Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач -Лозко Ю.П.
Справа № 415/6445/16-ц
Провадження № 22ц/782/811/17
15 січня 2018 року м. Сєвєродонецьк
Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах :
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів - Авалян Н.М., Єрмакова Ю.В.,
за участю секретаря - Данько Л.С.,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Привільнянська» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
29.11.2016 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що з 30.09.1991 року по 31.10.2016 року вона працювала у ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля».
31.10.2016 року її звільнено з посади майстра контрольного у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу №517-к від 31.10.2016 року.
Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем не дотримано порядку, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, а саме: їй не було запропоновано всі вакантні посади, наявні на підприємстві на час попередження про звільнення.
Крім того, відповідачем порушено п. 8.5 розділу VIII Колективного договору, який схвалено конференцією трудового колективу 14.03.2014 року, відповідно до якого роботодавець зобов'язався при звільненні за ініціативою роботодавця при кінцевому розрахунку здійснювати повне погашення заборгованості по заробітній платі та інших соціальних виплатах. За відсутності такої можливості звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України не здійснюється.
Проте, станом на час звільнення заборгованість по її заробітній платі складала 18550,46 грн.
Посилаючись на приписи ст. ст. 47, 116, 233, 235 КЗпП України, позивач просила суд поновити її на посаді майстра контрольного у ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3267,44 грн.
У подальшому позивач збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 49 827,80 грн.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Лисичанськвугілля» в особі ВП «Шахта Привільнянська» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погодившись рішенням суду, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, пояснення та доводи учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення, згідно зі ст.264 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за скороченням штату, яке дійсно мало місце у ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля», здійснено відповідно до чинного законодавства.
Такий висновок суду не відповідає закону та встановленим у справі обставинам, з огляду на наступне.
Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір з працівником у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею ст.42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Згідно з пп.1, 3 ч.1 цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним при наявності двох і більше утриманців; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що «Шахта Привільнянська» є структурним відокремленим підрозділом ПАТ «Лисичанськвугілля» без статусу юридичної особи. 28.05.2016 року на шахті сталась аварія, у зв'язку з чим наказом в.о директора ВП «Шахта Привільнянська» № 468 від 19.07.2016 року затверджено акт про простій ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля». Початок простою встановлено з 13 червня 2016 року.
Наказом в.о.директора ВП «Шахта Привільнянська» від 08.08.2016 року № 480 для упорядкування чисельності на час простою підприємства, вирішено вивести з 30.10.2016 року зі штатного розкладу наступні одиниці:
- начальник дільниці ВТК - 1од.
- майстер дільниці ВТК -1од.
- майстер підземної дільниці ВТК-1од.
Зазначений наказ видано на виконання наказу № 196 від 16.07.2016р., затвердженого в.о. генеральним директором ПАТ «Лисичанськвугілля».
23.08.2016року в.о.директора ВП «Шахта Привільнянська» був виданий за № 408-к «Про скорочення штату працівників»
З вказаним наказом про наступне звільнення з займаної посади за п. 1ст. 40 КЗпП України ОСОБА_4 повідомлено під розпис 30.08.2016 року .
25.08.2016 року ВП «Шахта Привільнянська» направлено до Лисичанського центру зайнятості звітність про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
31.10.2016 року на підставі наказу директора ВП «Шахта Привільнянська» за № 517-к ОСОБА_4 звільнено з посади майстра контрольного у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України.
Заборгованість по заробітній платі ОСОБА_4 станом на 31.10.2016 року, становила 18 550, 46 грн.
Отже, судом правильно встановлено, що дійсно на підприємстві відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці у зв'язку з аварією на підприємстві та встановленням простою; про вивільнення за скороченням штату позивача повідомлено у строк, передбачений ст. 49-2 КЗпП України.
Однак, суд не перевірив, чи належним чином відповідач виконав вимоги ч.2 ст. 40 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення за скороченням штату допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Відповідачем надано доказ того, що позивачу пропонувалась лише одна вакантна посада і тільки у ВП «Шахта Привільнянська», що підтверджується актом від 30.08.2016 року, згідно з яким, у зв'язку з відсутністю вакантних посад майстра ВТК та інших посад відповідних їх кваліфікації, ОСОБА_4 було запропоновано переведення на посаду робітника виробничих лазень на період соціальної відпустки, від якої остання відмовилась (а.с.77).
Однак, «Шахта Привільнянська» є тільки одним з чисельних відокремлених підрозділів відповідача ПАТ «Лисичанськвугілля». Але матеріали справи не містять доказів, які б об'єктивно підтверджували, що відповідач запропонував позивачу усі наявні протягом терміну попередження конкретні вакантні посади у ПАТ «Лисичанськвугілля», і ця обставина, не заперечувалася у суді відповідачем ВП «Шахта Привільнянська».
А відтак суд вважає, що відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов'язку, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст.40, ч. 3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємств роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Саме до такого розуміння цих норм зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від: 1 квітня 2015 року справі № 6-40цс15, 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15.
Враховуючи зазначені обставини, звільнення позивача не можна вважати законним, а тому позов є обґрунтованим.
Оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про поновлення позивача на роботі.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постановах у справах №6-195цс14, №6-203цс14.
Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, яким встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Звільнення позивача відбулося 31.10.2016 року, в серпні та вересні 2016 року позивач перебувала у відпустці та на лікарняному, тому середній заробіток позивача обчислюється, виходячи з виплат, отриманих за попередні два повні місяці роботи, а саме: за березень та квітень 2016 року, згідно наданої відповідачем довідки від 12.01.2018 року.
Кількість робочих днів в березні 2016 року - 22 дня, в квітні 2016 року - 21 день, а всього 43 дні.
Середньомісячне число днів вимушеного прогулу позивача з моменту звільнення на день ухвалення рішення судом становить 304 дні.
Від 304 днів вимушеного прогулу підлягає виокремленню 90 днів простою з 31.10.2016 року по 08.03.2017 року, оскільки встановлено, що з 13 червня 2016 року ВП «Шахта Привільнянська» знаходився у простою до 08.03.2017 року, які оплачуються відповідно до ч.1 ст.113 КЗпП України
За 214 днів вимушеного прогулу середній заробіток проводиться з наступного розрахунку.
Заробітна плата позивача становить за березень 2016 року - 4938,61 грн., за квітень 2016 року - 5215,10 грн., а всього 10153,71 грн.
Відповідно середньоденний заробіток позивача становить 236,13 грн. (10153,71 грн. : 43 дні).
З вказаного розрахунку розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача становить 50531,82 грн. (236,13 грн. х 214 днів).
За 90 днів вимішеного прогулу середній заробіток проводиться з наступного розрахунку.
За період простою позивач мала право відповідно до ч.1 ст.113 КЗпП України на отримання не середнього заробітку, а 2/3 частки від окладу.
Посадовий оклад позивача складав - 3998 грн., відповідно 2/3 посадового окладу становить - 3155,33 грн.
Середньоденний заробіток в дні простою склав відповідно 35,05 грн. (3155,33 грн. : 90 днів).
З вказаного розрахунку розмір середнього заробітку за час простою становить 9565,90 грн. (35,05 грн. х 90 днів).
Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу складає 59997,72 грн. (50531,82 грн. + 9565,90 грн.), який визначений судом без утримання податку та інших обов'язкових платежів, що є обов'язком роботодавця.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2315,04 грн., від сплати якого позивач звільнена відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Привільнянська» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Поновити ОСОБА_4 на посаді майстра контрольного дільниці ВТК у відокремленому підрозділі «Шахта «Привільнянська» Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля».
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Привільнянська» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 997 гривень 72 копійки (з утриманням з вказаної суми передбачених законом податків та інших обов'язкові платежів і зборів).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Привільнянська» на користь держави судовий збір в розмірі 2315 гривень 04 копійки.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 23 січня 2018 року.
Головуючий
Судді: