Справа №463/3333/16-ц
Провадження №2-п/463/7/18
17 січня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Леньо С. І.
з участю секретаря Станько Р.О.
заявника ОСОБА_1
представника заявника ОСОБА_2
позивача ОСОБА_3
представника позивача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16.03.2017 року, ухваленому у справі за вищезазначеним позовом, позовні вимоги задоволено повністю. Здійснено поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме визнано право власності на гараж «Б-1» загальною площею 16,3 кв.м. за адресою м. Львів, вул. І. Франка, 27 у рівних частках: за ОСОБА_3 - на 1/2 частки вказаного гаража та за ОСОБА_1 - на 1/2 частки вказаного гаража. Вирішено питання судових витрат.
Відповідач звернулась до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення, мотивуючи тим, що до 28.02.2017р. не знала про розгляд справи в суді та не отримувала судових повісток. Крім того, з 17.01.2017р. по 17.02.2017р., з 18.02.2017р. по 20.02.2017р. та з 16.03.2017р. по 27.03.2017р. перебувала на стаціонарному лікуванні, а її неявка не є повторною. За час шлюбу, окрім спірного гаража з позивачем набула також і інше майно, про яке відповідач не повідомив, як і не повідомив про його заяву, посвідчену нотаріально про відмову від поділу спірного гаража, що вважає має істотне значення для правильного вирішення справи. Тому заочне рішення суду не може залишатись в силі і просить таке скасувати. Як на підставу пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення посилається на те, що таке рішення отримала лише 13.12.2017р.
Позивач скерував до суду заперечення на заяву про перегляд заочного рішення. Згідно поданих відповідачем медичних документів, остання перебувала на стаціонарному лікуванні з 17.03.2017р. по 27.03.2017р., а не з 16.03.2017р., у зв'язку з чим мала можливість отримати судові повістки, однак умисно цього не робила. Мотиви заяви про те, що у власності сторін є й інше майно вважає не істотними, оскільки відповідач також вправі пред'явити позов про поділ майна подружжя. Натомість, нотаріально посвідчена заява про відмову від поділу майна не вважається правочином, який регулює подібні правовідносини, а тому не породжує правових наслідків і не має правового значення, не говорячи про те, що такої заяви не існує і відповідачем вона не подана. Просить заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишити без задоволення.
В судовому засіданні заявник, а також її повноважний представник згідно ордеру на ведення справи серії ЛВ № 089211 - адвокат ОСОБА_2 вимоги заяви підтримали. Дали пояснення, аналогічні вищенаведеним та просять заяву задовольнити. Що стосується пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, відповідач додатково пояснила, що дійсно, на розписці про отримання повного тексту судового рішення, направленого засобами поштового зв'язку стоїть її підпис про отримання, однак вона не пригадує обставини отримання рішення. Також підтвердила, що дійсно, будучи в суді після ухвалення заочного рішення, а саме 24.03.2017р., просила направити його засобами поштового зв'язку, про що написала в заяві від 24.03.2017р.
Позивач, а також його повноважний представник згідно ордеру на ведення справи серії ЛВ № 018966 - адвокат ОСОБА_4 підтримали попередньо висловлені письмові заперечення. Просять залишити заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Також вважають, що заявник пропустила строк на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин і підстав для поновлення такого немає.
Розглянувши заяву, заслухавши пояснення учасників справи, оцінюючи наведені відповідачем причини пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, суд приходить до висновку, що слід відмовити в поновленні строку на подання такої заяви і як наслідок, залишити її без розгляду виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Однією з засад цивільного судочинства, згідно п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).
Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства», (п. 57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (п. 65), рішення від 18 лютого 1999 р. у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п. 59), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства» (п. 98), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (п. 93), рішення від 12 липня 2001 р. у справі «ОСОБА_5 Ганс-Адам II проти Німеччині» (п. 45).
Відповідно до ч. 2 ст. 224 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Практично ті самі положення закріплені в чинній на даний час редакції ЦПК України. Зокрема, згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 284 ЦПК України, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду, відповідач особисто була присутньою в судовому засіданні 30.11.2016р., яке було відкладено у зв'язку з неотриманням останньою копії позовної заяви. Цього ж дня копія позовної заяви разом з додатками була їй вручена, про що відповідач надала власноручно написану розписку (а.с.24).
Крім того, в наступне судове засідання, яке мало відбутись 31.01.2017р., завчасно, а саме 27.01.2017р. відповідач подала клопотання про відкладення (а.с.27), не долучивши до нього будь-яких доказів поважності причин неявки.
Більше того, аналогічне клопотання без долучення доказів поважності причин неявки подано відповідачем 28.02.2017р. відносно судового засідання, яке мало відбутись і яке відбулось 16.03.2017р. (а.с.37). Оцінка такого клопотання надана судом безпосередньо під час розгляду справи, про що також зазначено в заочному рішенні суду.
Вказане свідчить про те, що будь-які твердження відповідача про її необізнаність з розглядом справи є неспроможними, адже не лише про зміст позовних вимог, але й про хід судового розгляду відповідач достеменно знала і вже 24.03.2017р., особисто перебуваючи в приміщенні суду та подавши заяву на видачу копії рішення суду, вирішила отримати таке засобами поштового зв'язку, відмовившись забрати його наручно, хоча згідно того ж листа непрацездатності (а.с.85), у період з 17.03.2017р. по 27.03.2017р. перебувала на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового рекомендованого відправлення (а.с.44), заочне рішення суду отримано відповідачем 04.04.2017р., про що, як зазначила остання в судовому засіданні, нею в такому повідомлення особисто проставлено підпис. Доказів про те, що відповідач після отримання заочного рішення перебувала на лікуванні матеріали справи не містять, як і взагалі не місять будь-яких даних про те, що рішення сулу відповідачем отримано 13.12.2017р.
Самі ж медичні документи, які додані до заяви про перегляд заочного рішення самі-по-собі не підтверджують пояснень відповідача про те, що остання за станом здоров'я може не пригадувати тих чи інших обставин, зокрема факту отримання рішення. З іншої сторони, поведінка відповідача під час розгляду справи, яка виразилась в неодноразових клопотаннях про відкладення розгляду справи без долучення доказів поважності причин неявки свідчить про намір затягування строків.
ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (п. п. 33, 34) вкотре повторив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), N 52854/39, п. 52, ECHR 2003-IX). ЄСПЛ має визначити, чи органи влади здійснювали свої повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatis mutandis, справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), N 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), N 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року).
У справі яка розглядається доводи заяви відповідача по факту переслідують лише одну мету - домогтися повторного розгляду справи виходячи з мотивів про наявність у сторін іншого спільно набутого майна, що не може вважатись істотною та непереборною обставиною, яка матиме значення для правильного вирішення справи, адже відповідач не позбавлена можливості звернутись до суду з таким позовом відносно іншого майна, поділ якого заочним рішенням суду не проводився. Як до, так і під час судового засідання нотаріально посвідченої заяви про відмову позивача від поділу спірного гаража відповідач не долучила.
З огляду на це, а також враховуючи, що строк для подання заяви про перегляд заочного рішення пропущено без поважних причин майже на дев'ять місяців з часу отримання відповідачем судового рішення (04.04.2017р.), суд не вбачає підстав для його поновлення, адже в такому випадку існуватиме порушення принципу юридичної визначеності, тобто поваги до остаточного рішення суду, що також буде неспівмірним між інтересами позивача і необхідністю провести екстраординарну процедуру перегляду судового рішення.
Відповідач натомість, не позбавлена можливості оскаржити дане рішення в загальному порядку.
Відповідно до змісту ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, у зв'язку з відмовою в поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, таку заяву належить залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 126, 127, 284 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.
Повний текст ухвали суду складено 22.01.2018 року.
Суддя: Леньо С. І.