Постанова
Іменем України
16 січня 2018 року
м. Київ
справа № 569/7136/14-ц
провадження № 61-1412св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року у складі головуючого судді Тимощука О. Я. та рішення апеляційного суду Рівненської області від 05 липня 2016 року у складі суддів: Ковалевича С.П., Боймиструка С.В., Буцяка З. І.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви просив визнати недійсними пункти 1.3.1., 9.2 та 9.12 кредитного договору від 29 серпня 2006 року.
Зазначав, що 29 серпня 2006 року між ним та банком укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого йому надано кредит у розмірі 1 466 769,96 швейцарських франків зі сплатою 8,99% річних за користування коштами строком до 28 серпня 2017 року. Умовами пунктів 1.3.1., 9.2 кредитного договору визначено порядок зміни розміру процентної ставки за кредитом, зокрема передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. За змістом оспорюваних положень кредитного договору новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватися з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до нього. Таким чином, обчислення строків відбувається не після отримання відповідного повідомлення, а після його відправлення без врахування наявності чи відсутності факту отримання, що допускає можливість зміни договору банком без згоди позичальника.
Крім того, пункт 9.12 кредитного договору суперечить Закону України «Про захист прав споживачів». За змістом частини першої статті 17 вказаного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Відповідно до пункту 17 частини третьої статті 18 вказаного Закону несправедливими є, зокрема, умови договору пронадання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди; згідно пунктів 2, 5 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється: вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача. Разом з тим, у порушення вказаних вимог Закону у пункті 9.12 кредитного договору визначено, що позичальник надає банку згоду передавати права та обов'язки банку за даним договором третій особі без отримання на це додаткової згоди позичальника; вилучати продукцію у позичальника без отримання на це додаткової згоди позичальника та відповідного судового рішення - у випадках звернення банком у позасудовому порядку чи до судового провадження з вимогами про повернення споживчого кредиту чи погашення іншого боргового зобов'язання; звертатися з інформацією про фінансове становище позичальника до третіх осіб, які пов'язані з позичальником сімейними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача.
У поясненнях на позов ОСОБА_1 посилався на те, що умови кредитного договору порушують встановлену законодавством охорону банківської таємниці та обов'язок банку не розголошувати її третім особам без попередньої згоди позичальника.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту самого кредитного договору та досліджених письмових доказів не виявлено порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», так як підписанням даного договору позичальник засвідчив те, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими у відношенні до нього (п. 9.13 кредитного договору), підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним як його частин, так і в цілому, не встановлено. Крім того, кредитний договір між сторонами укладено 29 серпня 2006 року, а позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним кредитного договору та окремих його частин 13 травня 2014 року, тобто із пропуском строку позовної давності.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 05 липня 2016 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на сплив строку позовної давності як підстави відмови у позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Перевіряючи правильність вирішення справи судом першої станції, апеляційний суд погодився із висновками суду щодо безпідставності позову, посилаючись на те, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв будь-яких додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу для ознайомлення умови кредитного договору, які підписані позивачем. Разом з тим апеляційний суд виключив із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на сплив строку позовної давності як підстави відмови у позові, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі, коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 05 липня 2016 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження рішення судів обґрунтовано тим, що суд першої інстанції розглянув позов без врахування його заяви про збільшення позовних вимог. Апеляційний суд обмежився формальним висновком щодо законності судового рішення суду першої інстанції, проте кожну позовну вимогу окремо за доводами апеляційної скарги не переглянув.
ПАТ «УкрСиббанк» у запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суд дослідив кожну позовну вимогу та навів правове обґрунтування відхилення кожного аргументу позивача. Оспорюваним пунктом 9.12 кредитного договору отримано згоду позичальника на вчинення дій, які заборонено включати у договори із споживачем без його згоди, такі умови кредитного договору є погодженими між сторонами та підписані ними. Позивачем не враховано, що Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає вчинення спірних дій за умови отримання згоди позичальника, що й мало місце в пункті 9.12 кредитного договору. Законодавством не забороняється отримання та закріплення такої згоди при укладенні самого кредитного договору.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 рокусправу призначено до судового розгляду. 27 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судами встановлено, що 29 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 1 466 769,96 швейцарських франків зі сплатою 8,99% річних за користування коштами строком до 28 серпня 2017 року.
Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом першої інстанції вимог процесу при розгляді заяви про збільшення позовних вимог стосуються абзацу 1 пункту 9.12 кредитного договору. Саме в цій частині оспорюються судові рішення за доводами касаційної скарги.
ОСОБА_1 посилався в апеляційній скарзі (доповненнях до апеляційної скарги) на те, що умови кредитного договору (абзац 1 пункту 9.12) порушують встановлену законодавством охорону банківської таємниці та обов'язок банку не розголошувати її третім особам без попередньої згоди позичальника. Відповідач видав письмові довіреності юридичним особам на представництво його інтересів, чим здійснив розголошення банківської таємниці, оскільки сама по собі довіреність є можливістю розголошення інформації, яка містить банківську таємницю.
Частиною першою статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі у редакції станом на дату укладення кредитного договору) визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до положень статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень пункту 9.6 кредитного договору сторони домовилися про те, що текст договору, будь-які матеріали, інформація, що стосується даного договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, передбачених чинним законодавством України або умовами даного договору.
Такі випадки передбачені зокрема другою та третьою частинами статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність». За змістом наведеної норми закону службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.
Таким чином, законодавством України передбачається право банку уповноважувати третіх осіб на представництво його інтересів (передавати свої права та обов'язки за кредитним договором) при наданні послуг банку. Письмовий дозвіл власника конфіденційної інформації у такому разі не потребується, оскільки вказані організації попереджаються про заборону розголошувати конфіденційну інформацію про клієнта та про відповідальність за її витік.
Крім того, сторони кредитного договору погодили в оспорюваному пункті 9.12 те, що уклавши цей договір, позичальник надав банку згоду передавати права та обов'язки банку за даним договором третій особі без отримання на це додаткової згоди позичальника.
Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. Пункт 9.12 кредитного договору погоджений сторонами та узгоджується із вимогами Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди розглянули справу без врахування його заяви про збільшення позовних вимог, є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд переглянув справу в межах усіх доводів апеляційної скарги, які наведені судом в описовій частині судового рішення, висновки суду про погодження ОСОБА_1 умов кредитного договору стосуються й пункту 9.12.
Згідно частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року в незміненій при апеляційному розгляді справи частині та рішення апеляційного суду Рівненської області від 05 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв
В.В. Пророк
І. М. Фаловська
С.П. Штелик