Постанова
Іменем України
23 січня 2018 року
м. Київ
справа № 725/1534/16-ц
провадження № 61-419 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство освіти і науки України, Буковинський фінансово-економічний університет,
представник відповідача - Зеленко ДмитроСергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці у складі головуючого судді Піхало Н. В. від 1 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Перепелюк Л. М., Одинака О. О. від 18 серпня 2016 року
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН), Буковинського державного фінансово-економічного університету (далі - БДФЕУ) та просив визнати незаконним і скасувати наказ МОН від 9 березня 2016 року № 83-к «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновити його на посаді ректора БДФЕУ з 11 березня 2016 року; анулювати запис у трудовій книжці про звільнення з роботи за порушення умов контракту згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); стягнути з БДФЕУ на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути з МОН на його користь 100 тис. грн на відшкодування завданої моральної шкоди; стягнути з МОН на його користь сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 указував на те, що наказом МОН від 9 березня 2016 року № 83-к «Про звільнення ОСОБА_1.» достроково розірвано контракт від 15 лютого 2012 року № І-8 та звільнено його з посади ректора БДФЕУ з 11 березня 2016 року у зв'язку з невиконанням умов контракту від 15 лютого 2012 року № І-8, а саме пункту 1 (в частині реалізації державної політики в галузі освіти і науки), підпункту 12 пункту 10 (в частині дотримання законодавства), за невиконання розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 20 січня 2016 року № 44 «Про реорганізацію Буковинського державного фінансового-економічного університету» та наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137.
Наказ про його звільнення є незаконним, необґрунтованим, не мотивованим, безпідставним, а тому підлягає скасуванню.
Зокрема, правовою підставою його звільнення з посади ректора БДФЕУ зазначено пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України(підстави передбачені контрактом), а саме - невиконання умов контракту в частині не реалізації державної політики в галузі освіти і науки (пункт 1 контракту) та не дотримання законодавства України (підпункт 12 пункту 10 контракту) у зв'язку з невиконанням ним вищевказаних розпорядження КМУ та наказу МОН.
20 січня 2016 року КМУ прийнято розпорядження № 44-р про реорганізацію БДФЕУ шляхом приєднання до Чернівецького національного університету імені ЮріяФедьковича (далі - ЧНУ імені Ю. Федьковича), яка мала здійснюватися в межах бюджетних призначень, передбачених МОН для підготовки кадрів.
На виконання розпорядження КМУ 19 лютого 2016 року МОН прийнято наказ № 137 «Про реорганізацію БДФЕУ», яким створено комісію з реорганізації, а на її членів покладено ряд обов'язків. Пунктом 6 даного наказу його як ректора БДФЕУ зобов'язано забезпечити безперешкодний доступ членів комісії до будівель, приміщень та всіх підрозділів університету і надати первинні документи фінансово-господарської та іншої діяльності на вимогу членів Комісії. Наказом установлено, що він є відповідальним за збереження службових документів та інформації, яку вони містять, втрату та несанкціоноване знищення документів.
Він не допускав будь-якого невиконання розпорядження КМУ та наказу МОН, не чинив перешкод у доступі членів ліквідаційної комісії до будівель, приміщень та всіх підрозділів БДФЕУ. Жодних вимог членів ліквідаційної комісії з надання первинних документів фінансово-господарської звітності до нього не надходило, тому в його діях відсутні вказані відповідачем порушення. Він продовжував відповідати за збереження службових документів та інформації, яку вони містять, відповідно до визначеного у наказі обов'язку.
За умовами контракту він як керівник (ректор) зобов'язаний безпосередньо та через органи управління навчальним закладом на підставі засад єдиноначальності та колегіальності прийняття рішень виконувати роботу щодо управління навчальним закладом, забезпечувати його ефективну діяльність, реалізовувати державну політику в галузі освіти і науки, а відповідач у свою чергу зобов'язаний створювати належні умови для його роботи та здійснювати оплату праці керівника (пункт 1 Контракту).
Будь-яких порушень статуту БДФЕУ він також не допускав та не порушував трудову дисципліну, не вчиняв жодних активних дій чи проступків, які можна було б трактувати як порушення умов контракту чи невиконання посадових обов'язків, йому не оголошувалися догани і його не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудового чи будь-якого іншого законодавства.
Внаслідок порушення відповідачем його трудових прав він зазнав значних моральних страждань, які виразилися у перебуванні в пригніченому стані, погіршенні стану здоров'я, була непоправно заплямована його трудова репутація, честь, гідність та авторитет. Крім того, порушення відповідачем його трудових прав у вигляді незаконного звільнення з посади вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
ОСОБА_1 просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 01 червня 2016 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства освіти і науки України від 9 березня 2016 року № 83-к «Про звільнення ОСОБА_1.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді ректора БДФЕУ з 11 березня 2016 року. Анульовано запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи за порушення умов контракту, згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Стягнуто з БДФЕУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з 11 березня 2016 року по 1 червня 2016 року, в розмірі 35 475 гривень з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з МОН на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 серпня 2016 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 червня 2016 року в частині стягнення з БДФЕУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 11 березня 2016 року по 1 червня 2016 року в розмірі 35 475 грн з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів змінено. Стягнуто з БДФЕУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 11 березня 2016 року по 1 червня 2016 року в розмірі 34 331 грн з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. Рішення суду в частині анулювання запису в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи за порушення умов контракту згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні такої вимоги. Стягнуто з БДФЕУ на користь ОСОБА_1 1 281 грн 25 коп. витрат на 1 208 грн 75 коп. витрат на правову допомогу. Вирішено питання про судові витрати у справі. У решті, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 червня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі МОН просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не взяті до уваги письмові докази, які підтверджують заявлені позовні вимоги та спростовують висновки судів. ОСОБА_1 при виконанні його трудових обов'язків ігнорувалися вимоги МОН, не виконувалися норми законодавства та накази, чим порушувалися умови укладеного з ним контракту. Звільнення позивача під час його тимчасової непрацездатності відповідає вимогам трудового законодавства. ОСОБА_1 не довів заподіяння йому моральної шкоди. Справа розглянута судом першої інстанції за відсутності представника МОН, чим порушено принцип рівності сторін.
В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить її відхилити і залишити оскаржувані судові рішення без змін, зазначаючи про безпідставність доводів скарги. Відповідачем не надано суду доказів щодо вчинення ним дій чи проступків, які свідчили б про порушення умов контракту. Апеляційним судом повно і всебічно з'ясовано всі фактичні обставини справи, об'єктивно досліджено та оцінено докази.
18 грудня 2017 року справу № 725/1534/16-ц та матеріалами касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що МОН допущені порушення вимог чинного законодавства при винесенні оскаржуваного наказу, яким достроково розірвано контракт та звільнено ОСОБА_1 з посади ректора БДФЕУ у зв'язку з невиконанням ним умов контракту за невиконання розпорядження КМУ від 20 січня 2016 року № 44 та наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовної вимоги про анулювання запису в трудовій книжці та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні такої вимоги, апеляційний суд виходив з того, що зміни до трудової книжки вносяться за результатом вирішення спору і не можуть бути окремим способом захисту порушеного права.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з БДФЕУ на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до наказу ректора БДФЕУ від 10 лютого 2016 року № 18-а робочий день з понеділка 7 березня 2016 року було перенесено на суботу 13 лютого 2016 року, тому судом допущено помилку в розрахунках середньої заробітної плати. У решті апеляційний суд погодився з висновками та мотивами ухваленого судом першої інстанції рішення та вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статтею 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.
Судами встановлено, що на підставі наказу МОН від 15 лютого 2012 року № 60-к ОСОБА_1 призначено ректором БДФЕУ з 15 лютого 2012 року як обраного за конкурсом строком на п'ять років згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про вищу освіту» на умовах, викладених у контракті.
15 лютого 2012 року між МОН та ОСОБА_1 укладено контракт строком на п'ять років з 15 лютого 2012 року по 12 лютого 2017 року.
Відповідно до пункту 1 контракту ОСОБА_1 як керівник зобов'язується безпосередньо та через органи управління навчальним закладом, на підставі засад єдиноначальності та колегіальності прийняття рішень виконувати роботу щодо управління навчальним закладом, забезпечувати його ефективну діяльність, реалізовувати державну політику в галузі освіти і науки, а Міністерство зобов'язується створювати належні умови для його роботи та здійснювати оплату праці керівника.
Умовами зазначеного контракту визначено права та обов'язки як позивача, так і Міністерства.
Зокрема, у пункті 10 контракту наведено перелік обов'язків керівника БДФЕУ.
Так, відповідно до підпункту 12 пункту 10 контракту керівник зобов'язаний забезпечити дотримання законодавства, вживання заходів щодо вдосконалення управління навчального закладу, зміцнення фінансово-господарської, трудової дисципліни.
