Провадження № 22-ц/774/727/18 Справа № 203/6009/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Максюта Ж.І.
Категорія
16 січня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді Максюти Ж.І.,
суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
за участю секретаря Попазової Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 серпня 2017 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи : ОСОБА_4, державний нотаріус Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Гайворонська Тетяна Олександрівна про встановлення факту родинних відносин, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом,-
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6, який залишив заповіт на її ім'я, посвідчений 17.07.1994 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А. за реєстровим №6007. Заявою від 15.06.2016 року вона прийняла спадщину, однак, постановою державного нотаріуса Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Гайворонської Т.О. від 15.06.2016 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки надані нею документи недостатні для встановлення ступеню споріднення зі спадкодавцем, оскільки в заповіті вона записана, як донька. Вказувала, що вона народилась від ОСОБА_6 та ОСОБА_4, які однією сім'єю не проживали, шлюб не був зареєстрований та відомості про її батька були записані в свідоцтві про народження зі слів матері. З огляду на це, збільшивши під час розгляду справи позовні вимоги, позивач просила встановити факт родинних відносин, що вона є рідною донькою ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а також просила зобов'язати державного нотаріуса Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Гайворонську Т.О. видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого батька /а.с.1, 51-52/.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09.08.2017 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено /а.с.80-83/.
З таким рішенням не погодилась позивач, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішеня у справі про відмову у задоволенні позовних вимог /а.с.88-91/.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками в свідоцтві про народження зазначені: мати - ОСОБА_4, батько - ОСОБА_8 /а.с. 2,14/.
17.07.1994 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А. за реєстровим №6007 було посвідчено заповіт, згідно якого ОСОБА_6 заповідав усе належне йому майно своїй доньці ОСОБА_2 /а.с.3/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер та 15.06.2016 року позивачем до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини після смерті останнього /а.с. 15/.
Постановою державного нотаріуса Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Гайворонської Т.О. від 15.06.2016 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з недостатністю поданих документів для встановлення ступеню її споріднення зі спадкодавцем, а також через відсутність зареєстрованого у встановленому законом порядку документа, якій би підтверджував право власності спадкодавця на нерухоме майно /а.с.16/.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту, що позивач є донькою ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
З таким висновком погоджується колегія суддів.
Під час розгляду справи по суті позивач пояснила, що ОСОБА_8 був записаний її батьком у свідоцтві про народження за вказівкою її матері, оскільки перебував з нею у зареєстрованому шлюбі, однак вважає, що її біологічним батьком є ОСОБА_6, який склав на її ім'я заповіт. Відтак, фактично, у справі оспорюється батьківство ОСОБА_8 та за наявності такого запису у свідоцтві про народження неможливо встановити той факт, що батьком позивача є інша особа.
Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про встановлення факту, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_6, в силу ст. 53, 55 КпШС України, колегія суддів вважає правильним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання державного нотаріуса Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Гайворонської Т.О. видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, суд першої інстанції посилався на те, що ця вимога є неконкретизованою, необґрунтованою, оскільки позивачем не зазначено, яке саме майно входить до складу спадщини.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам процесуального права.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України (в редакції, чинній на день ухвалення рішення), суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 119 ЦПК України (в редакції, чинній на день ухвалення рішення) встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає зміст позовних вимог.
Проте суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний уточнити позовні вимоги. Це передбачено п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, згідно з яким суд повинен при проведенні попереднього судового засідання уточнити позовні вимоги, заявлені позивачем.
Суд першої інстанції не роз'яснив позивачеві її прав та обов'язків, зокрема, щодо уточнення позовних вимог і зазначення на яке саме майно позивач просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, не сприяв здійсненню її прав.
Крім того, поза увагою суду залишився і той факт, що основною підставою відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину була відсутність у позивача зареєстрованого у встановленому законом порядку документа, якій би підтверджував право власності спадкодавця на нерухоме майно.
Між тим, спадкова справа у Сьомої державної нотаріальної контори не витребовувалась судом першої інстанції, а отже і не досліджувались документи, надані позивачем державному нотаріусу на підтвердження наявності у спадкодавця нерухомого або іншого майна.
Оскільки зміна та уточнення позовних вимог є неможливими на стадії апеляційного розгляду справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване судове рішення є передчасним та таким, що ухвалене с порушенням норм процесуального закону.
Колегія суддів зауважує, що в силу ст.4 ЦПК України позивач не позбавлена права звернутись до суду з належними позоними вимогами з метою захисту своїх прав.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 серпня 2017 року - змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко