ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)
19 січня 2018 року Справа № 804/8775/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Жукової Є.О.
при секретарі судового засідання - Воробйовій П.В.
за участю:
позивача 1 - ОСОБА_1
представника відповідача - Плахтій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_4 паспорта у формі книжечки та зобов'язання Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки, -
18.12.2017р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якому позивачі просять визнати протиправними дії Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_4 паспорта у формі книжечки та зобов'язати Центральний районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 р. провадження по справі було відкрито та справу було призначено до розгляду в порядку підготовчого провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
По досягненню ОСОБА_4 шістнадцятирічного віку його батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області із заявою від 11.11.2017 року №Д-30 з проханням оформити і видати дитині паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503 - XII та з повідомленням про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі картки - документа Реєстру.
Відповідачем листом від 09.12.2017 року №1214/6097 було відмовлено у наданні дитині паспорта з посиланням на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки.
Відтак, посилаючись на ст.ст.8, 19 Конституції України, ст.14 Конвенції ООН по правам дитини, ст.ст.13, 14 Європейської конвенції про захист прав людини ч.2 ст.300 Цивільного кодексу України, ст.8 КАС України, позивачі зазначають про безпідставне порушення відповідачем законних прав та інтересів їх дитини, їх сім'ї, прав людини взагалі з огляду на те, що наведені вище норми дають підстави для висновку, що документи, передбачені законом «Про ЄДДР» можуть видаватися з застосуванням засобів ЄДДР лише на добровільній основі, якщо особа дала згоду на обробку своїх персональних даних і не заперечує проти внесення своїх даних до Єдиного державного демографічного реєстру.
Крім того, позивачі зазначають, що для кожного з них, глибоко віруючих християн, неприпустимо ототожнення імені, яке від Бога, з цифровим ідентифікатором, а примушення віруючої людини до прийняття цифрового ідентифікатора, прийняття паспорта - картки або підписання згоди на обробку своїх персональних даних є прямим і грубим порушенням її конституційного права на свободу світогляду і віросповідання.
В судове засідання, призначене на 19.01.2018 р., з'явився позивач 1, та повноважний представник відповідача.
Позивач 2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Позивач 1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов в повному обсязі за викладених у ньому підстав, та з урахуванням пояснень, наданих в судовому засіданні.
Представник відповідача: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у судовому засіданні заперечувала проти пред'явленого адміністративного позову та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на заперечення від 19.01.2018 р. за вх.№2867/18 та пояснення надані, в судовому засіданні, в яких зазначила наступне.
Відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. №1474, далі - Закон № 5492 -VI та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним чи знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року в редакції постанови Кабінету Міністрів України №745 від 26.10.2016 року, паспорт громадянина України у вигляді ID - картки оформлюється вперше після досягнення особою 14 - річного віку.
На виконання доручення Голови Державної міграційної служби України від 15.06.2017 року №Д/92/2-17 «Про організацію роботи територіальних органів та підрозділів ДМС з оформлення та видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України». починаючи з 16.06.2017 року було припинено в територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, а відтак, як зазначає відповідач, жодні правові підстави для такого оформлення відсутні, адже прийом заяв на видачу паспортів зразка 1994 року згідно з вимогами чинного законодавства припинено.
При цьому, паспорт громадянина України у формі книжечки, виданий до набрання чинності положеннями Закону № 5492 -VI, є чинним поряд із карткою, хоча подальше його оформлення припинено.
Також відповідач зазначає, що, оскільки відповідно до ст.21 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, то позивачі не можуть відмовитись від виконання обов'язку отримати паспорт, посилаючись на свої релігійні переконання.
Здійснивши підготовку даної справи до судового розгляду відповідно до ст.ст.173 - 175, 179 - 182 КАС України, та постановивши ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку ст.183 КАС України, з занесенням зазначеної ухвали в протокол судового засідання від 19.01.2018 року, суд перейшов до розгляду зазначеної справи по суті, застосувавши принцип процесуальної економії та у відповідності до ст.ст.192 - 211, 217, 224 - 228 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, заслухавши пояснення позивача 1 та повноважного представника відповідача, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 від 13.02.2001 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - громадяни України, є батьками ОСОБА_4.
11.11.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3, звернулися до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 з заявою, в якій просили оформити бланк паспорта громадянина України ОСОБА_4 без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та видати виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235 - ІІІ, з зазначенням про відсутність надання згоди на обробку своїх персональних даних на підставі п.5.ст.8 Закону України «Про захист персональних даних» на підставі релігійних переконань заявників, а також висловлена заборона щодо присвоєння ОСОБА_4 ідентифікаторів особи.
11.11.2017 року зазначена заява разом з додатками на 22 сторінках була зареєстрована Центральним районним відділом Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області за №Д-30.
09.12.2017 року Центральним районним відділом Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_1 була направлена відповідь за №1214/6097 за результатами розгляду наведеної заяви, з зазначенням про наступне.
З посиланням на відповідні норми чинного законодавства України, відповідач зазначив, що на день звернення позивачів, а саме - 11.11.2017 року Центральний районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області було забезпечено матеріально - технічними ресурсами для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою №302, тобто у вигляді картки. Таким чином, законодавством України визначено, що паспорт громадянина України видається лише у вигляді картки, та громадянин не має вибору оформлення паспорта громадянина України іншого зразка. Також відповідачем було зазначено, що відповідно до ст.4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Ніхто з мотивів своїх релігійних переконань не може ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Не погодившись з наведеною вище позицією Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, позивачі оскаржили зазначену відмову від 09.12.2017 року до суду.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері правових та організаційних засад створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи регулюються нормами Конституції України, ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", ЗУ "Про громадянство", тощо.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Так, згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Також, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
Відповідно до ч.2, 4, 6 ст.14 Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Від цифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Так, у п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява №43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1.07.1997, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …".
При цьому, у п.82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі "EWEIDA та інші проти Сполученого королівства" (Заяви №№48420/10, 59842/10, 51671/10 та 36516/10), зазначено: "… 82. Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить "сповідування" віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи "Skugar та інші проти Росії", № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, "Arrowsmith проти Сполученого Королівства", звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; "C. проти Сполученого Королівства", звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; "Zaoui проти Швейцарії", № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася "сповідуванням" за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням. …".
Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. ст. 8, 9 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Здійснивши системний аналіз чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачі звертались до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо видачі їх неповнолітній дитині паспорта у вигляді паспортної книжечки, що підтверджується відомостями, які містяться в матеріалах справи, та отримали відмову від 09.12.2017 року.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.7 ст.16 ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Так, суд зазначає, що зі змісту вищезазначеної норми вбачається вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.
Водночас, ст.16 ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не передбачено визначення поняття "документ".
При цьому, здійснивши аналіз чинного законодавства України, яке регулює дані правовідносини, суд зазначає, що відповідно до норм ст.21 ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Суд також зазначає, що під час судового розгляду справи на питання головуючого судді щодо бажання отримати паспорт лише у формі книжечки, позивач 1 зазначила, що за своїми релігійними переконаннями не бажає, щоб її дитина мала інший паспорт, ніж у вигляді книжечки.
Враховуючи наявні релігійні переконання у позивачів, та зважаючи на норми ст.24 Конституції України, відповідно до якої: права і свободи людини і громадянина є рівними перед законом, та не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, також зважаючи на те, що у відповідності до норм ст.14 ЗУ "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, тобто чинним законодавством передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_4 паспорта у формі книжечки та зобов'язання Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції від 22.12.2017 року №0. 0. 923856988. 1 за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн., 00 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи задоволення позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_4 паспорта у формі книжечки та зобов'язання Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження і всіх здійснених позивачами документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн., 00 коп.).
Керуючись ст.ст.242-244, 246, 250, 254, 255 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_4 паспорта у формі книжечки та зобов'язання Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_4 у зв'язку із досягненням 16 - річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки.
Зобов'язати Центральний районний відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_4 2001 року народження у зв'язку із досягненням ним 16 - річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки без передачі будь - яких даних про дитину і про її батьків, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь - яких засобів ЄДДР.
Стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Центрального районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1, з оплати судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн., 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 25 січня 2018 року.
Суддя Є.О. Жукова