24 січня 2018 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017100010005752 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ганджя, Азербайджанська
Республіка, громадянина Азербайджанської Республіки,
без місця реєстрації та проживання на території України,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк.
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та йому призначене покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
В доводах апеляційної скарги захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , не оскаржуючи фактичних обставин злочину, вважає, що судом першої інстанції обвинуваченому призначене занадто суворе покарання, яке не відповідає ступеню тяжкостівчиненого злочину та особі обвинуваченого.
Апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_5 вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих обставин, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 66 КК України є обставиною, що пом'якшує покарання. Захисник зазначає, що обвинувачений, приїхавши до України, де йому обіцяли працевлаштуватись, опинився на вулиці без місця роботи.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_5 після затримання зізнався у вчиненому злочині, визнав вину в повному обсязі та активно сприяв розкриттю злочину. Апелянт зазначає, що під час судових дебатів прокурор не просив позбавляти волі обвинуваченого, проте суд призначив реальне покарання.
З огляду на викладене, апелянт вважає, що у суду першої інстанції були підстави для призначення обвинуваченому покарання, що не пов'язане з реальним позбавленням волі, тобто для застосування ст. 75 КК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Потерпіла ОСОБА_8 зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини злочину, зокрема в тій частині, що обвинувачений застосував до неї фізичну силу, а саме штовхнув її, зірвав з шиї золотий ланцюжок, внаслідок чого завдав їй матеріальну та моральну шкоду. З огляду на це, вона вважає, що доводи апелянта про те, що ОСОБА_5 не застосував до неї фізичного насильства, не відповідають дійсності.
Крім того, потерпіла звертає увагу на те, що доводи захисника про вчинення обвинуваченим злочину внаслідок збігу сімейних обставин є безпідставними, оскільки, на її думку, це не підставою для вчинення злочину стосовно жінки. Більше того, вона зазначає, що до цього часу обвинувачений не відшкодував завдану їй шкоду, що свідчить про його небажання виправитись.
З огляду на це, потерпіла ОСОБА_8 вважає, що підстав для застосування ст.ст. 75 та 69 КК України у суду першої інстанції не було, оскільки характер вчиненого злочину свідчить про неможливе виправлення обвинуваченого без відбування ним покарання в місцях позбавлення волі.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 червня 2017 року приблизно в 21 год. 30 хв. ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , побачив раніше невідому йому ОСОБА_8 , пересвідчився, що за його діями ніхто не спостерігає, підбіг до останньої, після чого застосувавши фізичну силу, зірвав з шиї ОСОБА_8 золотий ланцюжок вартістю 30000 грн. та золотий хрестик вартістю 12000 грн. та не зважаючи на прохання потерпілої про повернення викраденого майна, з місця вчинення злочину втік, чим завдав матеріальної шкоди потерпілій на суму 42000 грн.
Під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор та потерпіла ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Висновки суду в частині доведення винуватості та кваліфікації дій ніким не оскаржуються.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання в разі ухвалення обвинувального вироку.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК Українивідноситься до категорії тяжких, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не має постійного місця проживання та реєстрації на території України.
На підставі цього суд дійшов висновку про можливе виправлення ОСОБА_5 лише в умовах ізоляції від суспільства. З таким висновком погоджується колегія суддів.
Колегія суддів зазначає, що призначення покарання носить індивідуальний характер і його вид, розмір визначається з урахуванням положень ст. 65 КК України.
Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений визнав свою вину в повному обсязі, розповів за яких обставин ним був вчинений злочин та зобов'язувався в подальшому такого не вчиняти.
Ця обставина свідчить про щире каяття обвинуваченого, а тому суд першої інстанції правильно визнав цю обставину, яка пом'якшує покарання.
Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання не в повній мірі враховані обставини, що пом'якшують покарання, є необґрунтованими, оскільки визнання обвинуваченого своєї вини та його щире каяття у вчиненому були враховані судом при призначенні йому покарання.
Збіг тяжких обставин, на які посилається апелянт, а саме відсутність в обвинуваченого місця роботи, що і слугувало тому, що ОСОБА_5 вчинив відкрите заволодіння чужим майном є непереконливими та не можуть бути взяті судом до уваги як обставина, що пом'якшує покарання.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час апеляційного розгляду було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 до цього часу не відшкодував потерпілій ОСОБА_8 завдану ним матеріальну шкоду, що свідчить про небажання обвинуваченого усунути всі негативні наслідки, які він заподіяв злочином.
Відповідно до вироку суду, питання можливості застосування ст. 75 КК України було предметом дослідження судом першої інстанції під час ухвалення вироку. Суд дійшов висновку про можливе виправлення ОСОБА_5 лише в умовах ізоляції від суспільства, мотивувавши його у вироку суду. З таким висновком погоджується колегія суддів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, призначивши ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України мінімальний строк покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, суд врахував всі вказані вище обставини.
За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання є справедливим та достатнім, а вирок суду законним і обґрунтованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року, яким ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3