Справа: № 225/6251/17
Провадження № 2-а/225/15/2018
22 січня 2018 року м.Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Мигалевича В.В.
за участю:
секретаря судового засідання -Голубової О.О.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та до серпня 2017 року отримував пенсію шляхом зарахування коштів на банківський рахунок. Пенсія для позивача є єдиним джерелом існування. З 01.08.2017 року відповідач до теперішнього часу припинив виплату пенсії. Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його конституційні права, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить суд визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області щодо невиплати позивачу пенсії; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області відновити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01 серпня 2017 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності № НМХ 117016 від 08.11.2017 року, повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що з 01.08.2014 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, розпорядженням № 71739 від 21.01.2015 року взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 23.12.2014 року, як внутрішньо переміщену особу.
У заяві про виплату пенсії від 23.12.2014 року ОСОБА_3 просив запросити свою пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України у м. Ясинувата Донецької області та зазначив, що раніше отримував пенсію за віком за адресою: місто Ясинувата, 2 км.АДРЕСА_1,
До заяви було додано довідку ВПО № НОМЕР_1 від 22.12.2014 року згідно якої адреса фактичного проживання ОСОБА_3Ф є: м. Святогірськ, вул. Зарічна, буд. 1.
У 2015 році пенсіонером було надано до пенсійного органу іншу довідку ВПО № НОМЕР_2 від 14.09.2015 року згідно якої адреса фактичного проживання ОСОБА_3Ф є: м. Слов'янськ , вул. Некрасова, буд. 19.
З 01.07.2015 року розпорядженням № 225 від 04.05.2017 року ОСОБА_3 взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 28.03.2017 року.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, управління керується нормативно-правовими актами, що визначають порядок та умови виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, а саме: Законом України від 20.10.2014 №1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 18.02.2016 №136 «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Вищезазначені нормативні акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення анти терористичної операції.
Законом України від 20.10.2014 №1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон України № 1706) встановлено що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Частиною 2 статті 4 Закону України № 1706 передбачено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 Закону України № 1706, на момент їх виникнення.
Згідно з наказами керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.04.2014 № 33/55т «Про проведення антитерористичної операції» та від 14.09.2014 року № 33/752т «Про визначення меж проведення антитерористичної операції» визначені райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення (Донецька і Луганська області - з 07.04.2014 року).
Таким чином, особа яка зареєструвала місце проживання на території, підконтрольній українській владі, після початку антитерористичної операції, а саме з 07.04.2014 року вважається внутрішньо переміщеною особою.
На сторінці 11 паспорта Серії ВЕ № 075124 громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_3 зазначено, що 02.12.1983 року місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
28.03.2017 року ОСОБА_3 знято з реєстрації та 28.03.2017 року місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, місто Торецьк, Донецька область.
Відповідно до Витягу з з АСОПД/КОМТЕХ-W (програмного забезпечення для обрахунку та призначення пенсії) за вищезазначеною адресою зареєстровано 8 осіб.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” призначення (поновлення) виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (далі- ЕПорядок № 509).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 для отримання довідки повнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, або через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Відповідно до пункту 9 Порядку № 509 у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно пункту 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки.
Таким чином, за наявності у особи письмової відмови у взятті на облік відповідно до Порядку № 509 та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації)) на території, яка контролюється українською владою, відповідно територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює їй пенсійну виплату.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України своєю постановою від 21.03.2017 року у справі № К/800/3123/17 визначає, що виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним і може врегульовуватися іншими нормативно - правовими актами.
На підставі вищевикладеного, виплата пенсії ОСОБА_3 з 01.07.2015 року не проводилась до з'ясування фактичного місця проживання та у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» № 1058 від 09.07.2003 року, Законом України від 20.10.2014 №1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 18.02.2016 №136 «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування», наказами керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.04.2014 № 33/55т «Про проведення антитерористичної операції» та від 14.09.2014 року № 33/752т «Про визначення меж проведення антитерористичної операції», представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши повідомлені сторонами обставини у їх сукупності, суд вважає достатніми підстави для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами документи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, як отримувач пенсії за віком.
Відповідно до довідки від 22.12.2014 р. № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_3 з 22.12.2014 р. фактично проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 24).
Відповідно до довідки від 14.09.2015 р. № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_3 з 14.09.2015 р. фактично проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 25)
Позивач ОСОБА_3 з 28.03.2017 року, відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, про що свідчить відмітка у паспорті громадянина України (а.с. 4).
ОСОБА_3, будучи особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, звернувся до відповідача із заявою про витребування пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янськ. На виконання цієї заяви, електронна пенсійна справа взята на облік відповідачем, в подальшому пенсія виплачувалася щомісяця до 01.08.2017 р.
Листом № 228/П-01.01-08 від 17.11.2017 р. Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області повідомило представника позивача ОСОБА_1 про те, що виплату пенсії по пенсійній справі ОСОБА_3 з 01.08.2017 р. не проведено після встановленням факту безпідставної виплати пенсії за відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. У вказаному листі зазначено, що особа, яка прописалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою. Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 509, в разі зміни місця проживання заявник звертається за виданням довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Згідно п. 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки. За наявності у особи письмової відмови у взятті на облік відповідно до Порядку № 509 та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання, реєстрації) на території, яка контролюється українською владою, відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює їй пенсійні виплати. Враховуючи зазначене, для відновлення виплати пенсії ОСОБА_3 необхідно особисто звернутися до управління за місцем реєстрації про поновлення виплати пенсії надавши довідку департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 6).
Таким чином, судом встановлено, що з 01 серпня 2017 року нарахування та виплату позивачеві пенсії припинено.
Суд звертає увагу на те, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем не надано до суду відомостей щодо прийняття Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області рішення про призупинення виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2017 року з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вимога відповідача про надання рішення про відмову у видачі довідки за наявності реєстрації місця проживання позивача у встановленому Законом порядку не відповідає жодним положенням пенсійного законодавства України.
Крім того, суд зазначає, що рішення УПСЗН не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 р. не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.
Крім того, слід зазначити, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-IV.
Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Відповідно до ч. 2ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. № 638-IV, у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Кабінетом Міністрів України 7 листопада 2014 року прийнято постанову «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595. Цією постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі Постанова № 509). Цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, отримання такої довідки є правом особи.
Тобто, реєстрація позивача ОСОБА_3 на підконтрольній органам державної влади України території України не може створювати додаткових вимог для отримання пенсії за місцем реєстрації для особи, яка раніше була зареєстрована на непідконтрольній території України.
За таких обставин, на час припинення позивачу виплати пенсії не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для такого припинення.
Водночас суд зауважує, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст. 91 Конституції України).Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2ст. 8 Конституції України).
Конституційне поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.
Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Суд вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті1,3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена пенсійним органом без прийняття відповідного рішення тощо.
Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Відтак, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та повязане з правом мирно володіти своїм майном.
Згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 3 ст. 241 КАС України,судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Згідно ст. 245 КАС України, передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що невиплата відповідачем з 01.08.2017 року позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставною, оскільки доводи позивача відповідачем не спростовані, з серпня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, тому таку бездіяльність відповідача слід визнати протиправною, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію з 01.08.2017 року.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки рішення суду прийнято на користь позивача, то, в даному випадку, судовий збір у розмірі 640 грн. має бути стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, - Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на користь держави.
Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 19, 44, 77, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, п.п. 15.5 п. 15розділу VII "Перехідні положення" КАС України, з урахуванням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року з наступними змінами, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області ( 85200, м.Торецьк, вул.Дружби,26, ЄДРПОУ 21970814) щодо невиплати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 ( м.Торецьк Донецької області, с.Щербінівка, вул. Зарічна,38, РНОКПП НОМЕР_3) , пенсії з 01 серпня 2017 року.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, з 01 серпня 2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступає стороною у справі - Управління Пенсійного фонду України у м. Дзержинську Доненцької області на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді в розмірі 640,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного адміністративного суду через Дзержинський міський суд Донецької області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15. 5 ч. 1 Розділу VІІ (Перехідні положення) КАС України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 25.01.2018 року.
Суддя: