22-ц/775/67/2018(м)
263/5621/17
Головуючий в 1 інстанції Скрипниченко Т.І.
Доповідач: Зайцева С.А.
Категорія 48
„23" січня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Гаврилової Г.Л., Пономарьової О.М.
за участю секретаря: Зал Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа: служба у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька,-
У травні 2017 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом ,який уточнювала протягом розгляду справи , до ОСОБА_1 обґрунтовуючи вимоги тим, що від шлюбу з відповідачем має неповнолітню дитину сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу 25 травня 2016 року сторони проживають окремо. З моменту розірвання шлюбу, маючи реальну можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дитини, відповідач самоусунувся з власної ініціативи. Дитина проживає разом з нею, знаходиться на її утриманні, відповідач не приймає участь в утриманні сина. Позивач має намір забезпечити сину повноцінний відпочинок у країнах ближнього та дальнього зарубіжжя, для підвищення рівня світогляду дитини, покращення стану його здоров*я, фізичного, духовного та морального розвитку, забезпечення інтересів дитини в рамках здійснення батьківських прав та обов'язків. Неодноразово зверталась до відповідача в усній формі з вимогою надати дозвіл на виїзд сина. Однак згоди на виїзд дитини за кордон відповідачем ,без пояснення причин,не надано. Вважає, що така позиція колишнього чоловіка та батька неповнолітнього шкодить інтересам сина та не сприяє його всебічному та гармонійному розвитку. Просила надати дозвіл на виїзд за межі України до країн Європи, неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 без надання згоди та супроводу батька ОСОБА_3 протягом трьох років з дня набрання рішенням законної сили. Надати дозвіл ОСОБА_1 або її офіційному представнику, без згоди ОСОБА_3 оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього сина за межі України до країн Європи.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа: служба у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначаючи, що обставини та докази не були всебічно досліджені при розгляді справи. В обґрунтування доводів скарги зазначає,що судом не прийняті до уваги надані нею докази та всупереч п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України суд не розглянув можливість задовольнити позов частково з урахуванням надання дозволу на виїзд дитини на менший строк, що не порушило б а ні прав дитини, а ні інтересів батька.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представник служби у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради у судове засідання не з*явився,належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.Надали клопотання про розгляд справи без участі представника служби (а.с.142,150).
Відповідно до п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII, який набрав чинність 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає,що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного .
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 січня 2010 року. Від шлюбу мають неповнолітню дитину сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 25 травня 2016 року шлюб розірвано.
З повідомлення відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг від 27 квітня 2017 № 12-0054 позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована разом з дитиною за адресою: АДРЕСА_2.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований до НПК «Гімназія - школа № 27» м.Маріуполя у перший клас на 2017-2018 навчальні роки .
Суду першої інстанції надано угоду від 10 листопада 2017 року про результати участі сторін в процедурі медіації , де сторони добровільно домовились про методи виховання дитини, визначення часу зустрічей батька ОСОБА_3 з дитиною.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції зазначив ,що надання дозволу на виїзд дитини за кордон до країн Європи, без дозволу та супроводу батька на три роки, може призвести до обмеження прав у спілкуванні батька ОСОБА_3 з сином та виходив з того, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду, що не було дотримано позивачем.
З таким висновком суду в повному обсязі погоджується і апеляційний суд.
Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У відповідності ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року, ратифіковану постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року(далі - Конвенція), держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ч.2 ст. 154 Сімейного кодексу України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Звертаючись до суду з позовом позивач просила визнати відмову ОСОБА_3 на тимчасовий виїзд за кордон дитини безпідставним,дозволити тимчасовий виїзд за межі України у країни ближнього та дальнього зарубіжжя неповнолітньому сину без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 до досягнення дитиною повноліття ,тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року ,оформити документи для тимчасового виїзду неповнолітнього за межі України (а.с.2-4).В ході розгляду справи уточнювала позовні вимоги та просила надати дозвіл на виїзд за межі України до країн Європи, неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 без надання згоди та супроводу батька ОСОБА_3 протягом трьох років з дня набрання рішенням законної сили. Надати дозвіл ОСОБА_1 або її офіційному представнику, без згоди ОСОБА_3 оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього за межі України до країн Європи. (а.с.52-53).
Частиною 3 ст. 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ст.18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.
Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Порядок виїзду за кордон громадян України визначено положеннями Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII ), громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.
Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Згідно ст. 2 Закону № 3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (Стаття 3 Закону № 3857-XII).
Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724 ( далі - Правила) передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).
Тобто,апеляційний суд вважає необхідним наголосити, що діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду.
Що не було дотримано позивачем. Позивач просила надати дозвіл на виїзд за межі України до країн Європи без згоди батька,не визначаючи конкретну країну прямування та без визначення конкретного часового періоду , у зв*язку з чим і були відсутні підстави для задоволення позовних вимог .
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 квітня 2017 року, справа № 235/139/16-ц.
Доводи апеляційної скарги в частині того,що суд першої інстанції всупереч п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не розглянув можливість задовольнити позов частково з урахуванням надання дозволу на виїзд дитини на менший строк, що не порушило б а ні прав дитини, а ні інтересів батька є такими ,що не ґрунтуються на законі. Надання судом дозволу на майбутнє на виїзд дитини за кодрон без згоди одного з батьків без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування суперечить положенням чинного законодавства .
За ч.2 ст.4 Закону України « Про порядок виїзду з України і в*їзду в Україну громадян України « за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду .
Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим ,тобто таким,що надається судом на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.
Відповідно до ч.1,ч.6 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В позовних вимогах та уточнених вимогах позивачем не враховано визначеної ст.4 Закону України « Про порядок виїзду з України і в*їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька ,не позбавленого батьківських прав,і те,що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон до країни Європи без згоди батька суперечить положенням статей 141,153,157 СК України,які визначають рівність прав та обов*язків батьків стосовно виховання дитини,чим фактично позивач позбавляє батька дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Суд апеляційної інстанції , заслухавши у судовому засіданні доводи сторін , та вимоги батька дитини про його бажання бути обізнаним про місцезнаходження дитини, про конкретну поїздку із зазначенням місця перебування та конкретного часу перебування, не погоджується з доводом апеляційної скарги позивача з того приводу ,що судом першої інстанції не було прийнято до уваги права і інтереси дитини,а лише була прийнята до уваги безпідставна та надумана принциповість відповідача.
Зазначення в апеляційній скарзі про не прийняття судом достатності доказів ,які підтверджують гарантії щодо захисту прав та інтересів дитини ,а саме запрошення та страховка з Німеччини ,не можливо вважати обґрунтованим ,оскільки матеріали справи містять декілько копій документів викладених іноземною мовою,офіційний переклад яких відсутній,що не може свідчити про належність та допустимість доказів в розумінні процесуального законодавства (а.с.10,14-15,40,42-43).
Посилання в апеляційній скарзі на те,що суд першої інстанції не прийняв до уваги надані нею довідки,які підтверджують її матеріальний стан,підлягають відхиленню за безпідставністю,оскільки правового значення при вирішенні даного спору не мають.
Згідно п. 1. Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 1001 (далі - Порядок), паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений,і дає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон (п.2. Порядку).
Паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років (п. 4. Порядку).
Пунктом 7 Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються: 1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто; 2) особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків / законних представників та письмової згоди другого з батьків / законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків / законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа; 3) особі, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, - на підставі заяви-анкети особи або її законного представника.
Згідно з п.35 Правил заявник для оформлення паспорта для виїзду за кордон в Україні подає такі документи: 1) паспорт громадянина України (для особи, яка досягла 14-річного віку та проживає в Україні); 2) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави, - у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 14-річного віку. Якщо батьки або один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, також подається довідка про реєстрацію особи громадянином України (у разі оформлення вперше паспорта для виїзду за кордон із застосуванням засобів Реєстру); 3) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, - у разі подання документів законним представником, крім випадків, коли законним представником є один із батьків; 4) документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати; 5) у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, - може бути подано одну кольорову фотокартку розміром 10 ґ 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування. Фотокартка повинна відповідати вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO) Doc 9303.
Видача заявникові паспорта для виїзду за кордон здійснюється тим територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, закордонною дипломатичною установою, уповноваженим суб'єктом, який прийняв документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон.Для отримання паспорта для виїзду за кордон, оформленого на ім'я особи, заявник подає документ, що посвідчує особу. Паспорт для виїзду за кордон, оформлений на ім'я особи, яка не досягла 12-річного віку, може бути виданий особі, уповноваженій на це законним представником на підставі довіреності, засвідченої в установленому порядку.Паспорт для виїзду за кордон, оформлений особі у віці від 12 до 16 років, може бути виданий особі, уповноваженій на це законним представником на підставі довіреності, засвідченої в установленому порядку, за умови присутності особи, на ім'я якої оформлено паспорт для виїзду за кордон (п.п.75,76).
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача в апеляційному суді, вона з дитиною зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.
Шлюб між сторонами розірвано 25 травня 2016 року.
Відповідно рішення Маріупольської міської ради від 14 грудня 2017 року № 328 визначено місце проживання дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір*ю ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.136).
Отже, у разі якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого),обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з батьків, з ким проживає особа.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
За таких обставин у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позовних вимог . Оскільки позивачка просить надати дозвіл на виїзд за межі України до країн Європи, неповнолітньому сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 без надання згоди та супроводу батька ОСОБА_3 протягом трьох років з дня набрання рішенням сили,без зазначення країни,мети поїздки,періоду перебування в країні,що суперечить законодавству та є неприпустимим ,суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову .
З огляду на викладене , суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Відповідно норм процесуального законодавства ,суд зобов*язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ст.ст.6,10 ЦПК України) .
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на викладене,апеляційний суд приходить до висновку ,що при вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції ,в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,за наявними в справі доказами ,апеляційний суд визнає ,що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв*язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, з обчисленням строку з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції .
Повний текст постанови складений 24 січня 2018 року.
Судді: