16 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
при секретарі Телятник І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП,
Справа №753/2202/17
Апеляційне провадження: №22-ц/796/1091/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
встановила:
у лютому 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди у сумі 84 203грн. 80коп., витрат за проведення експертизи у сумі 500грн., моральної шкоди у розмірі 5 000грн. та судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 29 листопада 2016р. близько 19год. 40хв. на автодорозі с. Гора - с. Мартусівка Бориспільського району Київської області водій ОСОБА_2, який керував автомобілем НОМЕР_1, що належить ТОВ " Фірма «Володар-Роз», не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного напрямку та скоїв зіткнення з автомобілем Форд, д/н НОМЕР_2, що належить йому, внаслідок чого його автомобіль отримав механічні пошкодження.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2016 року водія ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач посилався на те, що висновком спеціаліста ТОВ «Незалежна експертна компанія» від 8 грудня 2016р. визначена вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження транспортного засобу у ДТП, який становить 184 203грн. 80коп. Вартість проведення експертизи становить 500грн.
Позивач стверджував, що СК «Глобус», в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, відповідно до страхового акту № ЦВ-ЦВ-806 від 16 січня 2017р., виплатила йому 100 000грн. за заподіяну шкоду, тому відповідач повинен сплатити різницю між страховим відшкодуванням та завданою шкодою у сумі 84 203грн. 80коп. за матеріальні збитки та 500грн. за проведення експертизи.
Позивач зазначав, що 26 січня 2017р. звертався до відповідача з вимогою про сплату завданого йому матеріального збитку, однак відповідач на претензію не відповів та суму збитку не сплатив.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на те, що сума в 5 000грн. включає у себе всі страждання, які довелося йому перенести, зокрема,
- 2 -
порушення звичайного способу життя, негативний вплив на відносини в сім'ї та роботі, та моральні страждання, пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 487грн. 04коп. та апеляційної скарги у розмірі 1 635грн. 75коп.
Позивач посилається на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, оскільки він надав суду докази, які підтверджують, що власником транспортного засобу МАН, д/н НОМЕР_1, є ТОВ «Фірма «Володар-Роз», зокрема, це зазначено у схемі ДТП та полісі страхування № АЕ-8037280 з СК «Глобус».
Також позивач стверджує, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини працівника ТОВ «Фірма «Володар-Роз» ОСОБА_2, а відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Крім того, позивач посилається на те, що судом не розглянута вимога про стягнення моральної шкоди.
ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.129), у судове засідання не з'явився, клопотання про його перенесення не подав, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 29 листопада 2016р. на автодорозі с. Гора - с. Мартусівка Бориспільського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля МАН, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, та автомобілем Форд, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, у результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 притягнено до відповідальності за ст. 124 КпАП України у виді штрафу.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Форд, реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження у ДТП, складеного ТОВ «Незалежна експертна компанія» 8 грудня 2016р., вартість матеріального збитку становить 184 203,80грн. з ПДВ на запасні частини та матеріали.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля МАН, реєстраційний номер НОМЕР_1, ТОВ «Фірма «Володар-Роз» згідно полісу обов'язкового страхування № 8037280 застрахована у Страховому товаристві з додатковою відповідальністю «Глобус» з лімітом відповідальності 100 000грн. за шкоду, завдану майну третіх осіб.
На підставі страхового акту № ЦВ-ЦВ-806, складеного 16 січня 2017р., позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 100 000грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що відповідачем, як власником автомобіля, порушуються його права.
Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд,
- 3 -
виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 зазначеної норми визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавцем встановлена презумпція вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
При розгляді цивільної справи, суд на підставі ст. 61 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, може звільнити сторону від доказування обставин, які були встановлені при розгляді адміністративної справи, а при відсутності таких обставин, сторона повинна довести, що відповідач повинен нести цивільну відповідальність за спричинення шкоди, а відповідач надати докази у підтвердження відсутності вини у заподіянні шкоди.
При розгляді даної справи позивачем було доведено, що саме з вини ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений його автомобіль, а відповідачем не було спростовано надані позивачем докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Під час розгляду справи апеляційним судом представник відповідача підтвердила, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 перебував з товариством у трудових відносинах та виконував свої трудові обов'язки.
Частинами 1 та 2 статті 10 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, було визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Дана справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з 7 березня 2017р., про що відповідач був повідомлений належним чином, однак, ним не було подано до суду заперечення проти позовних вимог та викладених у ньому обставин, а також не було надано документів, які б спростували посилання позивача на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини працівника відповідача, який виконував свої трудові обов'язки, тому суд першої інстанції не мав підстав вважати, що відповідач заперечує проти вказаних доводів, а позивач зобов'язаний був надати додаткові докази у підтвердження цих обставин.
Враховуючи викладені обставини, норми матеріального права та надані документи, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду позивачем було доведено, а відповідачем
- 4 -
не було спростовано, що пошкодження автомобіля позивача відбулося у результаті винних дій ОСОБА_2, який на час дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з ТОВ «Фірма «Володар-Роз» та виконував свої трудові обов'язки, тому відповідно до положень ст.ст. 1172, 1187 та 1188 ЦК України ТОВ ТОВ «Фірма «Володар-Роз» повинно нести відповідальність за спричинення позивачу матеріальної шкоди.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 58 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У підтвердження розміру завданої йому матеріальної шкоди, позивач надав суду першої інстанції звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Форд, реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження у ДТП, складеного ТОВ «Незалежна експертна компанія» 8 грудня 2016р., згідно якого вартість матеріального збитку становить 184 203грн. 80коп. і складається із вартості відновлювального ремонту у розмірі 148 971грн. 35коп. без ПДВ або 176 044грн. 02коп. з ПДВ, та втрати товарної вартості у розмірі 8 159грн. 79коп.
З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що страховиком позивачу було відшкодовано 100 000грн. страхового відшкодування, отже невідшкодованою залишається сума 84 203грн. 80коп. з врахування ПДВ або 57 131грн. 14коп. без ПДВ.
За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Збитки у вигляді ПДВ виникають виключно при ремонті автомобіля у платника зазначеного податку. При ремонті транспортного засобу у особи, що не є платником ПДВ збиток у вигляді ПДВ не виникає і тому не може автоматично включатися до складу витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом.
Позивачем не було надано суду першої інстанції документів, які б підтверджували надання послуг з ремонту його автомобіля і відповідно сплати ним ПДВ, тому підстав для стягнення матеріальної шкоди з врахуванням ПДВ колегія суддів не вбачає.
Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як
- 5 -
сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.
Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.
Такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2014р. у справі 6-49цс14.
Власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди, тому крім вартості відновлювального ремонту, позивач має право на відшкодування втрати товарної вартості.
Посилання представника відповідача на те, що відповідач не був належним чином повідомлений про день проведення огляду автомобіля спеціалістом, підтверджуються матеріалами справи.
Разом з цим, суду не надано доказів того, що вказана обставина вплинула на результати огляду та висновок спеціаліста. Саме неповідомлення відповідача про дату огляду автомобіля спеціалістом, не може бути достатньою підставою для визнання звіту неналежним доказом.
Також не може бути підставою для визнання вказаного звіту неналежним доказом та обставина, що з позивачем не був укладений письмовий договір на проведення оцінки автомобіля, так як це не передбачено Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Крім того, у разі незгоди з описаними спеціалістом пошкодженнями автомобіля, відповідач мав можливість під час розгляду справи судом першої інстанції заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи, однак представник відповідача таким правом не скористався і ніяких заперечень з приводу наданого позивачем доказу у суді першої інстанції не заявляв.
Твердження представника відповідача про наявність розбіжностей у звіті, складеному для страхової компанії, та у звіті, складеного для позивача, в частині визначення розміру матеріальної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними, так як обидва звіти містять однаковий розмір завданого пошкодженням автомобіля збитку без врахування ПДВ - 148 971грн. 35коп. При цьому, у звіті, виконаному на замовлення позивача, спеціалістом також визначений розмір матеріального збитку з врахуванням ПДВ та розмір втрати товарного вигляду автомобіля, оскільки коефіцієнт фізичного зносу для автомобіля позивача у обох звітах визначений, як рівний «0», враховуючи, що термін експлуатації автомобіля
- 6 -
становить менше 7 років.
Також колегія суддів враховує, що звіт № 16/12-А325М про оцінку вартості матеріального збитку від 8 грудня 2016р., складений оцінювачем ОСОБА_5, який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 19 травня 2007р. та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від 4 грудня 2015р., затверджений директором ТОВ «Незалежна експертна компанія», яке має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України 31 січня 2014р.
Згідно ч. 2 ст. 303 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України, яка діє на момент розгляду апеляційної скарги, визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розгляд даного спору судом першої інстанції тривав з 7 березня 2017р. по 24 листопада 2017р., судові засідання проводилися 20 вересня 2017р. та 24 листопада 2017р., однак представник відповідача участі у них не приймав, хоча був належним чином повідомленим про дату та час їх проведення. При цьому, представником відповідача не було подано заперечення проти позовної заяви, а також жодного документу у спростування доказів, наданих позивачем.
Під час апеляційного розгляду представник відповідача не навела поважних причин, з яких у суді першої інстанції відповідачем не були надані докази у підтвердження своїх заперечень, висловлених у апеляційному суді, тому колегія суддів визнала, що підстав для задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів на стадії апеляційного розгляду не має.
Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав належних документів, які б спростували надані позивачем докази у підтвердження своїх позовних вимог, або поставили їх під сумнів, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази є належними у підтвердження завданих йому з вини працівника відповідача збитків, тому вони підлягають відшкодуванню відповідачем.
У підтвердження оплати за оцінку матеріального збитку позивачем наданий рахунок-фактура № СФ-0000001 від 4 січня 2017р. та квитанція про оплату ТОВ «Незалежна експертна компанія» 500грн., тому вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995р. роз'яснено, що під моральної шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні цивільних прав, при настанні негативних наслідків.
Під час судового розгляду встановлено, що з вини відповідача був пошкоджений автомобіль позивача, що призвело до порушення звичайного способу його життя, для відновлення своїх порушених прав позивач був вимушений звернутися до суду, так як відповідач добровільно не відшкодував завдані збитки.
При цьому, колегія суддів вважає, що сам факт звернення позивача до суду за
- 7 -
захистом своїх прав є достатнім та належним доказом заподіяння йому відповідачем моральної шкоди.
Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у справі 6-108цс13.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду, яку суд оцінює у 3000грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, редакція якої діяла на момент ухвалення рішення, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вказана норма діє з 1 січня 2004р. Однак, 8 липня 2011р. був прийнятий Закон України «Про судовий збір», яким були встановлені мінімальні ставки судового збору незалежно від ціни позову.
Мінімальний платіж за даним позовом становить 640грн. за вимоги майнового характеру та 640грн. за вимоги немайнового характеру, тому враховуючи вказані обставини та розмір позовних вимог, який підлягає задоволенню, відповідач повинен повернути позивачу сплачений судовий збір у сумі 1280грн. за подачу позову та 1408грн. за подачу апеляційної скарги.
Судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, не оцінені надані докази, неправильно застосовані норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права в частині оцінки доказів та обов'язку сторін надавати докази у підтвердження своїх посилань та заперечень, що призвело до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз», яке знаходиться у м. Києві, вул. Зрошувальна, 15, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21701113, на користь ОСОБА_1, який проживає у АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, у відшкодування матеріальної шкоди 57 631грн. 14коп., у відшкодування моральної шкоди 3 000грн., повернення сплаченого судового збору у сумі 2 688грн., а всього 63 319грн. 14коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: