Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Справа № 33/796/1719/2017
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
Іменем України
13 грудня 2017 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва Новов С.О., за участю особи притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, його захисника - адвоката Меркулова С.А., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 - адвоката МеркуловаС.А. на постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року,
Відповідно до постанови судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 320 (триста двадцять) гривень.
Як встановлено постановою судді, ОСОБА_2 04.03.2017 року о 05-20 год. в м. Києві по вул. Трутенка, 2 керував автомобілем НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, зіниці очей не реагують на світло, поведінка не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків. В діях водія вбачається порушення п. 2.5 ПДР України.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник ОСОБА_2 - адвокат Меркулов С.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 30.03.2017 року по справі № 752/4936/17, скасувати зазначену постанову, а провадження у справі закрити за відсутністю події адміністративного правопорушення.
В обґрунтування поданої скарги, скаржник посилається на те, що рішення суду прийняте без урахування всіх фактичних обставин, а зібрані по справі та досліджені в ході судового розгляду справи докази не є достатніми для визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні зазначеного правопорушення.
Зокрема, як зазначає у своїй апеляційній скарзі захисник, в мотивувальній частині постанови судом було зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 «керував транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння», а в резолютивній частині постанови суд взагалі не конкретизує, за які саме дії ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Проте, такий висновок, на думку захисника, не підтверджується а ні матеріалами справи, а ні дослідженими по справі доказами, оскільки докази, які б прямо вказували на перебування ОСОБА_2 в стані сп'яніння, просто відсутні.
Крім того, посилаючись на відповідні вимоги постанови Пленуму ВС України від 23 грудня 2005 року № 14 та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735(надалі - Інструкція), скаржник вказує на неналежне оформлення протоколу про адміністративне правопорушення від 04.03.2017 року; на те, що працівниками поліції не було складено направлення на огляд ОСОБА_2 в закладі охорони здоров'я для визначення стану наркотичного сп'яніння.
Також захисник звертає увагу на те, що судом не перевірено, а ОСОБА_2, будучи позбавленим можливості захищатися, так як не знав про розгляд справи, не міг довести безпідставності перевірки транспортного засобу, а відтак і будь-яких дій до водія ТЗ зі сторони працівників поліції, які були незаконними , а відтак і похідні висновки, зроблені на підставі цих дій, не можуть бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.
Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку на оскарження постанови судді Голосіївського районного суду М. Києва від 30 березня 2017 року, захисник посилається на те, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, яку було розглянуто з винесенням оскаржуваної постанови у відсутності правопорушника. Про наявність цієї постанови стало відомо лише 06.06.2017 року при ознайомленні захисника ОСОБА_2 з матеріалами справи, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, а тому захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження, виходячи з вищенаведених обставин.
Заслухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності та її захисника, які підтримали подану останнім апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення свідка ОСОБА_4 (пасажира авто, яким керував ОСОБА_2); перевіривши матеріали справи та доводи скарги, вважаю, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
По-перше, враховуючи обставини, наведені в апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, вважаю, що цей строк підлягає поновленню, оскільки його було пропущено з поважних причин.
По-друге, незважаючи на обставини вчиненого ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, які наведені в оскаржуваній постанові, про те, що ОСОБА_2 04.03.2017 року о 05-20 год. в м. Києві по вул. Трутенка, 2 керував автомобілем НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння (зіниці очей не реагують на світло, поведінка не відповідає обстановці) та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, суд апеляційної інстанції не може визнати оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, з огляду на таке.
Як вбачається з постанови судді від 30 березня 2017 року, свій висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя обґрунтував тим, що його вина підтверджується зібраними по справі матеріалами, не навівши у своїй постанові жодного дослідженого доказу.
Проте, встановлені під час апеляційного розгляду обставини дозволяють стверджувати про те, що матеріали справи щодо ОСОБА_2 не містять в собі належних та достовірних доказів, які б підтверджували його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, у відповідності до вимог п. 12 Розділу ІІ вказаної вище Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Згідно з вимогами п. 6 Розділу ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказам МВС України від 07.11.2015 року № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Незважаючи на вказані вимоги нормативно-правових актів, якими повинен був керуватися поліцейський при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, матеріали справи щодо ОСОБА_2 не містять беззаперечних даних про те, що ці вимоги були дотримані, оскільки з письмових пояснень свідків, прізвища яких зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, неможливо встановити, за яких обставин ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, з огляду на те, що за своєю формою, вони мають вже надрукований зміст, в якому поліцейський заповнює лише свої дані, дані водія та свідка, а останній тільки ставить свій підпис.
Більш того, як встановлено з пояснень в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4, який був пасажиром автомобіля, яким керував ОСОБА_2, свідки, зазначені в протоколі з'явились лише тоді, коли протокол вже було складено, в присутності свідків ОСОБА_2 не пропонували пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, а він, у їх присутності, не заявляв про відмову від проходження такого огляду.
Під час апеляційного розгляду спростувати ці пояснення виявилось неможливим, оскільки ні поліцейський Куштер О.М., який складав протокол про адміністративне щодо ОСОБА_2, ні зазначені в цьому протоколі свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, незважаючи на неодноразові виклики до суду апеляційної інстанції не з'явились та не повідомили суд про поважність причин своєї неявки.
Наведені обставини дозволяють зробити висновок про те, що протокол про адміністративне правопорушення від 04.03.2017 року серії БР № 121830, який було складено щодо ОСОБА_2 не може бути визнано належним доказом його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки викладені в ньому обставини, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, а тому цей протокол не може служити доказом, який би дозволив спростувати доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищенаведені обставини, а також доводи апеляційної скарги щодо недотримання встановленої законодавством процедури проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння та порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року щодо ОСОБА_2 не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки висновки судді не ґрунтуються на доказах, отриманих у встановленому законом порядку та які не викликають сумнівів у своїй достовірності, а судовий розгляд, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі, було проведено без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та її вирішення у відповідності до вимог закону.
За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, апеляційна скарга захисника ОСОБА_2 - адвоката Меркулова С.А.підлягає задоволенню, а постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року - скасуванню, із закриттям провадження по справі, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу зазначеного вище адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП, -
Поновити захиснику ОСОБА_2 - адвокату Меркулову С.А. строк на апеляційне оскарження постанови судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року щодо ОСОБА_2
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 - адвоката Меркулова С.А. залишити задовольнити.
Постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі щодо нього - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду міста Києва
С.О. Новов
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Валігура Д.М.