№ 33/796/215/2018 Постанова винесена суддею Колегаєвою С.В.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
10 січня 2018 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва Павленко О.П., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 щодо
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
на постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року
Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1
ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Крім того, стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 320 грн.
Як встановив суддя місцевого суду в постанові, ОСОБА_2 26 вересня 2017 року о 00 год. 40 хв., в м. Києві по вул. Драйзера, 2/27, керуючи автомобілем «BMW 320», державний номерний знак НОМЕР_1, перебував в стані наркотичного сп'яніння, на що вказували наступні ознаки: нечітка мова, порушення координації рухів, зіниці очей не реагують на світло, від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння відмовився у встановленому законом порядку в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року та закрити справу.
За доводами апеляційної скарги, суд обґрунтував свої висновки доказами, які є недопустимими і не доводять винуватість ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, апелянт зазначає, що працівники поліції під час зупинки транспортного засобу ОСОБА_2 поводили себе вкрай не професійно та агресивно, а пославшись на зупинку автомобіля у зв'язку з непрацюючою лампочкою освітлення номерного знака, фактично зупинили автомобіль по надуманим підставам, оскільки вона працювала та була справна. На доводи ОСОБА_2 про те, що він перебував у втомленому стані, бо працював у той день в другу зміну, при цьому умови праці викликають роздратування очей, не реагували. Пояснення про те, що він їхав в аптеку, бо його дитині було погано, викликали у поліцейських додаткову агресію і вони застосували до нього кайданки, нанесли кілька ударів по тулубу, і така поведінка працівників поліції, які до того ж не давали чіткої відповіді де і як буде проходити медичний огляд, його налякала, в результаті чого він висловив заперечення проти поїздки у невідомому напрямку.
Крім того, стверджує, що всупереч вимогам ст.ст. 254, 256 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення здійснювалося без участі ОСОБА_2, якому не було надано можливість вписати свої заперечення в протокол, жодних дій у присутності свідків, які залучалися формально, поліцейськими не проводилося, протокол їм для ознайомлення не надавався, а відтак складання протоколу стосовно ОСОБА_2 відбулося з грубим порушенням норм чинного законодавства.
Таким чином, на думку захисника, в основу винуватості ОСОБА_2 покладені лише формальні докази, які не відповідають вимогам закону, а тому не можуть бути підставою для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, отже його вина матеріалами справи та зібраними по справі доказами є недоведеною.
Крім того, як зазначає апелянт, суд наклав на ОСОБА_2 стягнення, яке не відповідає вимогам законодавства, при цьому не вказав жодного доводу на підставі якого обирає адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а не штраф, не врахував положення ст. 33 КУпАП, а відтак не дослідив пом'якшуючих обставин у справі та даних про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зокрема судом не було враховано, що ОСОБА_2 ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем роботи характеризується позитивно, одружений, має на утриманні малолітню доньку (ІНФОРМАЦІЯ_2), має міцні соціальні зв'язки, при цьому дружина, яка перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, потребує постійної допомоги від ОСОБА_2, який у перервах між роботою підробляє таксувальником, отже ОСОБА_2 використовує транспортний засіб для додаткового заробітку і позбавлення права керування поставить його сім'ю у дуже скрутне матеріальне становище.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 на підтримку апеляційних вимог, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи про адміністративне правопорушення та додатково надані докази, допитавши свідків
ОСОБА_4 та ОСОБА_5, прихожу до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у
ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суддя місцевого суду, всупереч доводів апеляційної скарги, в повній мірі врахував положення вищезазначених норм закону.
Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об'єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно ж з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Отже, відмова водія від проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я є підставою притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Як вбачається з провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2, суддя місцевого суду при її розгляді вислухав пояснення порушника, дослідив письмові докази у справі, та, за відсутності жодних клопотань щодо дослідження додаткових доказів або виклику і допиту в суді свідків, постановив рішення на підставі наявних у провадженні доказів.
При цьому винуватість ОСОБА_2. у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться:
- в протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 422585 від 26 вересня 2017 року (а.с.2), який складений уповноваженою на те особою - інспектором патрульної поліції УПП у м. Києві ОСОБА_6, з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП, підписаний особою, яка склала протокол, двома свідками та безпосередньо ОСОБА_2, якому, з огляду на зміст протоколу, були роз'ясненні права, передбачені ст. 63 Конституції України і ст. 268 КУпАП, водночас у протоколі відсутні будь-які заперечення ОСОБА_2 на дії патрульних поліцейських, отже він не скористався своїм правом надати пояснення щодо фактичних обставин справи, що спростовує доводи апелянта про порушення його процесуальних прав на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Вважати вказаний протокол недопустимим доказом, як про це фактично ставить питання в апеляційній скарзі апелянт, немає.
- у письмових поясненнях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підтвердили фактичні обставини події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме відмову водія ОСОБА_2 26 вересня 2017 року о 01 год. 10 хв. від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку для визначення стану сп'яніння та жодних зауважень щодо правомірності дій працівників поліції як у письмових поясненнях, так і в протоколі не указали (а.с. 3).
Отже, суддя місцевого суду правильно встановив фактичні обставини правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 у його вчиненні, не взявши до уваги пояснення правопорушника, які спростовуються доказами у справі.
Підстав вважати рішення судді місцевого суду таким, що постановлено без дотримання вимог ст. 245, 252, 280 КУпАП, у суду апеляційної інстанції немає.
Між тим, з метою перевірки доводів апеляційної скарги, не дивлячись на те, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 клопотання про допит свідків не заявляв, безпосередньо в судовому засіданні суду апеляційної інстанції були допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5
За поясненнями свідка ОСОБА_4, 25 чи 26 вересня 2017 року, точної дати не пам'ятає, до неї звернулися працівники поліції, попросили бути свідком та повідомили, що було зупинено водія за порушення правил дорожнього руху, який, маючи ознаки наркотичного сп'яніння, відмовляється пройти відповідний огляд. Безпосередньо в її присутності працівником поліції неодноразово було запропоновано водію ОСОБА_2 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у лікаря, чіткої відповіді він не надавав, як і не погоджувався на проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я, а тому щодо водія було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Свідок також вказала, що перед підписанням протоколу та пояснень, уважно їх прочитала і засвідчила своїм підписом, оскільки зауважень не мала.
Аналогічні пояснення в суді були надані свідком ОСОБА_5, який стверджував, що поліцейським тричі пропонувалося водію пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, але водій не давав згоди на проведення огляду в закладі охорони здоров'я.
Досліджені в суді апеляційної інстанції відеозаписи із нагрудної камери/ відеореєстратора поліцейського, надані на запит суду Управлінням патрульної поліції, в сукупності з показаннями свідків беззаперечно спростовують доводи ОСОБА_2 про відсутність на місці події свідків та їх формальне залучення працівниками поліції під час оформлення протоколу щодо нього, а також щодо ненадання йому можливості викласти в протоколі будь-які заперечення, водночас інформація, зафіксована на відеозаписах переконливо свідчить, що ОСОБА_2, у якого виявили ознаки наркотичного сп'яніння, працівником поліції в присутності двох свідків було неодноразово запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, при цьому ОСОБА_2 спочатку не надавав жодної відповіді на пропозицію поліцейського, але потім відмовився від проходження відповідного огляду, у зв'язку з чим стосовно нього було складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який був підписаний ОСОБА_2 без жодних зауважень.
За вказаних обставин, вважаю, що усі докази у справі є належними і допустимими, в сукупності доводить винуватість ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення та спростовують доводи апелянта щодо недотримання поліцейськими положень ст. 266 КУпАП та Інструкції Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про суворість стягнення, не врахування судом вимог ст. 33 КУпАП, то вони є безпідставними, оскільки стягнення на ОСОБА_2 накладено в межах строків, встановлених ст. 38 КУпАП, з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП, з огляду на санкцію ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому жодні доводи апелянта в цій частині не можуть бути прийняті до уваги, оскільки санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП не передбачає альтернативних стягнень.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження в справі, в апеляційній скарзі не наведено.
З огляду на те, що апеляційним переглядом справи щодо ОСОБА_2 не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, а висновки судді місцевого суду в постанові від 24 жовтня 2017 року відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на належних та допустимих доказах і не спростовуються доводами апеляційної скарги, вважаю, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду міста Києва О.П. Павленко