Номер провадження № 22-ц/785/2944/13
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Процик М. В.
07.06.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючої судді Процик М.В.,
суддів Мизи Л.М., Заїкіна А.П.,
при секретарі Булгак Х.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Державний нотаріус Ізмаїльської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2013 року,-
У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 Уточнивши свої вимоги в процесі розгляду справи позивач просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 06.03.2007р. за реєстраційним № 2-399, та визнати за нею право власності на вищевказану квартиру. Позивач посилалась на те, що вказаний договір дарування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я був укладений нею з відповідачем, яка є соціальним працівником Комунальної установи (далі КУ) “Ізмаїльського територіального центру соціального обслуговування”, під впливом помилки. Наміру подарувати відповідачу своє єдине житло без умов не мала. Укладений договір безоплатним не вважала, оскільки відповідач за домовленістю зобов'язувалася довічно повністю утримувати її, забезпечувати харчуванням, доглядом та допомогою, а після смерті достойно поховати її. Спочатку відповідач свої зобов'язання належно виконувала, після укладення 06.03.2007р. договору дарування відповідач організувала укладення договору про соціальну допомогу з КУ “Ізмаїльського територіального центру соціального обслуговування” з зазначенням себе в якості соціального працівника. Після укладення договору відповідач тривалий час належно її доглядала, однак в 2012 році, пославшись на погіршення стану здоров'я свої зобов'язання виконувати перестала, але і повернути квартиру їй, позивачу, відмовилась. Погрожувала помістити її в психіатричну лікарню і продати спірну квартиру. Через це вона, позивач, дізналася, що її право на належний догляд з боку відповідача не визнається.
Відповідач та її представник проти позову заперечували, пославшись на відсутність помилки, на добрі стосунки відповідача з позивачем, на відсутність домовленості між ними по догляду за позивачем, на роз'яснення нотаріуса стосовно наслідків договору, і на те, що у зв'язку з хворобою не може приділяти позивачу стільки уваги як раніше. Відповідач просила також застосувати трирічний строк позовної давності.
Третя особа: державний нотаріус Ізмаїльської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 просила розглянути справу за її відсутності.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду від 31 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної
скарги в межах оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, з наступних підстав.
За правилами ст. 309 ч.1 п.1,3,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд 1-ої інстанції виходив з того, що відсутні докази поганого стану здоров'я позивача на момент укладення договору, що мало місце недбальство з боку позивача, що договір дарування сторонами був укладений з дотриманням усіх норм цивільного законодавства, та що позивачем не надано доказів укладення договору дарування під впливом помилки.
Однак з такими висновками суду погодитись неможливо.
За змістом ст. ст. 203 ч.3,229 ч.1, 216 ч.1 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 житловою площею 15,7 кв. м, загальною площею 28,6 кв. м. 06 березня 2007 року ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар вищевказану квартиру. (а.с.30,5-6) 02 квітня 2007 року квартира була зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с.7) Проте позивач залишилась мешкати в подарованій відповідачу квартирі та здійснювати оплату комунальних послуг.(а.с.18-74)
Згідно з матеріалами справи (а.с.85-99) та за наданими апеляційному суду письмовими доказами, зокрема за оглянутими медичними картками, випискою із медичних карток(а.с.187,189) позивач страждала наступними хронічними захворюваннями: остеохондрозом хребта, церебросклерозом, дисциркуляторною енцефалопатією, ХСМН ІІст., ішемічною хворобою серця, атеросклеротичним кардіосклерозом, артрозо-артритом тощо. За свідченнями допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 позивач за на момент укладення договору дарування мала поганий стан здоров'я, потребувала стороннього догляду і сподівалася на його отримання від соціального працівника ОСОБА_3
Сторони визнали, що позивач є одинокою особою, що вони в родинних чи інших тісних дружніх стосунках до укладення договору не перебували. Із наданої апеляційному суду копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_3 з 1992 року працює на посаді соціального працівника відділення соціальної допомоги на дому Ізмаїльського міськвиконкому, а з 2010 року на цій же посаді в КУ “Ізмаїльський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян”. (а.с.195-196)
Згідно з наданими апеляційному суду картами медичного освідчення одинокої непрацездатної ОСОБА_2, виданими центральною лікарнею в 2007-2009р.р. для оформлення її на надомне соціально-побутове обслуговування позивач страждала церебросклерозом, ішемічною хворобою серця, атеросклеротичним кардіосклерозом, НКТ, деформуючим артрозом нижніх кінцівок, остеохондрозом хребта, відносилась до ІІІ групи рухальної активності, і підлягала надомному обслуговуванню відділенням соціальної допомоги.(а.с.189-191)
Після укладення договору дарування, враховуючи вищевказані обставини, за заявою ОСОБА_2П.(а. с.188) з 08 травня 2007 року вона була прийнята на надомне обслуговування відділенням соціальної допомоги Ізмаїльського територіального Центру по забезпеченню пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян.08 травня 2007 року Управлінням соціального захисту населення з позивачем було укладено договір на соціальне обслуговування на дому.(а.с.192) За договором від 08.05.2007р. Управління соціального захисту населення (терцентру) силами відповідача ОСОБА_3 зобов'язувалось безоплатно надавати позивачу наступні послуги: придбання та доставка продуктів і медикаментів ( по мірі необхідності), вологе прибирання ( 2р. в місяць), генеральне прибирання (2р. в рік), виклик лікаря ( по мірі необхідності), оплата комунальних послуг і обмін абонентських книжок. Кількість навідування позивача - 2 рази на тиждень. В наступному такий договір з Управлінням соціального захисту населення щороку переукладався.(а. с.193-194,8) Висновки суду щодо відсутності доказів поганого стану здоров'я позивача на момент укладення договору не відповідають обставинам справи.
Відповідач визнала, що добросовісно виконувала свої зобов'язання як соціальний працівник, старалася приділяти позивачу більше уваги і часу, полегшити їй життя, але влітку 2012 року перестала надавати соціальну допомогу позивачу і приділяти їй стільки уваги як раніше у зв'язку з погіршенням свого стану здоров'я. З того часу надання допомоги позивачу здійснює інший працівнику терцентру. (а.с.108зв.)
За роз'ясненням, що міститься в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними” (п.19ч.2) обставини щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.
Із пояснень сторін, які вони надавали суду 1-ої інстанції та суду апеляційної інстанції, а також із свідчень вищезгаданих свідків вбачається, що обидві сторони виявляли намір укласти угоду про відчуження нерухомого майна, водночас позивач укладення угоди пов'язувала зі здійсненням догляду за нею (з боку соціального працівника ОСОБА_3І.) як за особою, яка в похилому віці з поганим станом здоров'я залишилась одна та потребувала стороннього догляду. Обидві сторони підтвердили, що після укладення договору дарування позивач залишилась мешкати на спірній житловій площі, продовжувала оплачувати комунальні послуги, а відповідач як соціальний працівник увесь час з травня 2007 року здійснювала догляд за позивачем, як за особою, що сторонньої допомоги потребувала.
З огляду на пояснення сторін, які вони надавали суду 1-ої інстанції, та суду апеляційної інстанції, враховуючи усі вище встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі. Відповідач на момент укладення договору була соціальним працівником, яка за родом своїх занять здійснювала надомне обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян. Позивач, підписуючи угоду, дійсно помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, помилялася щодо природи укладеного правочину, а також щодо прав і обов'язків сторін. Зокрема позивач помилялась, вважаючи, що внаслідок укладеної угоди відповідач має зобов'язання постійно до смерті здійснювати за нею догляд, а після смерті здійснити її захоронення. При цьому колегія суддів зважає на відсутність родинних чи інших близьких або дружніх стосунків між сторонами до укладення договору, на наявність у позивача на момент укладення угоди похилого віку (76 років), і ряду хронічних захворювань. Позивач як особа похилого віку, яка страждала церебросклерозом, дисциркуляторною енцефалопатією тощо самостійно визначитися з природою правочину, з правами і обов'язками сторін правочину на момент вчинення не могла. Відтак, колегія суддів вважає, що договір від 08.05.2007р. позивачем було укладено під впливом помилки за наявності необережної поведінки обох сторін.
Доводи відповідача про те, що ніякої помилки не було, що про здійснення довічного догляду з позивачем вони не домовлялись, що у них були тільки добрі стосунки тощо, оцінюючи надані сторонами докази, колегія суддів вважає неспроможними. При цьому колегія суддів зважає на те, що в апеляційному суді відповідач неможливість мирного вирішення спору з позивачем обґрунтовувала понесенням нею значних витрат на утримання позивача.
За правилами ст. ст. 257,261ч.1 ЦК України строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів враховує, що первісно після укладення договору дарування відповідач належно здійснювала догляд за позивачем, звільнення придбаного у неї житла не вимагала, і тільки влітку 2012 року між сторонами виник конфлікт з приводу неналежного догляду за позивачем з боку відповідача, відповідно позивач довідалася, що вона є “тягарем” для відповідача, а її право на здійснення належного догляду за нею з боку відповідача не визнається. Відтак, саме з цього часу позивач довідалася про справжні наслідки вчиненого нею правочину та про права і обов'язки сторін правочину. За захистом свого порушеного права з того моменту, коли позивач дізналася, що її право не визнається вона звернулася до суду у цій справі у жовтні 2012 року, тобто в межах строку позовної давності.
Зваживши встановлене, колегія суддів прийшла до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування слід задовольнити. Та оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, сторони належить повернути до попереднього стану, зокрема спірну квартиру належить повернути у власність позивача.
Разом з тим, позивач заявила позов про визнання за нею права власності на спірну квартиру, що колегія суддів вважає зайвим, оскільки достатнім є застосування реституції. Крім того, відсутні законні підстави для застосування, передбаченого ст. 392 ЦК України, способу захисту порушеного права шляхом визнання права власності.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 303,307ч.1п.2,309,313-314,316-317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2013 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування від 06 березня 2007року, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2-399, згідно з яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру № 52, що знаходиться в м. Ізмаїлі Одеської області по проспекту Суворова № 74, житловою площею 15,7 кв. м, загальною площею 28,6 кв. м.
Повернути квартиру № 52, що знаходиться в м. Ізмаїлі Одеської області по проспекту Суворова № 74, житловою площею 15,7 кв. м, загальною площею 28,6 кв. м. у власність ОСОБА_2.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча: М.В. Процик
Судді: Л.М. Миза
ОСОБА_7
