16 січня 2018 рокусправа № 804/767/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Добродняк І.Ю
судді: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (головуючий суддя Сидоренко Д.В, суддів: Кононенко О.В., Верба І.О.)
у справі № 804/767/17
за позовом ОСОБА_1
до Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України
про стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення одноразової грошової допомоги при демобілізації,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просив стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 10809,70 грн. та стягнення одноразової грошової допомоги при демобілізації в розмірі 25000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 протиправно не нарахована компенсація за невикористану відпустку та грошова допомога при демобілізації.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 2164,73 грн.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Постанову суду першої інстанції в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку мотивовано тим, що право військовослужбовця на компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку передбачено ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідачами невірно тлумачиться п.35.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом МВС України від 04.07.2014 № 638, оскільки за приписами ст. 2 вказаного Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Враховуючи, що відповідно до довідки В/ч № 3036 загальна кількість днів невикористаної основної щорічної відпустки ОСОБА_1 за 2016 рік сумарно за період проходження у В/ч НОМЕР_2 та 3036 складає 23 доби, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з В/ч НОМЕР_1 на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 2164,73 грн. (23 днів х(2823,56 грн./30 календарних днів).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з одноразової грошової допомоги при демобілізації, суд першої інстанції виходив з відсутності встановлених п.35.2 вищевказаної Інструкції підстав для виплати позивачу зазначеної одноразової грошової допомоги, оскільки останнього звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач-2 - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржником зазначено, що у Військової частини НОМЕР_1 не було фізичної можливості надати позивачу основну щорічну відпустку протягом 4-х місяців проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , оскільки позивач вчиненням ряду дисциплінарних проступків, адміністративних правопорушень та вчиненням кримінального злочину унеможливив здійснення надання цієї відпустки.
Відповідно до пункту 36.10 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України № 638 від 04.07.2014, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до п.35.2 даної інструкції, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом, позбавленим військового звання в дисциплінарному порядку, із дня підписання наказу про позбавлення військового звання грошове забезпечення не виплачується. Таким чином, станом на 03.08.2016, на момент звільнення, позивач не мав права на отримання грошового забезпечення, у зв'язку із чим і грошова компенсація за всі дні невикористаної відпустки проводитись не могла.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, зазначають, що в/ч НОМЕР_1 під час звільнення позивача, не здійснивши виплату компенсації за щорічну основну відпустку, діяла на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією, законами України, оскільки не мала правових підстав для виплати компенсації за невикористану відпустку.
ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає, що судом першої інстанції обґрунтованою та правомірно стягнуто з відповідача-2 на користь позивача компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 2164,73 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідно до наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 № 196 від 14.07.2015, згідно Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 , капітана ОСОБА_1 , 1965 року народження, призвано до Збройних Сил України з 14.07.2015.
В період з 29.03.2016 по 08.08.2016 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби позивача було притягнуто до адміністративної і кримінальної відповідальності за правопорушення, вчинені під час проходження військової служби, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями судових рішень, які набрали законної, сторонами не заперечується, а саме:
- постанова Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02.10.2015, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-20 КУпАП («Розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв військовослужбовцями») (а. с.67-70);
- постанова Волноваського районного суду Донецької області від 03.06.2016, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП («Розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв військовослужбовцями») (а. с.73);
- постанова Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06.01.2016, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358 («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів», ч.4 ст.407 КК України («Самовільне залишення військової частини або місця служби») (а. с.71, 72).
Наказом Командувача Національної гвардії України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності капітана ОСОБА_1 » № 426 від 07.07.2016, за порушення вимог статей 11,13,16,58,59,120,241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4,5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, особисту недисциплінованість, низьку усвідомленість свого військового обов'язку, уживання спиртних напоїв та неналежного виконання службових обов'язків на командира 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти стрілецького батальйону (з охорони взводних опорних пунктів) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України капітана ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у виді позбавлення військового звання (а.с.76).
Наказом Командувача Національної гвардії України № 112о/с від 26.07.2016, відповідно до п.77 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України капітана ОСОБА_1 , командира 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти стрілецького батальйону (з охорони взводних опорних пунктів) військової частини НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, позбавлено військового звання та відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «в» пункту 1 частини 8 (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку).
03.08.2016 наказом № 260 т. в. о. командира в/ч № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та звільненого відповідно до пп.«в» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) у запас, виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 03.08.2016 та направлено на військовий облік до Центрально-Чечелівського ОРВК міста Дніпра (а. с.9, 79).
ОСОБА_1 , вважаючи порушеним його права компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при демобілізації, звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
В оскаржуваній відповідачем-2 постанові суд першої інстанції встановив наявність підстав для стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за 23 доби у розмірі 2164,73 грн. і відсутність підстав для стягнення на користь позивача одноразової грошової допомоги при демобілізації.
За приписами ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З апеляційної скарги відповідача-2 вбачається, що предметом апеляційного перегляду є судове рішення в частині задоволених позовних вимог.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до пп.«в» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз.2 ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII).
Стаття 10-1 Закону № 2011-XII визначає право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Згідно з положеннями абзацу 1 частини 1 вказаної статті військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Пунктом 14 ст. 10-1 вищезазначеного Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
За приписами абз.1 ч.20 ст.10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
Згідно з абз.2 ч.20 ст.10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
При цьому в абз.1 ч.15 ст.10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у разі звільнення військовослужбовців зі служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та невикористання ними щорічної основної відпустки за їх бажанням надається невикористана відпустка з наступним звільненням їх зі служби. Датою звільнення військовослужбовця зі служби у такому разі є останній день відпустки.
Аналогічні положення наведені у п.п.36.4, 36.5, 36.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом МВС України від 04.07.2014 № 638, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.07.2014 за № 849/25626.
За правилами п.36.10 Інструкції № 638 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Таким чином, наведені праві норми у контексті спірних правовідносин свідчать, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, мають право на відпустку, і за відсутності реалізації такого права на момент звільнення, за бажанням можуть використати відпустку з наступним звільненням їх зі служби (крім тих військовослужбовців, які звільнені у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) або отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
Скаржником не заперечується наявність у позивача права на відпустку, відсутність реалізації якого на момент звільнення останнього скаржник пояснює обставинами щодо звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку і посиланням на приписи абз.1 ч.15 ст.10-1 Закону №2011.
Разом з тим, не заперечуючи проти наявності у позивача права на відпустку, скаржник вважає, що підстави для виплати компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 як особі, позбавленій військового звання в дисциплінарному порядку, відсутні з огляду на приписи п.35.2 Інструкції № 638, згідно з яким особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, позбавленим військового звання в дисциплінарному порядку, із дня підписання наказу про позбавлення військового звання грошове забезпечення не виплачується (з урахуванням пункту 1.6 розділу I цієї Інструкції).
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не погоджується з таким тлумаченням п.35.2 Інструкції № 638 з огляду на наступне.
За приписами ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, а відповідно до ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частина 1 статті 1-2 Закону № 2011-XII визначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно ст.2 Закону України № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Законом, який встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, є Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 №504/96-ВР, відповідно до статті 1 якого державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Отже, право на відпочинок у вигляді відпустки є конституційним правом, яке не може бути обмежено, крім випадків, передбачених Конституцією України, доказів наявності яких при звільненні позивача матеріали справи не містять.
Також у ч.3 ст.2 Закону України «Про відпустки» встановлено, що право на відпустки забезпечується:
гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;
забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Тобто грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки законодавцем визначена як заміна відпустки.
В свою чергу, положеннями ч.ч.1, 4 ст.24 Закону України «Про відпустки» визначається, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Таким чином, право на відпустку забезпечується або шляхом наданням оплачуваної щорічної відпустки або шляхом виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, яка є заміною відпустки.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що положення п.35.2 Інструкції № 368 не можуть таким чином обмежувати гарантії військовослужбовців, які визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які передбачають виплату особі грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, як заміну такої відпустки.
Твердження відповідача, що позивач за встановлених вище обставин не мав права на отримання грошового забезпечення, у зв'язку із чим і грошова компенсація за всі дні невикористаної відпустки проводитись не могла, апеляційний суд вважає такими, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу до його звільнення зі служби і виключення із списків особового складу військової частини в/ч № НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення за наказом командира в/ч № НОМЕР_1 від 03.08.2016 № 260 нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення.
Відповідно до довідки в/ч № 3036 від 11.05.2017 №66 грошове забезпечення позивача за період з 29.03.2016 по 03.08.2016 становить 26485,35 грн., в тому числі за останній місяць, в якому виплачувалося грошове забезпечення, - липень 2016 року в розмірі 2823,56 грн., з якої і мав бути, як вірно зазначено судом першої інстанції, обрахований одноденний розмір грошового забезпечення.
Отже приймаючи до уваги підтверджену довідкою військової частини № НОМЕР_1 кількість невикористаної основної щорічної відпустки позивача за 2016 рік - 23 доби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача-2 на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 2164,73 грн.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим апеляційну скаргу відповідача-2 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі № 804/767/17 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко