалі покинув засідання виконавчого комітету. Після чого присутніми членами виконкому одноголосно було прийнято рішення про відмову у задоволені заяви ОСОБА_13 .

В подальшому, на засідання виконкому була винесена заява ОСОБА_16 про присвоєння йому юридичної адреси та додані до них відповідні документи і члени виконкому прийняли позитивне рішення про присвоєння йому юридичної адреси.

При прийнятті рішень на неї будь-який фізичний чи психічний тиск не чинився. Голосувала відповідно до вимог законодавства.

- покази свідка ОСОБА_22 , яка у судовому засіданні показала, що вона являлась членом виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Так, за її участі приймались рішення, але з плином часу обставин прийняття рішень вона не пам'ятає. При прийнятті рішень виконавчий комітет завжди дотримувався установлений законодавством та визначений регламентом процедури, тобто голова виконавчого комітету зачитував заяву та додані до неї документи, після чого ставилось питання на голосування. Голосування приходило шляхом підняття руки за та чи інше питання і рішення приймалось, якщо за нього проголосувала більшість членів виконавчого комітету. За час здійснення своє діяльності як члена виконавчого комітету до неї тиску із сторони ОСОБА_9 не надходило.

- заяви приватного підприємця ОСОБА_13 адресовані до Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області з вимогою присвоїти юридичні адреси на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на території Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23.04.2008 року, 09.04.2008 року ( том № 1а.с. 38-42);

- статут спілки громадян-співвласників колективного сільськогосподарського підприємства «Потіївське» ( том № 1 а.с.39-48);

- рішення виконавчого комітету № 27 від 09.04.2008 року Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, згідно з яким ОСОБА_13 відмовлено в присвоєні юридичної адреси на нежитлові будівлі у зв'язку з відсутністю необхідних документів на будівлі, а саме, акту прийомки-передачі майна спілки власників майна на суму 353981 грн. і рішення спілки власників майна на вказану суму (том № 1 а.с.43);

- рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2010 року, згідно якого в задоволені позову ОСОБА_13 щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Потіївської сільської ради № 41 від 09.07.2008 року «Про визнання права власності на нежитлові будівлі, що знаходяться на території сільської ради і передачі у власність ОСОБА_16 » в частині визнання права власності за ОСОБА_16 на нежитлові об'єкти нерухомості, що знаходяться на території Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, зобов'язання КП КОР «Білоцерківське МБТІ» скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_16 на об'єкти нерухомого майна та визнання права власності за ОСОБА_13 на об'єкти нерухомого майна - відмовити (том № 1 а.с. 52-56);

- рішення Апеляційного суду Київської області від 20.09.2011 року, згідно з яким рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2010 року скасувати в частині спору за позовом ОСОБА_13 про визнання недійсним рішення виконкому та ухвалити в цій частині спору нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_13 до виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області задоволити. Визнати незаконним рішення виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 09.07.2008 року № 41 «Про визнання права власності на нежитлові будівлі, що знаходяться на території сільської ради і передані у власність ОСОБА_16 » (том № 1 а.с.63-66);

- інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на території Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області (том № 1 а.с. 73-102);

- протокол огляду місця події від 18.08.2015 року з додатками ( том № 1 а.с. 102-115);

- протокол огляду місця події від 21.07.2015 року, в ході якого в Потіївській сільській раді було виявлено та зроблено фотокопію Журналу реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району за 2004 рік (том № 1 а.с. 113-124);

- фотокопію Журналу реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району за 2004 рік, у якому виконавчий комітет посвідчив справжність підписів мешканців с. Потіївка Білоцерківського району (том № 1 а.с. 125-142);

- протокол огляду місця події від 21.07.20-15 року, в ході якого в Потіївській сільській раді було виявлено та зроблено фотокопію акту прийомки-передачі майна бувшого КСП «Потіївське» у спільну часткову власність (том № 1 а.с. 146-150);

- фотокопію акту прийомки-передачі майна бувшого КСП «Потіївське» у спільну часткову власність (том № 1 а.с. 151-153);

- рішення виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 09.07.2008 року за № 41 «Про визнання права власності на нежитлові будівлі, що знаходяться на території сільської ради і передані у власність ОСОБА_16 » з додатками ( том № 1 а.с. 158--161);

- протокол загальних зборів спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Потіївське» від 02.07.2008 року (том № 1 а.с. 162-167);

- акт прийому-передачі майна реорганізованого КСП «Потіївське» в індивідуальну власність власнику майнового паю ОСОБА_16 від 03.07.2008 року (том № 1 а.с. 168-170);

- протокол огляду місця події від 08.08.2015 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_13 надав слідчому 135 заяв жителів с. Потіївка Білоцерківського району Київської (том № 1 а.с. 171-258);

- фотокопії 127 заяв жителів с. Потіївка Білоцерківського району Київської області на ім'я ОСОБА_13 з проханням викупити майновий пай та копію договорів купівлі-продажу майнового паю, справжність підпису на яких посвідчена секретарем Потіївської сільської ради ( том № 2 а.с. 3-253, том № 3 а.с. 1-197);

- фотокопію журналу реєстрації вхідних документів Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області ( том № 4 а.с.1-83);

- фотокопію Книги обліку виданих свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства ( том № 4 а.с. 84-100);

- фотокопію Книги реєстрації нотаріальних дій за 2008, 2009, 2010 роки (том № 4 а.с.151-206);

- рішення I-ої сесії V-го скликання Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 12.04.2006 року про утворення виконавчого комітету сільської ради в складі 5 осіб:

- голова виконавчого комітету ОСОБА_9 (сільський голова);

- заступник голови з питань діяльності виконавчих органів влади ОСОБА_22 в.о. директора Потіївського НВО;

- секретар виконавчого комітету ОСОБА_19 (секретар ради)

Члени виконавчого комітету:

- ОСОБА_21 директор АТВТ «Агропромтехсервіс»;

- ОСОБА_20 директор будинку культури с. Потіївка;

(том № 5 а.с. 3);

- протокол огляду місця події від 18.08.2015 року, в ході якого потерпілий ОСОБА_13 надав слідчому лист Потіївської сільської ради Білоцерківського району від 19.05.2008 року № 02-14-79 на ім'я ОСОБА_13 (том № 5 а.с. 4-9);

- протокол засідання виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 09.04.2008 року, з якого вбачається, що на засіданні було три члени виконкому ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ( том № 5 а.с. 16-18);

- висновок експерта № 1061 від 21.11.2014 року, згідно якого підпис в графі «Сільський голова ____ ОСОБА_9 » в рішенні № 27 від 09.04.2008 року Потіївської сільської ради виконаний гр.. ОСОБА_9 (том № 5 а.с. 22-25);

- рішення I-ої сесії V-го скликання Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.04.2002 року «Про визначення повноважень сільського голови» (том № 5 а.с. № 40);

- регламент роботи Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.04.2002 року ( том № 5 а.с. 42-53);

- регламент роботи Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 18.07.2006 року ( том № 5 а.с. 57-68);

- рішення Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 12.04.2006 року «Про визнання повноважень сільського голови ОСОБА_9 » (том № 5 а.с. 81);

- присягу посадової особи органу місцевого самоврядування ОСОБА_9 від 10.04.2002 року ( том № 5 а.с. 83);

- рішення Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 17.04.2008 року «Про встановлення чергового рангу посадової особи місцевого самоврядування Потіївському сільському голові ОСОБА_9 » (том № 5 а.с. 96);

- покази потерпілого ОСОБА_14 , який у судовому засіданні показав, що 12.07.2015 року він з 10-ої години ранку, разом із знайомим та друзями знаходився на ставку, який розташований поруч із вул. Польова в с. Потіївка Білоцерківського району Київської області та відмічали свято Петра і ОСОБА_23 . При цьому всі присутні вживали алкогольні напої та ловили рибу. Близько 18-ої години до ставка приїхали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які стали теж відпочивати.

В процесі відпочинку ОСОБА_10 вживав алкогольні напої. В подальшому, хтось запропонував зіграти в карти на гроші. Гра в основному відбувалася між ним та ОСОБА_9 . В один із моментів гри, коли на кону стояла чимала сума грошей, у нього закінчились гроші і він попрохав ОСОБА_9 зачекати, поки він з'їздить за грошима. Потім він сів до власного автомобіля і поїхав за грошима. Коли він через деякий час повернувся до ставка, то побачив, як ОСОБА_9 з ОСОБА_10 на автомобілі марки ГАЗ від'їжджають від ставка. Він вийшов з автомобіля і повідомив ОСОБА_9 , що з його сторони непорядно кидати гру тощо. Після цих слів, з пасажирського сидіння автомобіля ГАЗ вийшов ОСОБА_24 , який почав висловлюватись в його адресу нецензурною лайкою, за ним слідом вийшов ОСОБА_9 , який в категоричній формі відмовився продовжувати гру. В свою чергу, ОСОБА_24 став йому погрожувати, у зв'язку з чим він змушений був його відштовхнути та в цей момент ОСОБА_9 правою рукою вдарив його в ліву частину голови. Після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 почергово почали наносити йому ряд ударів по різних частинах тіла, від чого він впав на землю. Він піднявся та пішов в бік столика. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжували наносити йому удари, а він оборонявся. В подальшому, ОСОБА_10 вдарив його в праву частину голови, від чого він впав на землю, а саме на лівий бік. При цьому, ОСОБА_9 не переставав бити його ногами. Потім ОСОБА_9 почав кричати «Лежати!», при цьому наносив удари ногою по його ногам зверху вниз. В один із моментів він в правій нозі відчув різкий біль та, незважаючи на його крики, ОСОБА_9 своєю ногою продовжував притискати його ногу. Далі ОСОБА_10 сказав ОСОБА_9 , що потрібно тікати, сіли до автомобіля та поїхали в невідомому напрямку. В цей момент до нього підійшов ОСОБА_25 , який з його телефону зателефонував ОСОБА_13 , який доставив його до Білоцерківської ЦРЛ, де він і був прооперований з приводу перелому правої гомілки.

- покази свідка ОСОБА_26 , який у судовому засіданні показав, що 12.07.2015 року близько 12-ої години дня він приїхав до ставка, який розташований в с. Потіївка Білоцерківського району Київської області. На ставку знаходились його знайомі, а також знаходився наглядно знайомий ОСОБА_14 .

Близько 18-ої години до ставка приїхав на автомобілі «Волга» чорного кольору ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які також сіли відпочивати. В процесі відпочинку ОСОБА_9 алкогольні напої не вживав, ОСОБА_10 вживав алкогольні напої разом із усіма. Далі ОСОБА_9 , ОСОБА_27 та ОСОБА_14 сіли грати в карти. В процесі гри в карти конфліктних ситуацій не було, всі крім ОСОБА_9 вживали алкогольні напої та спілкувалися між собою. Через деякий час ОСОБА_14 повідомив, що від'їде та повернеться через деякий час. Сівши в автомобіль марки «Ланос» зеленого кольору, від'їхав. До ставка ОСОБА_14 повернувся приблизно через 30 хвилин. В цей час ОСОБА_9 та ОСОБА_10 намагались від'їхати від ставка, але їм це не вдалося, оскільки ОСОБА_14 власним автомобілем перекрив їм дорогу. В подальшому, між ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виникла суперечка, яка супроводжувалась нецензурною лайкою та штовханням один одного. Коли він на деякий час відвернувся, то почув, що ОСОБА_14 щось кричить, а повернувшись побачив, що останній лежить на землі та скаржиться на біль в нозі, біля нього поруч стояли ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Після цього ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сіли в автомобіль і від'їхали від ставка.

- покази свідка ОСОБА_28 , який у судовому засіданні показав, що 12.07.2015 року близько 10-ої години він прийшов до ставка, який розташований поруч з вул. Польова в с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, де знаходились його знайомі, серед яких був і ОСОБА_14 . Всі присутні відпочивали, ловили рибу, вживали алкогольні напої. Близько 18-ої години до ставка на автомобілі приїхав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підсіли до відпочиваючих. В процесі відпочинку всі присутні, крім ОСОБА_9 , вживали алкогольні напої. Далі всі сіли грати в карти. Через деякий час ОСОБА_14 повідомив присутніх, що в нього закінчились грошові кошти та повідомив, що повернеться через деякий час. Приблизно через 30 хвилин ОСОБА_14 повернувся на автомобілі марки «Ланос», яким перекрив дорогу автомобілю ОСОБА_9 та зачепив його моторолера, від чого останній впав та побився. Він почав говорити ОСОБА_14 про інцидент, але останній не реагував, оскільки в цей час той сварився з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Зрозумівши, що поговорити з ОСОБА_14 , який знаходився в стані алкогольного сп'яніння та був збуджений, не можливо, він взяв моторолер та пішов додому.

- покази свідка ОСОБА_29 , який у судовому засіданні показав, що 12.07.2015 року він знаходився на березі ставка, який розташований в с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, де разом із знайомими, серед яких був і ОСОБА_14 , святкували ОСОБА_30 і Павла. В процесі святкування всі присутні вживали алкогольні напої. Близько 18-ої години до ставка під'їхав ОСОБА_9 разом із ОСОБА_10 та підсіли до столика. В подальшому, вони почали грати в карти. В процесі гри всі продовжували вживати алкогольні напої крім ОСОБА_9 , який в категоричній формі відмовився вживати алкоголь. Потім ОСОБА_14 повідомив, що в нього закінчились гроші та повідомив, щоб присутні його зачекали до тих пір, поки він не повернеться з грошима. ОСОБА_14 не було тривалий час, близько 30 хвилин. Коли він повернувся, то власним автомобілем перекрив дорогу автомобілю, у якому знаходились ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які в цей час від'їжджали. При цьому, бампером зачепив моторолер ОСОБА_28 , який від удару впав на землю. Вийшовши з автомобіля, ОСОБА_14 почав словесно примушувати грати ОСОБА_9 в карти, на що останній відмовлявся. В результаті між ними виникла суперечка. В дану суперечку втрутився ОСОБА_10 , який намагався відсторонити ОСОБА_14 від ОСОБА_9 та в цей момент ОСОБА_14 вдарив ОСОБА_10 в область голови, останній, в свою чергу, також вдарив ОСОБА_14 . В подальшому, між ОСОБА_14 та ОСОБА_10 відбувалась суперечка зі штовханиною, в ході якої ОСОБА_14 впав на землю та почав скаржитись, що в нього болить нога. В цей момент ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сіли до автомобіля та поїхали.

Він, в свою чергу, з телефону ОСОБА_14 подзвонив до родича ОСОБА_13 та повідомив про те, що сталося. Через деякий час до ставка під'їхав ОСОБА_13 разом із дружиною та забрали ОСОБА_14 до лікарні.

- покази свідка ОСОБА_13 , який у судовому засіданні показав, що 12.07.2015 року до нього із мобільного телефону ОСОБА_14 подзвонив ОСОБА_29 , який повідомив, що на ставку сталася бійка. Приїхавши близько 20-ої години до ставка, який розташований неподалік АДРЕСА_1 , він побачив, що його кум ОСОБА_14 лежить на землі. Обличчя ОСОБА_14 було в крові та синцях, з вуха йшла кров. На тулубі також були численні синці та садна. На місці події ОСОБА_14 повідомив, що на нього напали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , в ході нападу ОСОБА_9 навмисно зламав йому праву ногу. Надавши на місці першу медичну допомогу, він відвіз ОСОБА_14 до Білоцерківської ЦРЛ.

- протокол проведення слідчого експерименту та фототаблиця до нього із потерпілим ОСОБА_14 , який на місці показав та відтворив події 12.07.2015 року ( том № 8 а.с. 40-51);

- протокол огляду місця події та фототаблиця до нього, в ході якого оглянута прибережна смуга ставка поруч із вул. Надрічна в с. Потіївка Білоцерківського району Київської області ( том № 8 а.с. 52-58);

- постанова слідчого від 17.07.2015 року про призначення судово-медичної експертизи (том № 8 а.с. 63);

- висновок експерта № 144/Е від 30.07.2015 року (том № 8 а.с. 64-66);

- постанова слідчого від 12.08.2015 року про призначення додаткової судово-медичної експертизи (том № 8 а.с. 68);

- висновок експерта № 5/і від 13.08.2015 року (том № 8 а.с. 69-70);

- протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 01.10.2015 року ( том № 8 а.с. 145-153);

- протокол проведення слідчого експерименту та фототаблиця до нього із свідком ОСОБА_10 , у ході якого ОСОБА_10 відтворив обставини події, які мали місце 12.07.2015 року ( том № 8 а.с.180 - 192);

- постанови слідчого від 20.10.2015 року про призначення судово-медичної експертизи ( том 8 а.с.194-195);

- висновок експерта № 8/і від 29.10.2015 року ( том 8 а.с.196, 197).

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованого йому досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 364; ч.1 ст. 122 КК України, не визнав в повному обсязі та показав, що дійсно в 2008 році він перебував на посаді сільського голови с. Потіївки Білоцерківського району Київської області.

09.04.2008 року на черговому засіданні виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, яке відбувалося в приміщені сільської ради, розглядалася заява ОСОБА_13 про присвоєння юридичної адреси на об'єкти нерухомості та визнання права власності, які розташовані на території Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області та належали реорганізованому КСП. До заяви ОСОБА_13 не надав будь-яких підтверджуючих даних, що вказані об'єкти набуті ним правомірно. На засіданні виконавчого комітету ОСОБА_13 також був присутній. У зв'язку з тим, що останній поспішав, то розгляд його заяви проводився позачергово. Він доповів членам виконавчого комітету про зміст заяви ОСОБА_13 та поставив запитання останньому про дані, що підтверджують правомірність набуття права власності на об'єкти нерухомості. ОСОБА_13 , в свою чергу, голослівно почав стверджувати, що він є власником, оскільки у людей викупив майнові сертифікати, є рішення зборів та для огляду надав документи, які ніким не були підписані та завірені. Після чого розвернувся та покинув засідання виконавчого комітету. Відразу після його виходу дане питання було поставлено на голосування та всі члени виконкому одноголосно проголосували про відмову у задоволені заяви ОСОБА_13 .

Також, не відповідає дійсності твердження про те, що рішення виконавчого комітету від 09.04.2008 року було прийнято за відсутності більшості голосів, оскільки виконавчий комітет складається з п'яти осіб, а у засіданні приймало участь три особи.

Підписавши дане рішення, він виконав рішення колегіального органу, яке є обов'язковим для виконання.

В подальшому, до виконавчого комітету із заявою звернувся ОСОБА_16 про присвоєння юридичної адреси, який мав необхідний пакет документів та виконавчий комітет ухвалив рішення на його користь.

Вважає, що ніяким чином не порушив законодавство України, а лише належно виконував свої функціональні обов'язки.

Щодо обвинувачення за ч.1 ст. 122 КК України ОСОБА_9 показав, що потерпілий ОСОБА_14 дає неправдиві покази, оскільки являється кумом ОСОБА_13 та діє під його тиском.

12.07.2015 року близько 18-ої години він на своєму власному автомобілі марки ГАЗ-1105 разом із своїм знайомим ОСОБА_10 приїхали на берег ставка, який розташований поруч з вул. Надрічна в с. Потіївка Білоцерківського району Київської області. В цей час на березі ставка знаходилось близько 10 чоловік, які відпочивали. Хтось із відпочиваючих запросив їх до столу. В процесі відпочинку всі присутні вживали алкогольні напої, в тому числі і ОСОБА_14 , який і так на момент приїзду знаходився в стані алкогольного сп'яніння. Через деякий час присутні за столом почали грати в карти на інтерес. В процесі гри присутні розійшлись, а фактично в карти залишився грати він, ОСОБА_29 та ОСОБА_14 . Потім ОСОБА_14 сказав, що піде, але повернеться через деякий час. Після від'їзду ОСОБА_14 , він з ОСОБА_10 посиділи близько 20 хвилин та вирішили їхати додому, оскільки гра в карти скінчилась та була пізня пора доби. Коли він з ОСОБА_10 сіли до автомобіля та розпочали рух, їм дорогу на своєму автомобілі марки «Ланос» перегородив ОСОБА_14 , при цьому зачепив моторолер ОСОБА_28 , який від удару злетів у воду. Після чого ОСОБА_14 підійшов до автомобіля та через відчинене скло схопив його за сорочку та намагався витягти з автомобіля, вказуючи при цьому, що потрібно продовжити гру в карти. Він вийшов з автомобіля, але повідомив, що грати в карти не буде. Після чого ОСОБА_14 почав його штовхати та намагався вдарити, він почав відступати. В цей час з автомобіля вийшов ОСОБА_10 , який намагався заспокоїти ОСОБА_14 , вказуючи на його неправомірні дії, а він в цей час від автомобіля почав відходити в бік столу. Після чого звернувся до ОСОБА_26 із запитанням «Подивись, що вони роблять?». Коли повернувся, то побачив, що знаходиться на відстані приблизно 2-ох метрів від ОСОБА_14 та ОСОБА_10 , при цьому ОСОБА_14 наносив удари руками ОСОБА_10 , а останній захищався, прикривши голову руками. Далі ОСОБА_10 штовхнув ОСОБА_14 в груди, у результаті чого останній став падати, а коли впав, то почав кричати, що щось зробив нозі та намагався встати. Скориставшись затримкою, він з ОСОБА_10 сіли в автомобіль та через кущі поїхали з місця події.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні інкримінованого йому досудовим розслідуванням кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, не визнав в повному обсязі та показав, що дійсно 12.07.2015 року близько 18-ої години він разом з ОСОБА_9 знаходився на березі ставку у с. Потіївка Білоцерківського району Київської області, де відпочивали. Серед відпочиваючих був і ОСОБА_14 . Всі присутні вживали алкогольні напої та грали в карти. Особисто в карти він не грав. Близько 19-ої години він з ОСОБА_9 вирішили їхати додому, але їм це не вдалося, так як дорогу перегородив ОСОБА_14 , який перед цим кудись від'їжджав. Вийшовши з машини, ОСОБА_14 підійшов до водійської дверці та намагався витягти ОСОБА_9 з автомобіля з тією метою, щоб останній продовжив з ним грати в карти. ОСОБА_9 вийшов з автомобіля, але від гри в карти відмовився. ОСОБА_14 почав наносити удари ОСОБА_9 . Щоб припинити бійку між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , він вийшов з автомобіля та став між ними. ОСОБА_14 почав обзивати його нецензурною лайкою та наносити удари. Він, в свою чергу, захищаючись також вдарив ОСОБА_14 в область обличчя, але ОСОБА_14 не реагував. Після чого він штовхнув ОСОБА_14 , в результаті чого останній почав падати. Падаючи, ОСОБА_14 схопив його за футболку та почав тягти за собою. Він намагався втримати рівновагу і можливо в цей момент міг випадково наступити ОСОБА_14 на ногу. Впавши на землю, ОСОБА_14 намагався підвестися, після чого почав кричати, що в нього болить нога. З метою уникнення конфлікту вони з ОСОБА_9 сіли до автомобіля і поїхали. Дані покази він давав на протязі всього слідства і їх не змінював.

Дослідивши надані сторонами судового розгляду матеріали кримінального провадження, заслухавши показання в судовому засіданні свідків, обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Разом з тим, набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за вказане діяння. Також, не доведено, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч.1 ст. 121 КК України та не доведено, що вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 384 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_10 . Враховуючи, що визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) може мати місце лише за умови доведення її вини, а обвинувальний вирок має ґрунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у відповідності до вимог ст.373 КПК України, виходячи з наступного:

Статтею 129 Конституції України встановлено, що серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Відповідно до роз'яснень ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 01.11.1996 року, за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (далі постанови ПВСУ) визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід враховувати, що відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 17 КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 року за №457/97/ВР, встановлено, що кожному гарантовано право на справедливий розгляд справи щодо нього незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, та застосування презумпції невинуватості. Відповідно до ч.2 цієї Конвенції, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом.

У ст.7 КПК України закріплено найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Статтею 8 цього Кодексу встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, згідно з п.3 ч.1 ст.373 КПК України ухвалюється виправдувальний вирок.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України, якою зокрема передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, для прийняття відповідного процесуального рішення.

Приймаючи рішення щодо виправдування ОСОБА_9 за ч.2 ст. 364 КК , суд виходить із того, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення та дане діяння декриміналізовано, виходячи з наступного.

Повноваження місцевих рад, організаційні форми та гарантії їх здійснення, відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, бюджету та фінансів, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, у галузі будівництва, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення тощо. Реалізовуючи зазначені повноваження органи місцевого самоврядування наділені правом приймати відповідні управлінські рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Законуоргани та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЗУ "Про місцеве самоврядування"органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституціїабо законів України. В той же час, частиною 5 ст. 42 Законупередбачено, що сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 78 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що у разі порушення Конституції України, законодавства, прав та свобод осіб відповідна рада зобов'язана привести ці рішення у відповідність із законом. Не приведення рішень у відповідність до закону може бути підставою для дострокового припинення повноважень ради - порушниці.

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідає Закон, у частині 10 статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З урахуванням вищенаведеного, можна прийти до висновку, що, оскільки рішення № 27 від 09.04.2008 року (на даний час не скасоване) та рішення № 41 від 09.07.2008 року прийнято уповноваженим колегіальним органом, з дотриманням процесуальних процедур, більшістю голосів, а обвинувачений ОСОБА_9 згідно законодавства при голосуванні має абсолютні рівні права з іншими його членами, повноваження, тобто є його рядовим членом, участь якого у голосуванні за прийняття такого рішення є юридично рівнозначною, свого роду паритетною, участі інших учасників, а ОСОБА_9 , як сільський голова, згідно вимог лише його підписав та він не може нести відповідальності за рішення колегіального органу, в даному випадку виконавчого комітету Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, який не є суб'єктом злочину і не може бути, бо суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин ( ст.18 КК України), оскільки це порушує фундаментальні принципи кримінального права та законодавства принципу особистої та винної відповідальності, сутність якого полягає в тому, що лише особа, яка вчинила злочин, може нести кримінальну відповідальність за нього і підлягати покаранню, яке є однією з головних форм реалізації цієї відповідальності, а саме покарання має персональний, особистий характер ( ч.2 ст. 2, ч.1 ст. 50 КК України).

Таким чином, службова особа не може нести персональну кримінальну відповідальність за рішення колегіального органу навіть тоді, коли вона є його керівником. Факт участі у прийнятті такого рішення як рядового члена з подальшим його візуванням для приведення в дію не дає підстав для визнання службової особи, яка в силу своїх посадових обов'язків підписала колегіально прийняте рішення, одноособовим виконавцем службового злочину, оскільки під час прийняття такого рішення її голос є рівним серед рівних, а під час підписання таке рішення має для неї не дорадчий, а обов'язковий характер.

Суд також звертає увагу на те, що темпоральна (часова) дія кримінального закону забезпечується єдністю двох принципів - ультраактивності та ретроактивності. Так, за загальним правилом злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (частина друга статті 4 КК) - принцип ультраактивності дії кримінального закону. Втім, якщо закон про кримінальну відповідальність скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, то він має зворотну дію у часі (частина перша статті 5 КК) - принцип ретроактивності дії кримінального закону.

Аналогічні вимоги обов'язковості ретроактивного застосування кримінального закону, який скасовує караність діяння, містяться у статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції), яка є частиною національного законодавства України та в практиці Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд).

Так, у рішенні у справі Scoppola v. Italy (№ 2) (2009) Європейський судпоклав в основу правової позиції щодо тлумачення частини першої статті 7 Конвенції те, що в європейському та міжнародному масштабі склався консенсус стосовно обов'язковості ретроактивного застосування кримінального закону, який скасовує караність діяння.

На підтвердження вказаного висновку Європейський судпосилався на частину 1 статті 49 Хартії основних прав Європейського Союзу 2000 року (далі - Хартія), яка містить імперативну вимогу щодо зворотної дії в часі закону, який передбачає більш м'яке покарання, а також - на тлумачення цього положення Судом Європейського Союзув рішенні у справі Silvio Berlusconi and Others (2005), де зазначено, що в цій справі до заявників не був застосований не просто закон, який пом'якшує покарання, а закон, що насправді скасовував злочинність. Таким чином, Європейський судвизначив, що попри свій буквальний зміст частина перша статті 49 Хартії передбачає й обов'язковість зворотного застосування закону, який скасовує злочинність діяння.

Висновок Європейського судуу справі Scoppola v. Italy (№ 2) (2009) про те, що частина перша статті 7 Конвенції включає також і позитивну гарантію ретроактивного застосування до особи закону, що скасовує злочинність діяння, зобов'язує застосовувати практику Європейського суду, якою забезпечується дотримання принципу верховенства права і законності, згідно зі статтями 8, 9 КПК.

З огляду на викладене, суд вважає, що незастосування нової редакції примітки 3 до статті 364 КК, що виникла на підставі Закону № 1261-VII, до кримінально-правової ситуації щодо обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст. 364 КК України становитиме порушення статті 58 Конституції України та статті 7 Конвенції.

На час вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому діяння, під зловживанням владою або службовим становищем розумілось умисне з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Після внесення змін до ст. 364 КК Українизгідно Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції" від 21 лютого 2014 року N 746-VII, які набули чинності 28 лютого 2014 року, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (у разі настання відповідних наслідків) є злочином лише якщо воно вчинене з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до примітки ст. 364 1 КК Українипід неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Отже, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби в інтересах, відмінних від інтересів одержання неправомірної вигоди, за загальним правилом, відтепер не є кримінально-караним діянням.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 обвинувачується за ч. 2 ст. 364 КК Українив умисному в інтересах третіх осіб, використанні службовою особою влади всупереч інтересам служби, що потягло тяжкі наслідки. При цьому, така обов'язкова ознака складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції від 28 лютого 2014 року), як вчинення дій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди, органами досудового слідства йому в провину не ставиться.

Отже, виходячи з меж пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення та диспозиції ч. 2 ст. 364 КК України(в редакції від 28 лютого 2014 року), суд приходить до висновку про відсутність у його діях вказаного складу злочину.

У ст. 364 КК Українисформульовано положення про матеріальний склад злочину, при вчиненні якого зловживання владою або службовим становищем заподіює істотної шкоди.

Для інкримінування особі спричинення (заподіяння) її діями певних наслідків необхідна наявність прямого, безпосереднього, а не опосередкованого, причинного зв'язку між її діями і певними наслідками.

З обвинувачення вбачається «Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 майновим інтересам ОСОБА_13 спричинено шкоду у вигляді матеріальних збитків у розмірі вартості нежитлових приміщень у сумі 271197 гривень 00 копійок та створено перешкоди в оформленні титулу власника на нерухоме майно». В той же час, суд звертає увагу, що рішення Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 41 від 09.07.2008 року було скасоване рішенням Апеляційного суду Київської області від 20.09.2011 року з тих підстав, що ОСОБА_13 є одним із 127 співвласників майна, яке було передано у власність, тобто частка ОСОБА_13 у цьому майні становить 2 135,40 грн. та вказаним рішенням не підтверджено, що ОСОБА_13 набув права власності на все майно, оскільки договори купівлі-продажу не посвідчені нотаріально, не зареєстровані, а тому посилання сторони обвинувачення, що саме ОСОБА_13 завдано матеріальної шкоди на суму 271197 грн. (тяжких наслідків) є необґрунтованим. Органом досудового розслідування не виконано вимоги статті 242 КПК при кваліфікації злочину, зокрема при визначенні розміру матеріальної шкоди, оскільки відповідна експертиза не проводилась

Щодо обвинувачення ОСОБА_9 органом досудового розслідування за ч.1 ст. 122 КК України суд звертає увагу, що законодавцем встановлено, що висновок експерта в кримінальному провадженні є процесуальним джерелом доказів (ч. 2 ст. 84 КПК), який не є обов'язковим для особи або органу, який здійснює провадження, і не має наперед встановленої доказової сили (ч. 2 ст. 94, ч. 10 ст. 101 КПК). Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 84 КПК висновок експерта не є доказом, а лише процесуальним джерелом доказів, а доказами є фактичні данні, отримані у передбаченому КПК порядку, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до положень ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини та основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Крім того, відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»:

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об'єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;

- обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20, ч. 1 ст. 2, п. 2. ч. 3, ч. 5 ст. 42 КПК слідчий, прокурор, суд мають не тільки роз'яснити, але й забезпечити право підозрюваного, обвинуваченого на захист.

Одним з таких гарантованих прав підозрюваного, обвинуваченого є право на відвід - в тому числі експерту (експертній установі) (п.13 ч. 3 КПК). Не забезпечення цього права - порушує право підозрюваного, обвинуваченого на захист.

Призначення судової експертизи є слідчою дією (глава 20, ст. 242 КПК).

Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої(розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз'яснюються їх права і обов'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом (ч. 3. ст. 23 КПК).

Для того, аби підозрюваний, обвинувачений інший учасник процесу міг взяти участь у слідчий дії - призначення та проведення експертизи, йому, відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20, ч. 1 ст. 2, п .2. ч. 3, ч. 5 ст. 42 КПК мають бути також роз'яснені положення ст. 4 Закону України «Про судову експертизу». В ній зазначено, що правильність висновку експерта, крім іншого, забезпечується присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи. Таке саме право передбачено і в п. 2.13.2 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи.

В разі роз'яснення та забезпечення цього права у підозрюваного, обвинуваченого, що присутній при призначенні та проведенні експертизи, також з'являється можливість ставити на вирішення експерта питання, висловлювати зауваження, тощо.

Частиною 3 ст. 101 КПК встановлено, що висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження.

Частиною 4. ст. 69 КПК встановлено, що експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи.

Відповідно до ч. 5 ст. 101 КПК висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

У рішенні від 30 червня 2008 р. по справі «Гефген проти Німеччини» (скарга № 22978/05) Європейський суд з прав людини вперше застосував вироблену Верховним Судом США доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому цим Кодексом.

В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що слідчим в передбаченому законом порядку було витребувано з медичного закладу чи отримано дозвіл слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів (в порядку глави 15 КПК України), які були використані судовими експертами для проведення дослідження.

Із запиту слідчого № 5/9228 від 28.07.2015 року, який міститься в матеріалах справи, адресованому Головному лікарю Білоцерківської ЦРЛ, вбачається, що слідчий просив надати історії хвороби на гр. ОСОБА_14 . В той же час, відмітка про отримання даного запиту медичним закладом відсутня. Також, відсутні дані, які б свідчили, що Білоцерківська ЦРЛ направила (надала) слідчому історію хвороби.

Із запиту слідчого № 5/9229 від 28.07.2015 року, адресованому Головному лікарю Білоцерківської МЛ № 1, вбачається, що слідчий просить надати амбулаторну картку на гр. ОСОБА_14 . В той же час, відмітка про отримання даного запиту медичним закладом відсутня. Також, відсутні дані, які б свідчили, що Білоцерківська ЦРЛ направила (надала) слідчому запитувану інформацію.

Із супровідного листа № 5/4841 від 17.07.2015 року, адресованому на ім'я Начальника Київського обласного бюро судово-медичних експертиз, вбачається, що слідчий направив постанову про призначення судово-медичної експертизи, рентгенівські знімки ОСОБА_14 , виписку з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_14 .

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що слідчий ще до витребування медичної документації (з недотриманням установленого законом порядку) направив експертній установі медичні документи невідомого походження, чим порушив вимоги ст.ст. 93, 101 КПК. Слідчим не було зібрано у встановленому законом порядку жодних медичних документів та відповідно не надано їх експертам для проведення експертизи, тому дані докази, на думку суду, є недопустимими.

З постанови про призначення судово-медичної експертизи від 17.07.2015 року вбачається, що слідчий в розпорядження експертам надав рентгенівські знімки ОСОБА_14 та виписку з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_14 , зазначивши, що 12.07.2015 року о 20-й годині 30 хвилин в с. Потіївка Білоцерківського району відбувається бійка між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , під час якої останній отримав тілесні ушкодження, а саме: закритий перелом правої гомілки із зміщенням.

З дослідної частини висновку експерта № 144/Е від 30.07.2015 року вбачається, що на дослідження надійшла історія хвороби № 4019 на ім'я ОСОБА_14 , виданої Білоцерківською ЦРЛ та надана амбулаторна карточка без номера на ім'я ОСОБА_14 . Відповідно до вказаної документації, останній знаходиться на амбулаторному лікуванні та лікарняному з 30.07.2015 року (час проведення експертизи) по 07.08.2015 року. Крім того, надано висновок консультанта - рентгенолога КОБСМЕ № 478/2 від 31.07.2015 року.

З наведеного вбачається, що експерт оглядав докази (медичну документацію), джерело походження якої невідомо та приходить до висновку, що «описані ушкодження утворились від дії тупого (их) предмету (ів), по давності можуть відповідати строку вказаному у постанові, являлись небезпечними для життя, і відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості,так як для зрощення переломів і відновлення функцій правої гомілки необхідний термін більше 21-го дня. Такого характеру пошкодження не могли утворитись при падінні з висоти власного росту. Для більш детального визначення механізму отриманих ушкоджень необхідно надати матеріали справи і протокол відтворення подій, яке мали місце 12.07.2015 року».

Зазначену медичну документацію, яка надавалась на експертизу, не оглянуто слідчим та не визнано речовим доказом, не приєднано до матеріалів справи, медичні документи речовими доказами у даному кримінальному провадженні не визнавалися, стороні захисту на виконання вимог ст.290 КПК України не надавалися.

Висновки експертиз не можуть ґрунтуватись на доказах, які визнані судом недопустимими. З огляду на викладене, висновок судово-медичної експертизи не відповідає вимогам ст. 101 КПК України і суд не може визнати даний доказ допустимим, оскільки ґрунтується на медичних документах, отриманих з порушенням установленого ст.ст.159, 160,163,165 КПК України порядку.

Крім того, суд зауважує, що при постановленні вироку суд не може взяти до уваги вищезазначений висновок судово-медичної експертизи, оскільки він не відповідає вимогам, закріпленим Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року N 6, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 р. за № 255/791 та інших нормативних документів, пов'язаних із визначенням ступеню тілесних ушкоджень у потерпілих. Зокрема, в експертному висновку не зроблено посилання на нормативні акти, методики, якими керувався експерт при проведенні експертизи, відсутній супровідний лист або розписка про направлення висновку експерта слідчому та докази в опечатаному вигляді, які повертаються тощо.

12.08.2015 року слідчим винесено постанову про призначення додаткової судово-медичної експертизи, згідно якої у розпорядження експертам направляється копія висновку експерта, протокол слідчого експерименту за участі ОСОБА_14 , копія протоколу допиту потерпілого ОСОБА_14 , пояснення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

З дослідної частини висновку експерта № 5/і від 13.08.2015 року вбачається, що на дослідження надано «дані медичної документації на ім'я ОСОБА_14 , заключення консультанта рентгенолога КОБСМЕ, викладені у Висновку експерта № 144/Е від 07.08.2015 року. Додатково надані протокол допиту потерпілого ОСОБА_14 від 12.08.2015 року, протокол проведення слідчого експерименту від 12.08.2015 року, пояснення ОСОБА_10 , ОСОБА_9 » (дослідну частину завершено) та у підсумках зазначено, що вивчивши медичну документацію, а також протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_14 , копію протоколу допиту потерпілого ОСОБА_14 , пояснення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можна сказати про те, що дані тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_14 малоймовірно могли виникнути при падінні на рівну грунтову поверхню чи на інші стороні предмети, а найбільш ймовірно при обставинах, які вказує потерпілий ОСОБА_14 (згідно протоколу допиту від 12.08.2015 року « ОСОБА_31 правою ногою наніс мені удар по нозі саме зверху вниз, коли мою нога знаходилась на землі, а саме наступив на праву мою ногу на нижню частину, від даного удару я відчув різку біль в гомілці …»

«...Відповідно до ст.92 КПК, п.25 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium), №42914/98 від 13.01.2005, у кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_10 за ч.1 ст. 384 КК України зважаючи на те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Конституційний Суд України у Рішенні N 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції Українизазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції Українипро те, що "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом", дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Частиною першою статті 87 КПК Українипередбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд зауважує, що отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої цієї статті дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.

Можливість притягнення до відповідальності особи, яка здійснила збирання доказів шляхом істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок чого такі відомості були отримані, про що йдеться у частині третій статті 87 КПК, також вказує на те, що такі діяння мають бути неправомірними.

Пунктом 6 частини другої статті 87 КПК передбачено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушенням прав людини і основоположних свобод зокрема такі діяння отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК Українижодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті - кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Тобто, законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи вимоги п.6 ч.2 ст. 87 КПК України можна дійти до висновку, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї.

Суд вважає за потрібне звернути увагу й на те, що в самій назві статті 87 КПКзаконодавець визнання доказів недопустимими обумовив їх отриманням внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 12.07.2015 року ОСОБА_14 звернувся із заявою до правоохоронних органів, у якій просив притягти до відповідальності ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за спричинення йому тілесних ушкоджень та надав відповідні пояснення.

12.07.2015 року відомості за вище вказаним фактом були внесені до ЄРДР з правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 122 КК України.

13.08.2015 року будучи допитаний в якості потерпілого, ОСОБА_14 вказав, що тілесні ушкодження йому спричинили ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , про що також зазначив в протоколі проведення слідчого експерименту.

14.07.2015 року, 03.09.2015 року, 28.09.2015 року ОСОБА_10 у своїх поясненнях вказав, що тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14 він спричинив особисто.

01.10.2015 року, будучи допитаний як свідок, ОСОБА_10 показав, що тілесні ушкодження у вигляді перелому ноги потерпілому ОСОБА_14 він міг спричинити випадково, коли потерпілий падаючи, потягнув його за собою.

08.10.2015 року ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

16.10.2015 року із свідком ОСОБА_10 без участі захисника було проведено слідчий експеримент та в протоколі зазначено, що «Потерпілий все ж таки дістав рукою до свідка, то останній втратив рівновагу і падаючи потерпілий разом із свідком впали, а саме потерпілий впав на коліна, а свідок впав на ліве коліно, а правою ногою наступив на (голеностоп). Підводячись свідок почув, як потерпілий повідомив, що в нього з ногою, щось трапилось»

27.11.2015 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 125, ч.1 ст. 384 КК України.

Відповідно до вимог частини першої статті 86 КПКдоказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі викладеного та системного аналізу зазначених норм права, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, суд приходить до висновку, що у слідчого були достатні та наявні підстави передбачати, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 будуть підозрюваними у даному кримінальному проваджені та беручи до уваги те, що ОСОБА_10 під час допиту як свідок, так і під час проведення слідчого експерименту попереджався про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, тобто всупереч вимогам ст. 63 Конституції України фактично був змушений давати показання щодо себе, то суд в даному випадку констатує, що на цій стадії слідства одержання фактичних даних відбувалося з порушенням усіх передбачених законом правил і права зазначених особи на захист. Тому ці дані не можуть бути визнані достовірними, а докази допустимими тощо.

Питання речових доказів визначити відповідно до ст. 100 КПК України.

Скасувати арешт на транспортні засоби, які на праві приватної власності належать ОСОБА_9 , а саме: марки «Renault» модель «Duster», номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ; марка «ГАЗ» модель «31105101», номер кузова НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; марка «ГАЗ» модель «3110», номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 накладений згідно ухвали слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 29.05.2015 року.

Цивільний позов ОСОБА_13 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення залишити без розгляду.

Керуючисьст.ст.368; 369; 370; 371; ст.373; 374 КПК України (в ред.2012 року), суд,-

УХВАЛИВ:

Виправдати ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст.364; ч.1 ст.122 КК України, на підставі ст.373 КПК України,.

Виправдати ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.384 КК України, на підставі ст.373 КПК України.

Речові докази залишити у матеріалах справи.

Цивільний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення залишити без розгляду.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області, шляхом її подачі через Сквирський районний суд Київської області, протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя:

Попередній документ

71825314

Наступний документ

71825316

Інформація про рішення:

№ рішення:	71825315
№ справи:	376/1992/15-к
Дата рішення:	23.01.2018
Дата публікації:	27.02.2023
Форма документу:	Вирок
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Сквирський районний суд Київської області
Категорія справи:	Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Зловживання владою або службовим становищем

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(07.08.2025)
Результат розгляду:	Мотивована відмова
Дата надходження:	01.08.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

13.01.2020 11:00	Сквирський районний суд Київської області
27.02.2020 11:00	Сквирський районний суд Київської області
29.07.2025 11:30	Сквирський районний суд Київської області
04.09.2025 15:00	Сквирський районний суд Київської області
06.10.2025 10:00	Сквирський районний суд Київської області
06.11.2025 10:00	Сквирський районний суд Київської області
02.12.2025 11:00	Сквирський районний суд Київської області
18.12.2025 10:30	Сквирський районний суд Київської області
19.01.2026 11:30	Сквирський районний суд Київської області