24.01.2018 227/3712/17
24 січня 2018 року Суддя Добропільського міськрайонного суду Донецької області Тітова Т.А., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину,
ОСОБА_1 20 листопада 2017 року звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця.
Ухвалою суду від 21 листопада 2017 року вказана заява була залишена без руху.
Розглянувши заяву про видачу судового наказу та додані до неї матеріали, прихожу до висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
Відповідно до підпункту11 пункту1 розділуXIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, викладеного в новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. №2147-VIII, що набрав чинності з 15.12.2017р. (далі ЦПК України), заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Положенням ЦПК України передбачено, що судовий наказ видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього кодексу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України передбачає, що судовий наказ може бути видано якщо, заявлено вимогу про стягнення аліментів на одну дитину однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів.
Натомість, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу з вимогою видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на утримання дитини сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку та стягувати їх починаючи від дня подання заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною повноліття.
Таким чином, ОСОБА_1 заявлено вимогу, яка за своїм змістом не відповідає ані пункту4 частини першої статті161 ЦПК України (чинна редакція), ані пункту4 частини першої статті 96 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Таким чином, беручи до уваги те, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, відтак у видачі такого наказу слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 163, 165, 167 ЦПК України, суддя,
Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину.
Роз'яснити заявнику право повторного звернення до суду з такою самою заявою в порядку встановленому ЦПК України, після усунення її недоліків.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Тітова Т.А.