15 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі :
Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.
СуддівКулікової С.В., Махлай Л.Д.
при секретаріПотапьонок К.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_5,
відповідача ОСОБА_6,
представника відповідача ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, з урахуванням уточнення позовних вимог, у розмірі 301 684, 59 грн. та трьох відсотки річних у розмірі 27 226, 09 грн. /т. 1, а.с. 50/
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року позов задоволено, стягнено солідарно 328 910, 68 грн. та вирішено питання про судові витрати. /т. 1, а.с. 57-58/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
№ справи 753/22010/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/397 /2018
Головуючий у суді першої інстанції: Сухомлінов С.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на незаконність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального права та не звернуто уваги на правові позиції у справах №6-2134цс15 від 21.12.2016 р., №6-1905цс16 від 08.02.2017 р., прийняті за наслідком аналогічних вимог позивача. Також зазначав, що в спірному договорі купівлі-продажу сторони визначили грошовий еквівалент в умовних одиницях здійснюваної в національній валюті операції на день укладення договору. За змістом ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник ПАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" ОСОБА_5 звернувся до апеляційного суду з відзивом, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначивши про існування різної судової практики. Вказував на те, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, визначившись з валютою платежу станом на дату здійснення платежу, а не на день укладення договору. Апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", п. 3 Розділу XII Перехідних положень ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та її представника, представника позивача, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, доводи відзиву, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 06.02.1997 року між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та відповідачами укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. /т. 1, а.с. 6/
Відповідно до ЗУ «Про акціонерні товариства» від 06.06.2012 року ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» змінило власне найменування на ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».
Відповідно до п. 4 Договору, продаж даної квартири здійснено за 42 196 грн., що на момент здійснення операції складає 22 281 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладання договору, а згідно п. 5 - покупець повинен сплатити продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладання договору, тобто до 05.02.2012 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 525 ЦК України, відповідно до яких, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; ст. 625 ЦК України, за змістом якої, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши, що відповідачі належним чином не виконали взяті на себе зобов'язання, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 08.02.2015 рік у розмірі 13 043 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 301 684, 59 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню - стягненню з відповідачів солідарно заборгованості у розмірі 328 910, 68 грн.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів не приймаються до уваги, на підставі наступного.
Встановлено, що судами неодноразово розглядалась категорія справ, з приводу укладених договорів купівлі-продажу квартир у буд. 6 по вул. Новодарницькій у м. Києві між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та фізичними особами.
Так, постановою Верховного Суду України від 30 травня 2012 р. у справі 6-29цс12, прийнятій у аналогічних правовідносинах, з приводу купівлі-продажу квартир у спірному будинку, зазначено, що відповідно до ст. 169 ЦК Української РСР грошові зобов'язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, також не дозволяє здійснення оплати платежів в іноземній валюті у розрахунках між резидентами, якими є сторони по справі. Згідно з умовами спірних договорів купівлі-продажу квартир, що також встановлено судом, покупна ціна, тобто грошові зобов'язання покупців за цими договорами виражені в національній валюті України - гривні. Визначення при цьому в договорах грошового еквівалента цих зобов'язань покупців в умовних одиницях законом не заборонено, а тому висновок суду про те, що умови договорів - визначення ціни договору, не відповідали вимогам чинного на час їх укладення законодавства є помилковим.
Крім того, рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах 6-26187св12, 6-26110св12 від 11 липня 2012 року за позовними вимогами про визнання угод недійсними, з приводу купівлі-продажу квартир у спірному будинку, в частині визнання недійсною частини пункту 4 у договорах купівлі-продажу квартир відмовлено.
Зазначено, що згідно із умовами спірних договорів купівлі-продажу квартир, покупна ціна, тобто грошові зобов'язання покупців за цими договорами виражені у національній валюті України - гривні. Визначення при цьому у договорах грошового еквівалента цих зобов'язань покупців в умовних одиницях законом не заборонено, а належним виконанням зобов'язань за оспорюваними договорами є внесення грошових коштів у національній валюті України у сумі, що станом на день сплати відповідає еквіваленту визначеної вартості квартир в умовних одиницях. Тобто належним виконанням зобов'язань за договорами слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується виходячи з еквіваленту вартості квартир, зазначених у договорах в умовних одиницях, перерахованого у гривню за курсом долару США до гривні на день здійснення платежів.
Також зазначено, що під умовною одиницею у договорі сторони мали на увазі іноземну валюту.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що такої грошової одиниці як «умовна одиниця» не існує, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки загальновідомими є обставини інфляційних процесів в України у кінці 90-х років ХХ століття, у зв'язку з чим розстрочка платежу була загально прийнятою практикою з зазначенням у договорах ціни зобов'язання у національній валюті України із прирівнюванням його до грошового еквівалента в умовних одиницях, під якими розумілися долари США, як стабільна тверда валюта. Також при цьому враховувалася змінність курсу гривні по відношенню до долара США та можливість таким чином знизити можливі ризики при зменшенні вартості гривні.
Крім того, як зазначено в ухвалі Верховного Суду України від 18.02.2009 року у справі № 6-24458св08 зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміється обіг доларів США, оскільки в основному курс національної грошової одиниці прирівнюється до долара США.
Про вказані обставини також зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 1 червня 2006 р. у справі «Федоренко проти України».
Зокрема, у пункті 24 зазначено, що «суд вважає, що, зважаючи на специфічні обставини справи, заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням».
Крім того, відповідачем не було надано суду доказів, що була застосована якась інша валюта, яка малась на увазі під умовними одиницями, які зазначені у договорі купівлі-продажу квартири.
Таким чином, пункт 4 аналогічного договору купівлі-продажу квартири від 06.02.1997 р. діє, ніким не скасований, а судами вказано на сплату суми у гривнях, яка розраховується виходячи з еквіваленту вартості квартир, зазначених у договорах в умовних одиницях, перерахованого у гривню за курсом долару США до гривні на день здійснення платежів.
В подальшому у аналогічних правовідносинах судами неодноразово виносились рішення на користь ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу, виходячи з еквіваленту вартості квартир, перерахованого у гривню за курсом долару США до гривні, на день здійснення платежів.
Крім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13.02.2013 року у справі №22-796-2658, за позовом в тому числі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити дії, встановлено розмір їх заборгованості. Вказане рішення є чинним.
Зазначеним рішенням також встановлено, що відповідно договору від 06.02.1997 року укладеного між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та ОСОБА_6, ОСОБА_10 з купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, в рівних долях, продаж здійснено за 42196 грн., що на момент здійснення операції складає 22281 умовна одиниця за курсом НБУ на день укладення даного договору. (т. 3 а.с. 68).
За період з серпня 1995 року по вересень 2011 року за цим договором проведені виплати на загальну суму 9238 доларів США з урахуванням курсу долара США до гривні на день здійснення платежів, заборгованість з оплати вартості квартири становить 13043 долара США. /т. 1 а.с. 20-24/
Вказане рішення набрало законної сили та не скасовано.
Відповідно до ч 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, стягуючи заборгованість, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.
Крім того, що стосується доводів апеляційної скарги, в частині вартості квартири на день укладення договору, а не на день платежу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.
Тобто закон передбачає обов'язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов'язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.
Згідно із частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України від 16.04.1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, Закон України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
За змістом частин 1 та 2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі №6-2134цс15 та від 08.02.2017 року у справі №6-1905цс16.
Крім того, положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 22 рішення від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Першого протоколу, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.
Отже, грошові кошти, які мав намір отримати позивач за продаж своєї власності, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України», де, зокрема, у пункті 24 зазначено, що суд вважає, що, зважаючи на специфічні обставини справи, заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням.
Згідно з п.21 цього рішення право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Presses Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, N 332, с.21, п.31). Натомість сподівання на визнання існування старого права власності, яке давно було неможливо використовувати ефективно, не може вважатися «майном» в сенсі статті 1 Першого протоколу це ж стосується умовної вимоги, яка втрачає силу внаслідок недотримання цієї умови (Malhous V. The Czech Republic (dec), N 33071/96, 13.12.2000 року, ECHR 2000-ХІІ).
Отже, власник квартир ЗАТ «ФФ «Дарниця» укладаючи договір купівлі-продажу квартири та визначаючи ціну в умовних одиницях та фактично в еквіваленті до долара США, як до стабільної та твердої валюти, та надаючи відповідачу розстрочку на 15 років у виплаті вартості квартири, мав правомірні сподівання отримати грошові кошти (гривні) відповідно до еквіваленту у доларах США на день платежу, а не на день укладення договору, тому позбавлення його такого права судовим рішенням є, на думку суду, невиправданим та непропорційним втручанням до мирного володіння своїм майном.
Таким чином, належним виконанням умов укладеного між сторонами договору є внесення грошових коштів у національній валюті України у сумі, що станом на день сплати відповідає еквіваленту визначеної вартості квартир в умовних одиницях. Тобто, належним виконанням зобов'язань за договором слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорі умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долару США до гривні на день здійснення платежів.
Проте, доказів належного виконання зобов'язань за договором відповідачі не надали.
Вищевикладені обставини у їх сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про те, що сторонами був встановлений порядок визначення суми, що підлягає сплаті за укладеним сторонами договором, за офіційним курсом, встановленим НБУ, долара США по відношенню до гривні на день платежу, що відповідає існуючий на той час практиці укладання договорів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, в частині, що стосується права на касаційне оскарження, слід зазначити, що справа, відповідно до вимог ЦПК України віднесена до категорії малозначних, однак, зважаючи на різну правову позицію судів, починаючи з 2012 року, кількість осіб, з якими укладались аналогічні договори купівлі-продажу, колегія суддів приходить до висновку, що справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення для її учасників, оскільки стосується їх права на власність - житло, а тому зазначає про порядок касаційного оскарження.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції у відповідності до ст.. 390 ЦПК України може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: