Постанова
Іменем України
24 січня 2018 року
м. Київ
справа № 395/977/16-ц
провадження № 61-803 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С.,
Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - приватне підприємство «Агрофірма «Панчеве»,
відповідачі: фермерське господарство «Босько А. Б.»,
ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Босько А. Б.» на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Суржика М. М., Потапенка В. І., Чорнобривець О. С.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2016 року приватне підприємство «Агрофірма «Панчеве» (далі - ПП «Агрофірма «Панчеве») звернулося до суду з позовом до фермерського господарства «Босько А. Б.» (далі - ФГ «Босько А. Б.»), ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, визнання договору оренди землі з попереднім орендарем поновленим, визнання додаткової угоди укладеною.
Позовна заява мотивована тим, що 11 вересня 2003 року між ПП «Агрофірма «Панчеве» і ОСОБА_5 укладено договір оренди належної останньому на праві власності земельної ділянки НОМЕР_1 площею 5,01 га, що розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, терміном на 10 років. Відповідно до пункту 6 договору у зв'язку із закінченням строку його дії орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. Договір вважається продовженим на той же термін, якщо жодна із сторін не виявить наміру його припинити, попередивши письмово про це іншу сторону за один місяць до закінчення терміну дії договору. 10 серпня 2013 року ПП «Агрофірма «Панчеве» відправило на адресу ОСОБА_5 лист-повідомлення № 107 про свій намір поновити договір оренди землі від 11 вересня 2003 року з проектом додаткової угоди до цього договору оренди про поновлення останнього, оскільки належним чином виконувало умови договору. Проте орендодавець не повідомив про прийняте ним рішення щодо поновлення вказаного договору оренди землі. Протягом одного місяця після закінчення строку договору підприємство продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплатило орендну плату за користування земельною ділянкою з 24 вересня 2013 року до 31 грудня 2013 року у розмірі 410 грн
92 коп., яку відповідач отримав. 3 березня 2014 року ПП «Агрофірма «Панчеве» направило ОСОБА_5 лист-повідомлення № 57 про те, що договір оренди землі від 11 вересня 2003 року є поновленим і проект додаткової угоди, просило вчинити необхідні дії щодо укладення додаткової угоди та її нотаріального посвідчення, проте ОСОБА_5 не було вчинено жодних дій. ПП «Агрофірма «Панчеве» стало відомо, що ОСОБА_5 15 жовтня 2013 року уклав договір оренди стосовно спірної земельної ділянки, яка ним використовувалась, з ФГ «Босько А. Б.» строком на 10 років.
Посилаючись на те, що ОСОБА_5 порушив права позивача на договірне користування орендованою землею, ПП «Агрофірма «Панчеве» просило суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 15 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ФГ «Босько А. Б.»; визнати поновленим договір оренди землі, укладений 11 вересня 2003 року між ОСОБА_5 та позивачем; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 11 вересня 2003 року.
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 8 вересня 2016 року у задоволенні позову ПП «Агрофірма «Панчеве» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог частини першої статті 319 та частини першої статті 321ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2016 року рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 8 вересня 2016 року в частині визнання договору оренди землі недійсним від 15 жовтня 2013 року та визнання договору оренди землі від 11 вересня 2003 року поновленим скасовано. Позов ПП «Агрофірма «Панчеве» задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі від 15 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ФГ «БоськоА. Б.». Визнано поновленим договір оренди землі від 11 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_5 та ПП «Агрофірма «Панчеве», посвідчений державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Дахно Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 1598. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_5 та ФГ «БоськоА. Б.» (з кожного) по 2 893 грн 80 коп. судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ПП «Агрофірма «Панчеве» не є стороною договору від 15 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ФГ «Босько А. Б.». Разом з тим позивач, як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки даний правочин порушує його переважне право на використання спірної земельної ділянки.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФГ «Босько А. Б.» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не користувався земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору від 11 вересня 2003 року, неналежно виконував свої обов'язки за договором, а тому вимога про поновлення договору оренди землі є безпідставною. Крім того, апеляційним судом не було враховано відсутності у ОСОБА_5, як власника земельної ділянки, бажання поновлювати договір оренди землі з позивачем та передавати у користування останньому власну земельну ділянку.
9 січні 2018 року справу передано на розгляд до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Частиною першою статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.
Крім того, стаття 764 цього Кодексу передбачає такий правовий механізм, як поновлення договору найму, який зводиться до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Позивач, як орендар земельної ділянки, переважне право якого на поновлення договору оренди землі на новий строк підтверджене судовим рішенням, має право на оспорювання цього договору.
Суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення договору оренди земельної ділянки від 15 жовтня 2013 року з порушенням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» і прав позивача, дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1282цс16 від 12 жовтня 2016 року.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що конклюдентні дії ПП «Агрофірма «Панчеве», а саме продовження користування спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, свідчать про намір позивача скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився, а тому апеляційний суд обґрунтовано визнав договір оренди землі від 15 жовтня 2013 року недійним та визнав договір оренди землі від 11 вересня 2003 року поновленим.
Переглядаючи законність рішення суду першої інстанції в частині визнання додаткової угоди укладеною, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статті 638, частин першої, другої статті 651 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Встановивши, що зміни, запропоновані позивачем стосуються істотних умов договору (орендної плати та передачі земельної ділянки під заставу), що є абсолютним правом на вільне волевиявлення ОСОБА_5, а також не доведено належними та допустимими доказами істотних порушень умов договору з боку ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу фермерського господарства «Босько А. Б.» залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк