І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
23 січня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року (суддя Леонтюк Л.К.) у справі № 753/6562/17 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Отрок Наталія Володимирівна, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування, -
В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що їй, відповідачці ОСОБА_2 та третім особам ОСОБА_4, ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності у рівних частках квартира АДРЕСА_1.
Вказувала, що з метою уникнути виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, укладеним 05.10.2007 між нею та ВАТ «Кредитпромбанк», вона 24 червня 2009 року уклала договір дарування квартири з ОСОБА_2, за яким подарувала належну їй ј частину квартири.
Позивачка, посилаючись на те, що оспорюваний договір було укладено з метою приховання майна, на яке можна звернути стягнення внаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором, просила визнати недійсним договір дарування від 24.06.2009, відповідно до ст. 234 ЦК України, як фіктивний.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права; висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповністю з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Посилаючись на те, що рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10.11.2017 та ухвалити нове про задоволення позову.
Представник позивача - ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник відповідача - ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Третя особа - ОСОБА_5 в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.
Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Отрок Н.В. в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників процесу, які не з'явилися в судове засідання.
Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської РДА м. Києва від 13.01.1999 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності в рівних долях ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також до 24.06.2009 належала і ОСОБА_1 (а.с. 7).
24 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник (ОСОБА_1.) передала безоплатно у власність обдарованого (ОСОБА_2.) майно, а саме: ј частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Пунктом 9 Договору передбачено, що умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до роз'яснень викладених в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Звертаючись до суду з позовом позивачка посилалася на те, що договір дарування частини квартири був укладений з метою приховання май на та уникнення виконання обов'язку за кредитним договором, а тому такий договір є фіктивним.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 та у відповідності до ст. 417 ЦПК України є обов'язковою для суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 визнав, що, укладаючи оспорюваний правочин, позивачка мала на меті досягнення юридичного наслідку вибуття частини квартири із її власності.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що на підставі договору дарування від 24.06.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н.В. та внесеного в реєстр за № 1430, ОСОБА_2 набула право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1. Дата внесення запису 25.01.2012 (а.с. 19).
Оформлення ОСОБА_2 права власності на підставі оспорюваного договору дарування свідчить про реальність настання правових наслідків.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, було вчинено із наміром отримання останньою у дарунок ј частини вказаної вище квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_1
У зв'язку з наведеним висновок суду про відсутність правових підстав для визнання договору дарування фіктивним ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
При цьому, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відсутні підстави для застосування ст. 174 ЦПК України (в редакції 2004 року), яка діяла на час ухвалення рішення судом, та якою передбачено, що відповідач може визнати позов, зробивши усну заяву або адресувавши суду письмову заяву, яка додається до матеріалів справи.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Суд першої інстанції обґрунтовано розглянув та не прийняв заяву відповідача про визнання позову, оскільки така заява не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог та суперечить закону, а саме положенням ст. 234 ЦК України.
За наведених обставин, судова колегія вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права в судовому засіданні не було надано слово для пояснень третій особі ОСОБА_5 спростовуються журналом судового засідання від 10.11.2017, з якого вбачається, що ОСОБА_5 був присутнім в судовому засіданні та надавав пояснення (а.с. 69). З журналу судового засідання від 10.11.2017 також вбачається, що третя особа ОСОБА_4 теж був присутнім в судовому засіданні та надавав пояснення.
Помилкове зазначення судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення про неявку в судове засідання третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не призвело до неправильного вирішення спору.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Дата виготовлення повного тексту постанови 24 січня 2018 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Єдиний унікальний номер справи: № 753/6562/17
Провадження: № 22-ц/796/720/2018
Головуючий у суді першої інстанції: ЛеонтюкЛ.К.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.