Постанова
Іменем України
18 січня 2018 року
м. Київ
справа № 212/642/16-ц
провадження № 61-119 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Полі-Оіл Індастрі»,
представник відповідача - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Полі-Оіл Індастрі» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Барильської А. П., Зубакової В. П., Михайлів Л. В., від 09 листопада 2016 року,
У лютому 2016 року ОСОБА_1 пред'явив позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Полі-Оіл Індастрі» (далі - ТОВ «Полі-Оіл Індастрі») про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 117 624 грн 17 коп., середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості у сумі 8 386 грн 39 коп.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він в період з 11 грудня 2014 року по 26 жовтня 2015 року працював менеджером зі збуту у ТОВ «Полі-Оіл Індастрі».
26 жовтня 2015 року він був звільнений з підприємства за власним бажанням.
Під час роботи, з метою збільшення обсягу реалізації продукції підприємства та мотивації працівників відділу збуту, наказом директора ОСОБА_2 «Про мотивацію працівників збуту» без номеру від травня 2015 року було встановлено план реалізації продукції на одного менеджера 100 000 грн та встановлено премію при виконанні плану реалізації у розмірі 2 % при реалізації фасованого товару та 1 % від суми реалізації наливом, в б/у тару та в кубові контейнери. Облік виконання плану згідно наказу покладено на менеджерів. Премія повинна виплачуватися при виконанні умов договорів поставки. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 було ознайомлено під підпис.
За період травень-жовтень 2015 року він щомісячно перевиконував встановлений план реалізації, що підтверджується обліковими відомостями, однак на день звільнення із ним не був проведений повний розрахунок та премія за виконання плану реалізації продукції за період травень-жовтень 2015 року не була виплачена.
У зв'язку з цим, ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» зобов'язаний виплатити йому премію за виконання плану реалізації продукції у розмірі 117 624 грн 17 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 8 386 грн 39 коп.
У березні 2016 року представник відповідача - ОСОБА_3 надав суду заперечення, в яких зазначав про безпідставність позовних вимог про стягнення премії за період з травня 2015 року по жовтень 2015 року, виходячи із наказу, яким було встановлено план реалізації на травень 2015 року, за виконання якого і було передбачено преміювання за один місяць, а у тексті наказу відсутні положення щодо постійного застосування або встановлення обсягів реалізації на календарний місяць взагалі, інших наказів (у червні-жовтні 2015 року) на підприємстві не видавалось, як і наказів про продовження або подальше застосування цього наказу.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зазначений позивачем наказ «Про мотивацію працівників збуту» у якості проекту не є розпорядчим документом підприємства, не був введений в дію з огляду на порядок управління та вирішення питань з оплати праці на ТОВ «Полі-Оіл Індастрі».
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 24 103 грн 88 коп., середній заробіток за час затримки виплат заборгованості в сумі 8 386 грн 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо наявності заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими, однак не за період з травня по жовтень 2015 року, а тільки за травень 2015 року, оскільки наказ директора ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» б/н від травня 2015 року «Про мотивацію робітників збуту», поширює свою дію на один місяць, у тексті наказу відсутні положення щодо постійного його застосування, або встановлення обсягів реалізації на календарний місяць взагалі.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Полі-Оіл Індастрі», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував такі, що підлягали застосуванню норми статті 97 КЗпП України, статті 57, 65 ГК України, норми наказу Держспоживстандарту України № 55 від 07 квітня 2003 року, порушив норми статтей 10, 59, 60, 212, 213, 215 ЦПК України 2004 року.
05 грудня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
23 січня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ клопотання ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» про зупинення виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2016 року задоволено частково. Відмовлено в зупиненні зазначеного судового рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць. В іншій частині рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2016 року зупинено до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-7111 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 грудня 2017 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи зазначений позивачем наказ «Про мотивацію робітників збуту» проектом, а не розпорядчим документом підприємства, що не був введений в дію.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відсутність номеру наказу не свідчить про те, що він є проектом, оскільки наказ містить підпис директора підприємства, скріплений печаткою та з ним були ознайомлені комерційний директор ОСОБА_4, а також менеджери по збуту ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_1
Встановивши, що наказ директора ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» б/н від травня 2015 року «Про мотивацію робітників збуту», поширює свою дію на один місяць, у тексті наказу відсутні положення щодо постійного його застосування, або встановлення обсягів реалізації на календарний місяць взагалі, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення заборгованості із заробітної плати, однак не за період з травня по жовтень 2015 року (як просив позивач), а тільки за травень 2015 року в сумі 24 103 грн 88 коп. та середнього заробітку за час затримки виплат заборгованості в сумі 8 386 грн 39 коп.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо наявності заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими лише за травень 2015 року, однак повністю погодитися з усіма висновками апеляційного суду, зокрема в частині визначення розміру заборгованості, не можна з огляду на наступне.
Право працівника на працю та отримання заробітної плати гарантоване статтею 43 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Положеннями статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» з 11 грудня 2014 року на посаді менеджера зі збуту у відділі маркетингу та збуту та звільнений був 26 жовтня 2015 року на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 28-30, 69, 70).
Згідно наказу директора ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» б/н від травня 2015 року «Про мотивацію робітників збуту», було встановлено план реалізації на травень 2015 року та премія за виконання даного плану реалізації.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі у вигляді премії, відповідно до наказу б/н від травня 2015 року, у зв'язку з чим, відповідач зобов'язаний сплатити йому зазначену заборгованість та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. На підтвердження доводів позовної заяви ОСОБА_1 надав ксерокопії розрахункових листів ТОВ «Полі-Оіл Індастрі».
Вимоги статей 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент вирішення спору) зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України у редакції, що діяла на момент вирішення спору).
Відповідно до статті 57 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент вирішення спору), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
За вимогами статті 212 ЦПК України(у редакції, що діяла на момент вирішення спору), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, на підставі поданих сторонами доказів, що оцінені належним чином, та з урахуванням фактичних обставин справи.
Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують, та фактично зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, шляхом переоцінки доказів, що згідно із статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
Доводи заявника, викладені в касаційній скарзі стосовно того, що судом не застосовано положення статті 97 КЗпП, статтей 57, 65 ГК України щодо відсутності у директора товариства повноважень одноособово приймати рішення про преміювання працівників без погодження з органами управління, спростовуються змістом рішення апеляційного суду щодо визнання правомірним наказу про преміювання та підтверджується наявними у матеріалах справи установчими документами, зокрема пунктом 6.1 розділу VI правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Полі-Оіл Індастрі», відповідно до якого передбачено заохочення грошовою премією за зразкове виконання трудових обовязків, підвищення продуктивності праці тощо, про оголошується наказом директора підприємства і доводиться до відома всього колективу (пункт 6.2) (а. с. 65).
Проте, визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі, судом у порушення вимог статтей 212-214, 303, 304, 316 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи) не наведено розрахунків визначення заборгованості по заробітній платі, пославшись лише на наявність наданого позивачем розрахунку за допомогою комп'ютерної програми, що діє на підприємстві.
Встановивши наявність заборгованості по заробітній платі за травень 2015 року у розмірі 24 103 грн 88 коп., що підлягає стягненню на користь позивача, апеляційний суд, взагалі не визначив порядок обрахування розміру такої заборгованості й, відповідно, дійсного обсягу відповідальності ТОВ «Полі-Оіл Індастрі» перед ОСОБА_1
Суд апеляційної інстанції фактично погодився з заявленим позивачем розміром суми заробітної плати, що підлягає стягненню за травень 2015 року у розмірі 24 103 грн 88 коп., однак не перевірив наявні в матеріалах справи докази, не дослідив їх належність та допустимість, зокрема надані позивачем відомості про реалізацію товару за травень 2015 року (а. с. 6).
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про стягнення заборгованості по заробітній платі саме у вказаному розмірі.
Без належного дослідження та оцінки доказів суд першої інстанції позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, оскаржуване рішення апеляційного суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до положень частини четвертої статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Полі-Оіл Індастрі» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк