Справа № 340/110/17
Провадження № 2/347/14/18
23 січня 2018 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
Головуючої - судді: Крилюк М.І.
Секретаря: Терлюжак Н.П.
З участю позивачки: ОСОБА_1,
Представника позивачки: ОСОБА_2
Представника відповідача: ОСОБА_3
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до друкованого видання районної газети «Верховинські вісті», ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до друкованого видання районної газети «Верховинські вісті», ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Позивачка, ОСОБА_1, в судовому засіданні вимоги позову підтримала, суду пояснила, що 28 лютого 2014 року у районній газеті «Верховинські вісті», було опубліковано статтю «Самооборона прийшла - порядок навела» за підписом ОСОБА_4. У вказаній статті зазначено, наступне «...25 лютого... хлопці з самооборони, взявши в щільний коридор директора школи ОСОБА_5 та її матір - вчителя географії ОСОБА_1, повели «дорогою ганьби» від школи до місцевого Будинку культури...» Вказано також, що до міліції подано величезну кількість позовів щодо корупційних дій. Крім того, в статті написано наступне «безграмотність цих осіб вразила головного освітянина району ОСОБА_6, який був шокований неадекватною поведінкою і тупістю так званих педагогів. На руках у жителів с. Ільці - півсотні доказів про зловживання цими особами, фальсифікацій, нецільового використання державних коштів, ці документи найближчим часом будуть передані до прокуратури району. На народному віче прийнято заяви директора школи ОСОБА_5 та вчителя ОСОБА_1. Таким чином, в Ільцівській школі закінчився період тиранії, анархії та суцільного безглуздя».
Така інформація, викладена в статті, підписаній ОСОБА_4 та опублікованій у газеті «Верховинські вісті» не відповідає дійсності, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі.
Так, рішенням Косівського районного суду від 03.12.2015 року її, ОСОБА_1 поновлено на посаді вчителя географії Ільцівської ОСОБА_7 ступенів та стягнено заробітну плату за час вимушеного прогулу з 25.02.2014 року (дня звільнення) по 27.07.2015 року. Крім того, рішенням суду від 27 травня 2015 року на мою користь стягнуто 57800 грн. за договором підряду. Цими рішенням судів підтверджено, що жодних фальсифікацій, зловживання та корупційних дій в своїх вчинках допущено нею не було.
Окрім того в спростування відомостей викладених у вищевказаній статті . зокрема щодо «безграмотності…неадекватної поведінки і тупості…» є те, що за час роботи в школі її було неодноразово нагороджено грамотами. Після незаконного звільнення вона була запрошена учнями школи на випускний вечір. Жодних кримінальних проваджень чи адміністративних справ відносно неї не було порушено.
Дії відповідачів, які проявлялися у поширенні негативної інформації посягли на її усвідомлення своєї самоцінності та ставлення до самої себе як до особистості, посягли на усвідомлення моральної рівності з іншими людьми та соціального статусу.
Вважає , що діями саме відповідача в справі, ОСОБА_4 їй завдано моральну шкоду, яка виражається в тому, що в наслідок інформації, надрукованої в газеті вона пережила значні моральні страждання. Недостовірна інформація була розповсюджена серед населення всього району, що зганьбило її честь та гідність, призвело до погіршення відносин з багатьма знайомими. А тому моральну шкоду вона оцінює в сумі 10000 грн. Просить поновити строк звернення її до суду, як такий що пропущений із поважних причин, а саме протягом вказаного періоду вона була змушена захищати та відновлювати свої права в судовому порядку на що було затрачено значний час. Просить позов задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача, редактор газети «Верховинські вісті» ОСОБА_8 в судове засідання не з»явився, подав суду письмове заперечення проти заявлених позовних вимог ОСОБА_1Ю, просить справу слухати без участі представника редакції газети а позовну заяву залишити без задоволення та судові витрати віднести за рахунок позивачки.
Відповідач в справі ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позову заперечив, суду пояснив, що він до одруження був односельцем позивачки в справі, однак жодних особистих чи будь-яких інших неприязних відносин між ними не було. Так, 25.02.2014 року за дорученням редактора районної газети «Верховинські Вісті» та на запрошення сільського голови с.Ільці Верховинського району він брав участь та був присутнім на зборах селян села Ільці. В той час по всій країні відбувались подібні збори селян, та представниками громадськості застосовувались подібні «дороги ганьби», де керівників державних установ кидали до ящиків із сміттям, чи обливали «зеленкою». На вказаних зборах селян він проводив фіксацію почутого від жителів села на диктофон а в дальнійшому підготовив статтю-публікацію «Самооборона прийшла-порядок навела» в якій виклав виключно відомості почуті від жителів села а не свої особисті думки, та нічого не додавав від свого імені. Вважає, що позивачка одразу після виходу тиражу районної газети мала можливість звернутись до редакції газети з приводу опублікування спростування цієї статті, однак таким правом ОСОБА_1 не скористалась а звернулася в суд із позовом про захист честі і гідності. Вважає вимоги позову ОСОБА_1 безпідставними та просить в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_4- адвокат ОСОБА_3 вважає позовні вимоги безпідставними і такими , що не підлягають до задоволення Звертає увагу суду, що стаття в районній газеті "Верховинські Вісті" "Самооборона прийшла-порядок навела" була опублікована 28.02.2014 року однак і по даний час позивачка в справі ОСОБА_1 не скористалась своїм правом звернення до редакції газети для написання останніми спростування. Вважає, що позивачкою пропущено строк позовної давності без наведення причин такого пропуску та просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності і в позові відмовити.
Суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із наступного:
Право на повагу до гідності та честі відповідно до положень ст.270 ЦК України віднесено до особистих немайнових прав.
Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Як встановлено в судовому засіданні, 28 лютого 2014 року у районній газеті «Верховинські вісті», було опубліковано статтю «Самооборона прийшла - порядок навела» за підписом ОСОБА_4. У вказаній статті зазначено, наступне «..25 лютого... хлопці з самооборони, взявши в щільний коридор директора школи ОСОБА_5 та її матір - вчителя географії ОСОБА_1, повели «дорогою ганьби» від школи до місцевого Будинку культури...». Вказано також, що до міліції подано величезну кількість позовів щодо корупційних дій. Крім того, в статті написано наступне «безграмотність цих осіб вразила головного освітянина району ОСОБА_6, який був шокований неадекватною поведінкою і тупістю так званих педагогів. На руках у жителів с. Ільці - півсотні доказів про зловживання цими особами, фальсифікацій, нецільового використання державних коштів, ці документи найближчим часом будуть передані до прокуратури району. На народному віче прийнято заяви директора школи ОСОБА_5 та вчителя ОСОБА_1. Таким чином, в Ільцівській школі закінчився період тиранії, анархії та суцільного безглуздя».
Відповідно до статей 3, 32 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності з частиною першою ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до ч. 5 п. 15 вказаної Постанови ПВС України № 1 від 27.02.2009 року, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Підготовлена та опублікована стаття ОСОБА_4 в районній газеті «Верховинські Вісті» «Самооборона прийшла-порядок навела» не містить ознак оціночних суджень а викладено конкретно висловлювання із фактичними даними, критику та оцінку дій позивачки в справі.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права. Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, яка міститься, зокрема, в Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 року № 12/1984/84/131 «Справа Лінгенса», «на думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна». Тобто, критерієм відмежування «тверджень» від «суджень», є можливість перевірки інформації на предмет правдивості.
Аналіз приведених норм у контексті спірних правовідносин дає суду підстави дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Так, беззаперечним фактом є те, що інформацію викладену у статті відповідача ОСОБА_4, що опублікована в районній газеті «Верховинські Вісті» за 28.02.2014 року було доведено до відома невизначеного кола осіб. Поширена інформація стосувалася певної фізичної особи - зокрема позивачки в справі ОСОБА_1, і ця інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, порушила особисті немайнові права позивачки в справі, тобто завдала шкоди відповідним особистим немайновим благам останньої.
В підставу заявлених позовних вимог та за для спростування відомостей викладених і поширених відповідачами в справі позивачка долучила до матеріалів справи письмові докази із яких вбачається, що рішенням Косівського районного суду від 03.12.2015 року (а.с.12-15) ОСОБА_1 поновлено на посаді вчителя географії Ільцівської ОСОБА_7 ступенів та стягнено заробітну плату за час вимушеного прогулу. Рішенням Верховинського районного суду від 27 травня 2015 року (а.с.8-11) на користь ОСОБА_1 стягнуто з відділу освіти Верховинської РДА 57800 грн. боргу за договором підряду. Окрім того в спростування відомостей викладених у статті «Самооборона прийшла-порядок навела», зокрема щодо « безграмотності … педагога» є те, що за час роботи в школі ОСОБА_1 була неодноразово нагороджена грамотами відділу освіти Верховинської РДА «За сумлінну працю, високий професіоналізм у роботі, значний особистий внесок у справу навчання і виховання учнівської молоді та з нагоди Дня працівників освіти України». Відповідно до довідки виданої Верховинським відділенням поліції за № 614 від 24.02.2017 оку (а.с.18) гр. ОСОБА_1 протягом 2011-2014 років по обліках Верховинського ВП, притягнених до адміністративної відповідальності не числиться. Як вбачається із довідки Департаменту Інформаційних Технологій МВС України, за обліками МВС гр.. ОСОБА_1 станом на 12.04.2017 року до кримінальної відповідальності не притягується , не знятої чи не погашеної судимості не має, та в розшуку не перебуває .
Таким чином суд приходить до висновку про підставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог так як відповідачами фактично допущено поширення недостовірних відомостей відносно позивачки, тобто дані які не відповідали дійсності і містили відомості про обставини, яких не існувало.
Такий висновок суду насамперед ґрунтується на тому, що відповідач, який поширив інформацію, з огляду на презумпцію добропорядності не довів ані під час її поширення, ані згодом, в тому числі і в ході розгляду судом справи, протилежного.
Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Не заслуговує на увагу твердження відповідача ОСОБА_4, та представника відповідача - редактора газети «Верховинські Вісті» в поданому ним письмовому запереченні, що в статті опублікованій 28.02.2014 року «Самооборона прийшла-порядок навела», відтворено тільки вислови із виступів жителів та представників громадськості, що мало місце на сході селян 25.02.2014 року в с.Ільці Верховинського району, що є підставою для звільнення журналіста від відповідальності за поширення вказаної інформації посилаючись на вимоги ст.42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 року.
Доказів про те, що негативна інформація про особу позивачки була поширена представниками громадськості жителів села, саме в такому вигляді, як викладена в статті, відповідачами суду не надано. Посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що ним викладено в публікації цієї статті вислови та твердження ОСОБА_6 - начальника відділу освіти Верховинської РДА, виключно зі слів останнього в судовому засіданні нічим не підтверджено. Заслухати в судовому засіданні пояснення свідка ОСОБА_6 не представилось за можливе, так як останній неодноразово, під різними приводами, ухилявся від участі в розгляді вказаної справи .
Відповідно до ч.2 ст.302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 року №2782-XII, громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.
Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.
В ході розгляду цієї справи взято до уваги необхідність забезпечення балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує абсолютної свободи вираження поглядів навіть у разі висвітлення у пресі питань, що становлять значний громадський інтерес.
З огляду на «обов'язки та відповідальність», які випливають із прав на свободу вираження поглядів, гарантія ст.10 стосовно висвітлення питання загального інтересу надається журналістам із застереженням, що вони повинні діяти добросовісно й забезпечити точність та надійність інформації.
Дійсність фактів (подій) та поширеної інформації щодо позивачки в справі, не підтверджено відповідачами, відповідно вищевказана інформація є недостовірною та підлягає спростуванню.
При ознайомленні з поширеною інформацією читачі могли дійти думки (сприйняти), що подібні факти та відомості викладені в публікації щодо ОСОБА_1 справді мали місце.
Відомості викладені 28 лютого 2014 року у районній газеті «Верховинські вісті», в статті «Самооборона прийшла - порядок навела», підготовленій ОСОБА_4 безумовно, містять фактичні дані щодо особи позивачки в справі ОСОБА_1 а інформація викладена в статті містить негативну критику та характеризуючі відомості про особу, зокрема зазначено «безграмотність цих осіб вразила головного освітянина району ОСОБА_6, який був шокований неадекватною поведінкою і тупістю так званих педагогів. На руках у жителів с. Ільці - півсотні доказів про зловживання цими особами, фальсифікацій, нецільового використання державних коштів, ці документи найближчим часом будуть передані до прокуратури району. На народному віче прийнято заяви директора школи ОСОБА_5 та вчителя ОСОБА_1. Таким чином, в Ільцівській школі закінчився період тиранії, анархії та суцільного безглуздя».
Таким чином, суд приходить висновку про обґрунтованість заявленого позову в частині визнання поширеної відповідачем відносно позивачки інформації недостовірною та зобов'язання спростувати її у такий саме спосіб, у якій її було поширено.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.
Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, як джерела права, а саме рішення від 10.02.1995 року «Аллене де Рібемон проти Франції» та рішення від 21.09.2006 року «Грабчук проти України», у яких суд дійшов висновку про те, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Принцип презумпції невинуватості є насамперед гарантією процесуального характеру у кримінальних справах, але сфера застосування цього принципу значно ширше: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але й для всієї решти органів держави.
У ст.297 ЦК України йдеться, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Норми ст.299 ЦК України передбачають право на недоторканність ділової репутації та її захист у суді.
Основними принципами інформаційних відносин є - достовірність і повнота інформації (ст.2 Закону «Про інформацію»).
Масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації (ст.22 Закону).
У ст.27 Закону записано, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою цивільно-правову відповідальність згідно із законами України.
Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ст.5 Закону).
Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої принижено.
Вирішуючи справу в частині відшкодування відповідачем ОСОБА_4 заподіяної позивачці моральної шкоди, суд виходить з такого.
Виходячи з аналізу ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом частин першої, пункту 4 частини другої, частини третьої ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом було встановлено факт порушення відповідачем ОСОБА_4 немайнового права позивачки ОСОБА_1 яке полягає у поширенні недостовірної інформації, що принижує честь, гідність та ділову репутацію останньої, отже позов у частині відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.
При цьому суд бере до уваги особу, яка поширила інформацію, та спосіб, у якій її було поширено. Так, інформацію було поширено шляхом викладення публікації-статті в районній газеті «Верховинські вісті», тобто стало відомо для більшості жителів району. Між тим, ураховуючи характер протиправних дій відповідача, ступінь моральних страждань позивачки та інші обставини, передбачені приведеною нормою, суд вважає такі позовні вимоги ОСОБА_1 значно перебільшеними. На думку суду, вказана вимога підлягає задоволенню частково - в сумі 1 000 грн.
У порядку ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачки також підлягає стягненню компенсація її судових витрат у сумі 2200 грн, (а. с.1, 2) , а саме по 1100 грн з кожного.
Суд вважає підставним клопотання позивачки в частині поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений із поважних причин, а саме з часу виходу публікації статті від 28 лютого 2014 року у газеті «Верховинські вісті», під назвою «Самооборона прийшла - порядок навела» ОСОБА_1 в судовому порядку відновлювала порушені її права, на що було затрачено значний час, та підтвердженням чого є долучені до матеріалів справи копії судових рішень.
На підставі наведеного, ст. ст. 28, 68 Конституції України, ст.ст. 23, 257, 258, 277, 297, 1167, ЦК України, керуючись ст.ст.141, 263-265 ЦПК України, суд,-
Поновити строк звернення до суду. Позов задоволити частково.
Визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості викладені в публікації статті від 28 лютого 2014 року у газеті «Верховинські вісті», під назвою «Самооборона прийшла - порядок навела» за підписом ОСОБА_4.
Зобов'язати засіб масової інформації - газету «Верховинські вісті» - опублікувати статтю, в якій спростувати інформацію викладену в статті від 28 лютого 2014 року опублікованій у газеті «Верховинські вісті» під назвою «Самооборона прийшла - порядок навела» за підписом ОСОБА_4 на протязі 10 днів з часу набрання рішенням суду законної сили у відповідності до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Стягнути з ОСОБА_4, друкованого видання районної газети «Верховинські вісті» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в справі по 1100 грн із кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Косівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення в цей же термін - з дня отримання копії цього рішення.
Суддя М.І.Крилюк