№ справи: 755/15137/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/838/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Катющенко В.П.
18 січня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Соколової В.В., Чобіток А.О.
при секретарі -Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації про визначення способу участі батька у вихованні дітей,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 вересня 2017 року,
встановила:
у жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначити спосіб участі його у вихованні та спілкуванні з дітьми, місце та час їхнього спілкування шляхом встановлення відповідного графіку посилаючись на те, що після розірвання шлюбу з відповідачем, вона чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12 вересня 2017 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п 8 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_5, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
При зверненні до суду з даним позовом, позивач вказував, що від шлюбу з відповідачкою у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_7, та ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_8. У липні 2012 р. відповідачка вилетіла до України на літні канікули та більше до Ліванської Республіки не повернулась. Весь цей час він позбавлений можливості спілкуватися та брати участь у вихованні дітей. Лише наприкінці 2014 р. він дізнався місце проживання дітей - АДРЕСА_1, та почав спілкуватися через мережу Інтернет. В березні 2015 р. він дізнався, що шлюб між ним та відповідачкою було розірвано рішенням суду у березні 2014 р. Оскільки придбана відповідачкою квартира, в якій мешкає вона з дітьми, є їх спільною сумісною власністю, позивач просив зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у спілкуванні з дітьми, встановити йому можливість періодичних побачень з дітьми за місцем їх проживання та спільний відпочинок за його рахунок за місцем його проживання в Ліванській Республіці.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 вересня 2017 р. в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту чинення йому перешкод у спілкуванні з дітьми, а дочка Надін спілкується з батьком в мережі Інтернет.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам.
Відповідно до ст. 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
В ст. 9 СК України передбачено право батьків дитини, відносини між якими регулює цей Кодекс, врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Відповідачка ОСОБА_5 після приїзду до України у 2012 р. тривалий час не повідомляла позивача про місце перебування дітей, заперечувала проти заявленого позову, просила відмовити в задоволенні позову, не пропонувала іншого порядку визначення способу участі позивача у вихованні дітей та спілкуванні з ними. Наявність в провадженні суду даного спору свідчить про відсутність такої домовленості між сторонами.
Згідно зі ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
При вирішенні спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Частиною 2 ст. 155 СК Українивизначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 7 СК Українирегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Також суд першої інстанції не застосував практику Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 р. наголошується, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і розірвання сімейних зв'язків може бути виправдано лише за виняткових обставин.
Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.04.2017 р. (а/с 123) було визнано за доцільне участь позивача у спілкуванні під час його перебування в Україні.
Як видно з матеріалів справи, відповідач є співвласником квартири, в якій проживають відповідач та їх діти (а/с 150, 154).
Враховуючи викладене, слід визначити порядок участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей шляхом періодичних побачень.
Однак, заявлені позивачем вимоги щодо визначення у графіку можливості спільного відпочинку дітей в період літніх канікул за місцем його проживання в Ліванській Республіці задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Питання виїзду неповнолітніх дітей у супроводі одного з батьків врегульовано в ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», постанові КМ України від 27.01.1995 р. №57, якою були затвердженні Правила перетинання державного кордону громадяни України та виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, де передбачено, зокрема, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків - рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до п. 18 «Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.1995 р. № 231, за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Оскільки виїзд дітей сторін за кордон можливий лише за наданою згодою другого з батьків, а в разі відсутності такої згоди - за рішенням суду, в якому визначається країна, супровід дітей, мета поїздки, її тривалість та конкретні дати виїзду та повернення, позивач не позбавлений можливості в майбутньому звернутись з позовом для вирішення цієї вимоги.
Разом з тим, вимога позивача про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди в спілкуванні з дітьми, задоволенню не підлягає, оскільки шляхом ухвалення рішення встановлюється порядок участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей з метою недопущення таких перешкод в майбутньому з її боку.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 вересня 2017 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації про визначення способу участі батька у вихованні дітей задовольнити частково.
Визначити ОСОБА_2 порядок спілкування та участі у вихованні дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом періодичних побачень за місцем проживання дітей - АДРЕСА_1.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 23 січня 2018 року.
Головуючий
Судді