Єдиний унікальний номер судової справи № 202/6232/17
Номер провадження № 2/201/388/2018
24 січня 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Ходаківського М.П.,
секретаря судового засідання - Пісчанської Т.М.,
за участі: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав -,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3), третя особа: Орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2017 року зазначену вище цивільну справу розподілено для розгляду судді Ходаківському М.П.
Позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням уточнень до позовної заяви обґрунтовано тим, що вона та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, які з 2013 року мешкають разом з матір'ю та знаходяться виключно на її утриманні. З вказаного часу відповідач не приймає участі у вихованні дітей, протягом трьох років жодного разу не приїзджав, не піклувався про стан їхнього здоров'я та розвиток. Позивач створилиа всі належні умови для повноцінного виховання та розвитку дітей.
Позивач зазначає, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дітей, але станом на сепень 2017 року заборгованість зі сплати алміментів становить 100 800 грн. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_3 вживає алкогольні та наркотичні засоби та є соціально небезпечною людиною.
У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 просила позбавити відповідача батьківських прав відносно його малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та просили позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачка зловживає своїми правами та приховує від батька фактичне місце мешкання дітей, а тому він позбавлений можливості спілкуватись з синами та приймати участь у їх вихованні. Також ОСОБА_3 пояснив, що не знав про стягнення з нього аліментів та про заборгованість, про що йому стало відомо лише в червні 2017 року від державного виконавця. На данний час він сплачує заборговансіть за аліментими платежами згідно із графіком погашення заборгованості, погодженому з державним виконавцем.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради надала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі та висновок Соборної районної у м. Дніпрі ради від 26 липня 2017 року №116/05-38 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 18 липня 2009 року перебували у шлюбі, який був зареєстрований Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції за актовим записом № 502. Згідно із рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 10, 13).
22 березня 2010 року народилися ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про що в Книзі реєстрації народжень 13 квітня 2010 року зроблено актові записи № 481 та № 482. Це підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, виданими 13 квітня 2010 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с. 11-12). Матір'ю дітей в свідоцтвах про народження зазначено ОСОБА_1, а батьком - ОСОБА_3.
Згідно із відомостями викладеними в рішенні Жовтневого районого суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2014 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання його синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у розмірі по 1 500, 00 грн на кожну дитину. Також в матеріалах справи наявний розрахунок виданий державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Перелигіною А.В., в якій зазначено, що заборгованість по сплаті алмінтів станом на серпень 2017 року складає 100 800, 00 грн.
Також установлено, що відповідно до довідок, виданих завідувачем КЗО «ДНЗ№77» Дорошенко Є.І. та директором школи інтернату №4 Олефір Л.О., ОСОБА_3 вихованням дітей не займався, у ДНЗ № 77 та школу не з'являвся, стосунки з вчителями та вихователями не підтримував (а.с.17-18).
Відповідно до постанов Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року та 22 серпня 2018 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ст. 122-4, 124, 130 КУпАП, що визнано ним у судовому засіданні (а.с. 77-79).
На виконання делегованих повноважень та у зв'язку із розглядом цієї справи виконавчим комітетом Соборної районної у місті Дніпрі ради 26 липня 2017 року складено висновок №116/05-38, відповідно до якого визнано за недоцільне позбавляти ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 46-48).
Суд із цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 12 вказаного Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із положеннями ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Положеннями вищевказаної статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.
Батьківські права є в той же час і обов'язками батьків по вихованню дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов'язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату або тимчасове позбавлення цих прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України підставами для позбавлення батьківських прав батьків є наступне: якщо мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15, 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому, реалізація зазначеного правового механізму має здійснюватися за результатами з'ясування наявності вини батьків по невиконанню своїх батьківських обов'язків, з урахуванням думки органу опіки та піклування, а також самої дитини.
Суд звертає увагу на те, що згідно із вимогами частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України, положеннями Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року при вирішенні будь-яких спорів, що стосуються дитини, державні органи, у тому числі суди, мають забезпечити пріоритет прав дитини, тобто спір має бути вирішений таким чином, щоб максимально гарантувати фізичний, розумовий, духовний розвиток дитині у соціально здоровому середовищі. При цьому особисті амбіції батьків або одного з них відносно дитини чи будь-які конфлікти між самими батьками стосовно питання утримання і виховання дитини не можуть прийматися до уваги.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. (Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року у справі № 760/18209/15-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 216/2914/14-ц).
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини вказує, що в раніше сформульованих правових позиціях констатувалося, що у справах, де доведено існування сімейних зв'язків з дитиною держава повинна сприяти їх подальшому розвитку.
Європейський суд неодноразово зазначав, що ст. 8 Конвенції включає право батьків на те, щоб було вжито заходів, спрямованих на возз'єднання з їхньою дитиною, а також зобов'язання національних властей вжити подібних заходів. Це відноситься не тільки до справ, що стосуються обов'язкового призначення опіки державою і вживання заходів стосовно опіки, але також і до справ, коли між батьками і / або іншими членами сім'ї дитини виникають суперечки з питання спілкування і проживання дитини (рішення у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року).
Суд відзначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками, але в даному випадку відповідач хоча й допустив заборгованість за аліментними платежами, не приділяв належної уваги та часу вихованню дітей, за переконанням суду не може бути позбавлений батьківських прав щодо них, оскільки брав активну участь у вирішенні цього спору, проявляв до справи інтерес та доводив свою позицію, що свідчить про його зацікавленість у вирішенні питання про позбавлення його батьківських прав та небажання цього, він почав сплачувати аліменти та погашати заборгованість, має намір визначити порядок спілкування із дітьми.
Слід також відзначити, що орган опіки та піклування як відповідний орган державної влади, на якого покладено повноваження із перевірки стану дотримання прав дитини батьками або іншими особами, за результатами вивчення ставлення відповідача до своїх дітей, не встановив жодних обставин, які б вказували на необхідність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, і стороною позивача не надано жодних доказів про те, що органу опіки та піклування позивачем надавалися документи, які б указували на обґрунтований сумнів у цьому і що вони не були перевірені чи не оцінені, а тому наданий органом опіки та піклування висновок береться судом до уваги при вирішенні питання про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
Суд відзначає, що відповідач є батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про що суду надані підтверджуючі документи, а тому позбавлення його прав щодо цих дітей за відсутності визначених для цього актами міжнародного та національного законодавства підстав призведе до порушення його права на возз'єднання із сім'єю та виховання власних дітей.
Щодо посилань позивача на те, що відповідач вживає алкогольні та наркотичні засоби, то судом встановлено, що згідно із висновком Соборної районної у м. Дніпрі ради № 116/05-38 від 26 липня 2017 року відповідачем до управління-служби у справах дітей було надано довідку КЗ «Дніпропетровського наркологічного диспансеру» ДОР» від 02 червня 2017 року №4052, в якій зазначено, що ОСОБА_3, 1982 р.н., на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с 47), а тому такі доводи судом до уваги не беруться
Оцінюючі всі докази досліджені судом під час розгляду справи в їх сукупності, та приймаючи до уваги приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість пред'явлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги результат вирішення справи, судові витрати не підлягають стягненню.
На підставі наведеного, керуючись, ст. 10, 12, 13, 81, 89, 128-130, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради про позбавлення батьківських праввідмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 25 січня 2018 року.
Суддя М.П. Ходаківський