Провадження № 22ц/790/978/18 Головуючий 1 інст. - Сорока О.П.
Справа № 646/3112/17 Доповідач - Маміна О.В.
Категорія : договірні
23 січня 2018 року Апеляційний суд Харківської області в складі:
головуючого Маміної О.В.
суддів Кругової С.С., Пилипчук Н.П.
при секретарі Сізоновій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 липня 2017 року (головуючий суддя Сорока О.П.),-
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 657 375 грн., 3% річних - 6 105 грн., відсотків у розмірі 17 394 грн., а також моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 657 375 грн., 3% річних у розмірі 6 105 грн., відсотки за договором позики за лютий та березень 2017 року у розмірі 17 394 грн., а також моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. В іншій частині позову відмовлено, вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23 листопада 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить змінити заочне рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права; вказує, що кошти за позикою повернуті відповідачкою навіть з переплатою, про що свідчать записи на зворотній стороні розписки від 08.10.2014 року; зазначає про фальсифікацію позивачем записів на зворотньому боці розписки. Крім того, вважає недоведеним повторне взяття відповідачкою на себе зобов'язань зі сплати боргу у розмірі 20 000 Євро і зазначення нового строку виконання цього зобов'язання. Заперечує проти наявності підстав для стягнення моральної шкоди.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08.10.2014 року було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_1 у борг на шість місяців 20 000 Євро з виплатою 1,5% на місяць, строком до 08.03.2015 року, про що склала розписку (а.с.8).
27.11.2016 року ОСОБА_2 склала розписку за якою, зобов'язалась повернути раніше взяті у борг 20 000 Євро та 2900 доларів США до 05.01.2017 року (а.с.9).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З відміток, зроблених кредитором ОСОБА_1 на звороті розписки від 08.10.2015 року, вбачається, що до 26.01.2017 року відповідачка частково виконувала умови договору, а саме, сплачувала визначені договором відсотки. Проте у встановлений строк борг не повернула, і з лютого 2017 року перестала сплачувати відсотки.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що на звороті розписки міститься вказівка: „ 08.03.2015 отдать долг без 1,5 % не отдала", в якій „отдала" написано рукою боржниці ОСОБА_2, що свідчить про повернення нею боргу, а вже потім позивач ОСОБА_1 зробив дописку „не" для того, щоб стягнути вже повернутий борг.
Такі доводи є безпідставними, оскільки суперечать закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.
Так на підтвердження укладення договору позики відповідачкою ОСОБА_2 власноруч було складено розписку від 08.10.2014 року, оригінал якої залучено судом до матеріалів справи.
Належних і допустимих доказів повернення коштів за вказаним договором позики відповідачкою суду не надано. Доводи про підтвердження факту повернення боргу відміткою самої ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі.
Законом не передбачено можливість підтвердження факту повернення боргу розпискою або відміткою позичальника про таке повернення. Належним доказом отримання боргу позикодавцем є його особиста розписка, інший платіжний документ, що підтверджує перерахування позичальником коштів за договором позики, та (або) відсутність оригіналу боргової розписки у позикодавця..
Крім того позивачем до суду наданий оригінал розписки від 27.11.2016 року, в якій ОСОБА_2 зобов'язується повернути раніше взяті у борг 20 000 Євро та 2900 доларів США до 05.01.2017 року. При цьому особу позикодавця не зазначено.
Доводи відповідачки про належність розписки іншій особі, борг перед якою ОСОБА_2 сплатила раніше, є безпідставними, оскільки суду не надано доказів на підтвердження викрадення вказаної розписки ОСОБА_1 та факту звернення відповідачки до правоохоронних органів з цього приводу.
Проте наявність оригіналу розписки від 27.11.2016 року у ОСОБА_1 свідчить про належність розписки саме позивачеві.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші не були одержані позичальником від позикодавця.
Належних доказів, що підтвердили б неотримання відповідачкою зазначених у розписці від 27.11.2016 року сум від позивача, суду не надано. У свою чергу, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності неповернутої суми позики в розмірі 20 000 Євро та 2900 доларів США.
За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки суму боргу з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України. І рішення суду в цій частині відповідає закону.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково вирішено питання про стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.
Особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, або у випадках, передбачених нормами ЦК, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Цивільна відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення позики встановлена ст.ст. 1050, 625 ЦК, які не містять такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин підстав для покладення на відповідачку обов'язку відшкодувати позивачеві моральну шкоду, завдану внаслідок неналежного виконання умов договору позики, немає, тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в повному обсязі.
В іншій частині рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги виводи суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382,383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Заочне рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25 липня 2017 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повний текст судового рішення складений 24.01.18 року.