Підпунктом 2 пункту 27 контракту визначено, що з ініціативи Міністерства дострокове розірвання контракту може бути здійснено при невиконанні керівником умов контракту.
Наказом МОН від 9 березня 2016 року № 83-к на підставі підпункту 2 пункту 27 контракту від 15 лютого 2012 року № І-8 достроково розірвано контракт від 15 лютого 2012 року № І-8 та звільнено ОСОБА_1 з посади ректора БДФЕУ з 11 березня 2016 року у зв'язку з невиконанням умов контракту, а саме - пункту 1 (в частині реалізації державної політики в галузі освіти і науки), підпункту 12 пункту 10 (в частині дотримання законодавства), враховуючи невиконання розпорядження КМУ від 20 січня 2016 року № 44 «Про реорганізацію Буковинського державного фінансово-економічного університету» на наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137 «Про реорганізацію БДФЕУ» відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
20 січня 2016 року КМУ прийнято розпорядження № 44-р про реорганізацію БДФЕУ шляхом приєднання до ЧНУ ім. Ю. Федьковича. В цьому розпорядженні передбачено здійснювати реорганізацію в межах бюджетних призначень (а. с. 21).
19 лютого 2016 року МОН на виконання зазначеного розпорядження КМУ прийнято наказ № 137 «Про реорганізацію БДФЕУ», яким створено комісію з реорганізації університету у складі згідно з додатком, а на її членів покладено ряд обов'язків (а. с. 22-24).Пунктом 5 вказаного наказу комісію зобов'язано у триденний термін повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію, про рішення щодо реорганізації БДФЕУ шляхом приєднання до ЧНУ ім. Ю. Федьковича, подати йому в установленому законодавством порядку документи, необхідні для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців відповідних записів, у тому числі повідомити про персональний склад комісії з реорганізації БДФЕУ. Пунктом 6 даного наказу на позивача як ректора БДФЕУ покладено, зокрема обов'язок забезпечити безперешкодний доступ членів комісії до будівель, приміщень та всіх підрозділів університету та надати первинні документи фінансово-господарської та іншої діяльності на вимогу членів комісії, а також передбачено відповідальність за збереження службових документів та інформації, яку вони містять, втрату та несанкціоноване знищення відповідних документів (підпункт 6. 1 та 6. 2 пункту 6 наказу) (а. с. 22-23).
На виконання розпорядження КМУ від 20 січня 2016 року № 44-р «Про реорганізацію БДФЕУ» для зустрічі з колективом БДФЕУ на базі ЧНУ ім. Ю. Федьковича наказом МОН від 1 лютого 2016 року № 50-оп відряджено ОСОБА_4 - директора департаменту вищої освіти - до міста Чернівці з 11 по 4 лютого 2016 року ( а. с. 58).
5 лютого 2014 року директор департаменту вищої освіти ОСОБА_4 звернувся до Міністра освіти і науки України Квінта С. М. зі службовою запискою стосовно недопущення його ректором БДФЕУ ОСОБА_1 до приміщення навчального закладу, в якій вказував про те, що під час відрядження до міста Чернівці з 2 по 4 лютого 2016 року ним проводилася інформаційно-роз'яснювальна робота. 2 лютого 2016 року його не допустили до кабінету ректора. ОСОБА_4 запропоновано притягнути ОСОБА_1 до службової відповідальності (а. с. 61).
Директор департаменту персоналу МОН Кабанов І.О. звернувся до Міністра освіти і науки України із службовою запискою, в якій вказував про невиконання ректором БДФЕУ ОСОБА_1 розпорядження КМУ від 20 січня 2016 року № 44-р та наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137, що є порушенням пункту 27 контракту від 15 лютого 2012 року № І-8, а саме вчинення одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником вищого навчального закладу, зокрема: недопущення ОСОБА_4 до приміщення навчального закладу; відсутністю пояснень з приводу невиконання розпорядження КМУ та наказу МОН. Кабанов І.О. запропонував вирішити питання про дострокове розірвання з ОСОБА_1 контракту та звільнення його з посади ректора БДФЕУ (а. с. 62, 63).
Згідно з пунктом 3 наказу від 19 лютого 2016 року № 137 МОН створено комісію з реорганізації БДФЕУ у складі згідно з додатком. Відповідно до змісту додатку до цього наказу директор департаменту вищої освіти ОСОБА_4 не входив до складу даної комісії та не був її членом.
Пунктом 6 вказаного наказу на ОСОБА_1 як керівника БДФЕУ покладено обов'язок щодо забезпечення безперешкодного доступу саме членів комісії до будівель, приміщень та всіх підрозділів університету та надання первинних документів фінансово-господарської та іншої діяльності на вимогу членів Комісії.
Ураховуючи наведене, обґрунтованим є висновок судів про те, що не допуск ОСОБА_4, який був відряджений до м. Чернівці у період з 1 по 4 лютого 2016 року до БДФЕУ з метою зустрічі з колективом навчального закладу, огляду матеріально-технічної бази та надання консультацій з приводу проведення процедури реорганізації, не може розцінюватися як порушення ОСОБА_1 вимог пункту 6 наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137 «Про реорганізацію БДФЕУ», оскільки будь-яких обов'язків у частині забезпечення безперешкодного доступу до будівель, приміщень та всіх підрозділів університету та надання первинних документів фінансово-господарської та іншої діяльності на вимогу інших представників МОН даний наказ не містить.
Обґрунтованим є і висновок судів про те, що ОСОБА_1 у будь-який спосіб не міг порушити пункт 6 згаданого наказу та вчинити дії по неможливості виконання розпорядження КМУ від 20 січня 2016 року № 44-р, а отже і порушити положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Констиуцію України та Закон України «Про центральні органи виконавчої влади», оскільки на момент перебування директора департаменту вищої освіти ОСОБА_4 у місті Чернівці з 1 по 4 лютого 2016 року комісія з реорганізації БДФЕУ ще не була створена.
Будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення позивачем ОСОБА_1 як ректором БДФЕУ дій щодо порушення пункту 6 наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137 «Про реорганізацію БДФЕУ» матеріали справи не містять.
Також судами встановлено, що станом на 29 березня 2016 року відбулося лише одне засідання комісії з реорганізації БДФЕУ, створеної відповідно до наказу МОН від 19 лютого 2016 року № 137, а саме - 24 лютого 2016 року, в якому ОСОБА_1 участі не приймав, оскільки у період з 16 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року перебував на лікуванні (а. с. 86, 87).
2 березня 2016 року ОСОБА_1 були надані пояснення щодо підстав недопущення ОСОБА_4 до приміщення університету (а. с. 59, 60).
Отже висновок суду першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, про те, що МОН допущенні порушення вимог чинного законодавства при винесенні наказу від 09 березня 2016 року № 83-к «Про звільнення ОСОБА_1.», є обґрунтованим.
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»,при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Увипадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Апеляційним судом установлено, що позивач був звільнений саме з посади ректора БДФЕУ з 11 березня 2016 року.
Відповідно до наказу ректора БДФЕУ від 10 лютого 2016 року № 18-а робочий день з понеділка 7 березня 2016 року було перенесено на суботу 13 лютого 2016 року.
Згідно з табелем обліку робочого часу ОСОБА_1 у лютому 2016 року відпрацював 12 днів, тому сума нарахованої йому заробітної плати за січень-лютий 2016 року повинна ділитися не на 30, а на 31 відпрацьований день.
Встановивши, що судом першої інстанції допущено помилку в розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення місцевого суду в цій частині.
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство. Зміни вносяться на підставі наказу керівника підприємства, який видається на виконання рішення органу, який визнав незаконним звільнення працівника.
Отже, зміни до трудової книжки вносяться за результатом вирішення спору і не можуть бути окремим способом захисту порушеного права.
За таких обставин висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції у цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову є також обґрунтованим.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту незаконного звільнення позивача та поновлення його на роботі.
Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували характер, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань внаслідок незаконного звільнення, вимушених змін в житті позивача, ступінь вини відповідача, протиправність діяння відповідача по незаконному звільненню позивача, наявність причинного зв'язку між шкодою і діями заподіювача і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення такої вимоги.
Судами встановлені всі фактичні обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
Наведене у касаційній скарзі посилання щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності не заслуговує на увагу, так як дана обставина не була підставою для його поновлення на роботі.
Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу рівності сторін у зв'язку з проведенням судового засідання 1 червня 2016 року та ухваленням рішення без участі представника МОН, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, також є безпідставними, оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення представника МОН про час і місце розгляду справи. Тому його неявка не була перешкодою для проведення судового засідання (стаття 169 ЦПК України 2004 року в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів щодо установлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. Вказані доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, азводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 червня 2016 року в частині, що залишена без змін рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 серпня 2016 року, та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 18 серпня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді : С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г.І. Усик