15 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі :
Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.
СуддівКравець В.А., Махлай Л.Д.,
при секретаріПотапьонок К.В.
за участю представника відповідача Подольської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року
у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, -
Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним кредитного договору №10-29/6900 від 15.05.2008 p., укладеного між ним та ПАТ "Укрсоцбанк". /а.с.4/
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено, /а.с. 59-62/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове, яким позовні вимоги задовольнити.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на незаконність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема не враховано, що відповідач при укладенні спірного договору не надав позивачу в письмовому вигляді повної інформації щодо порядку сплати відсотків, комісій, страхових платежів, інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність чим порушив ЗУ "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Також вказував про несправедливі умови договору, що мало наслідком істотний дисбаланс сторін, вказував на введення його в оману, як споживача кредитних послуг.
№ справи 752/18574/16-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/707 /2018
Головуючий у суді першої інстанції: Шкірай М.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф.
Представник ПАТ "Укрсоцбанк" Подольська О.В., звернулась до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу, в якому зазначала, що після того як між сторонами був укладений оскаржуваний договір, позивач частково повернув кредитні кошти, чим визнав дійсність укладеного кредитного договору, пізніше власноруч підписав заяву про добровільне погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджує факт існування в нього заборгованості за цим договором, тому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про розгляд його апеляційної скарги повідомлявся належним чином, про що свідчить телефонограма / а.с. 88/, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦГІК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", п. З Розділу XII Перехідних положень ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка з'явилася у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 15 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 було укладено Договір кредиту № 10-29/6900, відповідно до п. 1.1. якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 372 340,00 доларів США 00 центів, зі сплатою 13,5 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Детальний розпис сукупної вартості Кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в Додатку 2 цього Договору, що є його невід'ємною частиною /а.с. 5-14/.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ч. 1 ст. 627 ЦК України, ст. 6 ЦК України про те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; ч. 1 ст. 628 ЦК України про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; ст. 215 ЦК України про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; ст. 203 ЦК України, якою встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Встановивши, що ОСОБА_6 своїм підписом на кожній сторінці кредитного договору № 10-29/6900 від 15.05.2008 року підтвердив свого згоду на умови викладені в ньому та у встановленому законодавством порядку та строки свою згоду на укладенні відповідного Кредитного договору не відкликав, жодних доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог в частині визнання недійсним кредитного договору № 10- 29/6900 від 15.05.2008 року не надав, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено жодних обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору № 10-29/6900 від 15.05.2008 року недійсним.
Крім того, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 257 ЦК України, про те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, позивач міг довідатись про порушення свого права 15 травня 2008 року, адже саме в цей день уклав вказаний кредитний договір та враховуючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач при укладенні спірного договору не надав позивачу в письмовому вигляді повної інформації щодо порядку сплати відсотків, комісій, страхових платежів, інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність чим порушив ЗУ "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", колегією суддів не приймаються до уваги, як такі, що суперечать обставинам справи.
Так, ОСОБА_6 26.12.2017 р. звернувся до банку з заявою про добровільне погашення кредиту, що свідчить про визнання дійсності оскаржуваного ним договору, після підписання умов договору з вимогами про визнання його недійсним не звертався, а зміст кредитного договору відповідає положенням ЗУ «Про захист прав споживачів.
Доводи апеляційної скарги про несправедливі умови договору, істотний дисбаланс сторін, та введення апелянта в оману, як споживача кредитних послуг, колегією суддів також не приймаються до уваги, на підставі наступного.
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" Верховний суд України дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:
1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті З, частина третя статті 509 ЦК України);
2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналогічна Правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі № 6-330цс16 від 08.06.2016 р.
Так, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено відсутність несправедливості умов договору кредиту, жодних спростувань апелянтом в апеляційній скарзі, в цій частині не наведено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: