Справа № 350/1589/15-ц
Провадження № 22-ц/779/11/2018
Категорія 47
Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.
Суддя-доповідач Девляшевський
24 січня 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Максюти І.О., Мелінишин Г.П.,
секретаря: Капущак С.В.,
з участю: ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5, правонаступниками якого є: ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, до Липовицької сільської ради та ОСОБА_8 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 на рішення Рожнятівського районного суду, ухвалене головуючим суддею Бейко А.М. 29 березня 2017 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_5, в інтересах якого діє законний представник - опікун недієздатної фізичної особи ОСОБА_3, звернувся з позовом до Липовицької сільської ради та ОСОБА_8 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, а також визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги були мотивовані тим, що рішенням Липовицької сільської ради від 11 травня 2014 року №223-20/2014 на підставі добровільної відмови ОСОБА_5 було припинено його право користування земельними ділянками загальною площею 0,5205 га, зокрема ділянкою АДРЕСА_1 дані земельні ділянки були переведені в землі запасу Липовицької сільської ради. Також вказаним рішенням ОСОБА_8 було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4785 га в урочищі «Свинарка» та земельної ділянки площею 0,0420 га в урочищі «Коло звора» для сінокосіння та випасання худоби в прибережній захисній смузі струмка з метою передачі її в оренду терміном на 49 років. Крім того, вказував позивач, рішенням Липовицької сільської ради від 11 січня 2015 року №272-24/2015 ОСОБА_8 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0420 га в урочищі «Коло звора» та на підставі даного рішення 12.01.2015 року між Липовицькою сільською радою та ОСОБА_8 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0420 га, з метою використання її для сінокосіння та випасання худоби строком на 20 років. Посилаючись на те, що заяву ОСОБА_5 про відмову від користування вказаними земельними ділянками не можна вважати добровільною, оскільки починаючи з 2010 року він страждав на стійке хронічне психічне захворювання, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта №409 від 29.12.2014 року, його законний представник з врахуванням доповнення позовних вимог, просив визнати незаконними та скасувати рішення Липовицької сільської ради від 11.05.2014 року №223-20/2014 в частині припинення права користування ОСОБА_5 вказаними вище земельними ділянками та надання дозволу ОСОБА_8 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачі в оренду, а також рішення Липовицької сільської ради від 11 січня 2015 року. Крім того, у доповненні до позовної заяви (том №1, а.с.120-122) представник ОСОБА_5 просив визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2015 року та свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,4785 га для ведення особистого селянського господарства, видане ОСОБА_8 14.11.2014 року, а також стягнути з відповідачів судові витрати.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 29 березня 2017 року позов ОСОБА_5, в інтересах якого діяв законний представник ОСОБА_3, задоволено. Постановлено визнати незаконними та скасувати рішення Липовицької сільської ради від 11 травня 2014 року №223-20/2014 в частині припинення права користування ОСОБА_5 земельними ділянками та надання дозволу ОСОБА_8 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачі в оренду, а також рішення Липовицької сільської ради від 09.11.2014 року №245-22014 в частині затвердження ОСОБА_8 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4785 в урочищі «Свинарка» та передачі її у власність, та рішення Липовицької сільської ради від 11 січня 2015 року. Крім того, постановлено визнати незаконними та скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,4785 га від 14.11.2014 року та договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2015 року, укладений між Липовицькою сільською радою та ОСОБА_8 Крім того, постановлено стягнути з Липовецької сільської ради в користь ОСОБА_5 487,20 грн судових витрат по справі.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема, зазначає представник ОСОБА_8, судом було допущено розбіжність та суперечність між предметом позовних вимог у вступній та у резолютивній частині рішення, оскільки у вступній частині рішення суд зазначив предметом позовних вимог визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а у резолютивній частині визнав незаконним та скасував рішення сільської ради, свідоцтво про право власності на земельну ділянку та договір оренди земельної ділянки. А тому, на думку представника відповідача, суд вийшов за межі позовних вимог. Крім того, судом першої інстанції не було залучено до участі у розгляді справи Реєстраційну службу Рожнятівського РУЮ, яка видала свідоцтво про право власності відповідачу. Апелянт зауважує, що судом першої інстанції було прийнято позовну заяву та доповнення до неї недієздатною фізичною особою, над якою встановлена опіка, що не відповідає вимогам ч.3 ст. 121 ЦПК України та ст. 41 ЦК України. При цьому, вказує представник ОСОБА_8, позивачем не було сплачено судовий збір за доповнення позовних вимог. Також представник ОСОБА_8 вказує на те, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору невірно застосовано ст. ст. 152, 393 ЦК України, оскільки позивач не являється ні власником спірних земельних ділянок, ні їх землекористувачем. Представник апелянта також звертає увагу суду на те, що у висновку судово-психіатричної експертизи №212/2016 від 07.07.2016 року, який суд взяв як основну підставу для задоволення позову, вказано, що на момент подачі ОСОБА_5 заяви про добровільну відмову від користування спірними земельними ділянками, останній звертався лише до лікаря-невропатолога у 2012-2013 роках. І лише 12.09.2014 року з метою оформлення на ОСОБА_3 опікунства, ОСОБА_5 погодився на огляд лікаря-психіатра. Наведене, на думку представника ОСОБА_8, свідчить про те, що на час подання вказаної вище заяви 16.12.2013 року, ОСОБА_5 був адекватною і психічно здоровою людиною. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, представник ОСОБА_8 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалами Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2017 року та 28 грудня 2017 року у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_5 відповідно було зупинено та поновлено провадження у даній справі. Крім того, до участі у справі було залучено правонаступників померлого ОСОБА_5, зокрема ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_4
В засідання апеляційного суду ОСОБА_8 та її представник, а також ОСОБА_6, ОСОБА_7 не з'явились з невідомих причин, хоча судові повідомлення їм направлено і вручено у встановленому законом порядку завчасно. Представник Липовицької сільської ради в судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі. Отже, є правові підстави для розгляду справи у відсутності представника Липовицької сільської ради та інших названих вище учасників.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечили. Вважають, що ОСОБА_5 був законним землекористувачем спірних земельних ділянок, однак відповідних правовстановлюючих документів вони не мають. Рішення суду вважають законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 264 ЦПК України Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, в інтересах якого діяв його законний представник - опікун недієздатної фізичної особи - ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувані рішення Липовицької сільської ради були прийняті нею на підставі добровільної відмови ОСОБА_5 від права користування земельними ділянками, який станом на день подачі такої заяви страждав стійким хронічним психічним розладом, що позбавляло останнього здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Однак, з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість і доведеність позовних вимог, на думку колегії суддів, погодитись не можна з огляду на таке.
Нормами чинного на даний час Земельного Кодексу України (ст.123) і нормами земельного законодавства, яке діяло раніше, визначено порядок надання земельних ділянок у користування громадян. Згідно встановленого законодавством України порядку надання у користування громадянам земельних ділянок здійснюється на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування із встановленням меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), видачею відповідних правовстановлюючих документів та державною реєстрацією прав землекористування (ст.125 ЗК України).
В п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства" від 16 квітня 2004 року №7 Верховний Суд України зазначив, що при розгляді цивільних справ, вирішуючи спори про земельні ділянки, суди мають виходити з того, що з 01 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року №1066-У1 право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В матеріалах даної справи відсутні будь-які документи, на підставі яких можна було б дійти до висновку про те, що ОСОБА_5 у визначеному законом порядку надавались у постійне користування спірні земельні ділянки, і що у нього виникло відповідне право. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на те, що ОСОБА_5 був законним землекористувачем цих ділянок, не підтвердили це відповідними документальними доказами.
Зазначені вище земельні ділянки могли перебувати у фактичному користуванні ОСОБА_5 Однак, колегія суддів зауважує, що фактичне користування землею незалежно від строку, права постійного користування земельними ділянками не породжує.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно у позивача виникло право постійного користування спірними земельними ділянками.
Крім того, звертає на себе увагу те, що у висновку судово-психіатричного експерта від 07.07.2016 року (том №1 а.с.113-117) містяться суперечливі відомості щодо дійсного психічного стану ОСОБА_5 станом на час підписання ним заяви про припинення права користування на згадані вище земельні ділянки, тобто на 16.12.2013 року, які не дозволяють суду дійти до безсумнівного висновку про його нездатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на той час.
Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення місцевого суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому воно не може бути залишене в силі. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Рожнятівського районного суду від 29 березня 2017 року в даній справі скасувати.
Постановити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5, правонаступниками якого залучено: ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, до Липовицької сільської ради та ОСОБА_8 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Повний текст постанови виготовлено 26 січня 2018 року.
Суддя-доповідач В.А. Девляшевський
Судді: І.О. Максюта
Г.П. Мелінишин