ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
24 січня 2018 року №826/1726/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2015 №2385-17, від 07.06.2016 №557-1305, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.07.2015 №2385-17, від 07.06.2016 №557-1305;
2) визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо ненадання висновку про повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. до Управління казначейської служби у Печерському районі міста Києва;
3) зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подати до Управління казначейської служби у Печерському районі міста Києва висновок про повернення позивачу помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.07.2015 №2385-17, від 07.06.2016 №557-1305 є протиправними, оскільки, виходячи з положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідний контролюючий орган наділений правом на формування транспортного податку лише починаючи з 2016 року, а починаючи з 2016 року на автомобіль позивача не поширюється дія підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Також, позивач зазначив, що ним сплачено транспортний податок у розмірі 25000,00 грн., проте, враховуючи що таке грошове зобов'язання нараховано протиправно, то сплачені кошти підлягають поверненню.
Відповідач проти позову заперечував мотивуючи тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, на підставі та в межах повноважень контролюючого органу.
Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки LEXUS, модель RX 350, об'єм двигуна 3456 куб.см., 2014 року випуску.
На підставі викладеного, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.07.2015 №2385-17, від 07.06.2016 №557-1305, відповідно до яких позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 50 000,0 грн.
Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок".
Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Слід зазначити, що вказана норма Податкового кодексу України введена в дію з 01 січня 2015 року.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.
Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у 2015 році при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд вказує про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.
Слід зазначити, що аналогічну позицію висвітлено в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі К/800/8077/16 та в судових рішеннях Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2016 (ЄДРСР №59589471, від 28.07.2016 (ЄДРСР №59348132), від 29.06.2016 (ЄДРСР №58579349), від 18.02.2016 (ЄДРСР №55935485), від 27.01.2016 (ЄДРСР №55377458), від 29.06.2016 (ЄДРСР №58579353), від 15.06.2016 (ЄДРСР №58327358), від 08.06.2016 (ЄДРСР №58299370), від 03.02.2016 (ЄДРСР №55520371.
З урахуванням всього викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.2015 №2385-17 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується податкового повідомлення-рішення від 07.06.2016 №557-1305, яким позивачеві визначено транспортний податок за 2016 рік, то необхідно зазначити наступне.
Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно із приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Приписами пунктів 267.3 та 267.4 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
З аналізу вказаних положень Податкового кодексу України, вбачається, що для визначення платнику податків грошового зобов'язання із транспортного податку на рівні 25 000 грн., контролюючому органу необхідно встановити, що транспортний засіб (легковий автомобіль) такого платника податків відповідає критеріям об'єкта оподаткування, а саме:
- з року випуску автомобілю минуло не більше п'яти років (включно);
- середньоринкова вартість автомобілю становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
При цьому, вартість автомобілю має бути визначена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі за текстом - Методика), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Пунктом 2 Методики визначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Згідно із пунктом 4 Методіки інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень, тобто середньоринкова вартість легкового автомобіля, який підпадає під об'єкт оподаткування транспортним податком на 2016 рік, має становити не менше 1033500,00 грн.
Відтак, для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні органу Державної фіскальної служби має бути інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу тощо.
А тому відповідач під час судового розгляду справи мав надати суду докази, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обгрунтовано, зокрема, щодо наявності у власності позивача транспортного засобу, який є об'єктом оподаткування згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, надати суду інформацію щодо про середньоринкову вартість такого автомобіля станом на 1 січня податкового (звітного) року.
Так, суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Європейської Конвенції із прав людини (mutatis mutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A No 140, с. 29, п. 46).
Надаючи оцінку правомірності нарахування позивачеві транспортного податку за 2016 рік, суд звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки LEXUS, модель RX 350, 2014 року випуску.
Згідно наданого позивачем сформованого на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA) розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу марки LEXUS, модель RX 350, 2014 року випуску, на момент звернення до суду з даним позовом, середньоринкова вартість транспортного засобу позивача становить 1 005 042,23 грн., тобто є меншою вартості визначеної підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, за якої автомобіль підпадає під оподаткування транспортним податком.
Відповідачем зазначеного не спростовано та не доведено зворотного.
Що стосується вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо ненадання висновку про повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. до Управління казначейської служби у Печерському районі міста Києва та зобов'язання Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подати до Управління казначейської служби у Печерському районі міста Києва висновок про повернення позивачу помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн.
Відповідно до приписів пункту 43.1, пунктом 43.3, пунктом 43.4 статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Згідно із пунктами 43.5, 43.6 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Таким чином, для здійснення повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платнику податків необхідно подати відповідну заяву до контролюючого органу про таке повернення.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.
В даному випадку, дослідивши зазначені матеріали у взаємозв'язку з наведеними вище вимогами законодавства, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на повернення суми надміру сплаченого транспортного податку, оскільки останній сплачено до бюджету безпідставно, що встановлено в ході судового розгляду даної справи. Позивач виконав усі умови, передбачені статтею 43 Податкового кодексу України, зокрема, звернувся до відповідача із відповідною заявою, які необхідні для повернення надміру сплачених сум транспортного податку.
При цьому суд враховує, що контролюючим органом не наведено жодних обставин, які могли б слугувати підставою для відмови у поверненні позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань та, відповідно, підставою для неподання відповідачем до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про таке повернення.
За таких обставин, суд приходить до висновку про ефективність відновлення порушеного права шляхом зобов'язання податкового органу скласти та подати до органу казначейської служби висновок про повернення позивачу суми надміру сплаченого транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25 000 грн.
Відтак позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.07.2015 №2385-17, від 07.06.2016 №557-1305.
Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо ненадання висновку про повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. до Управління казначейської служби у Печерському районі міста Києва;
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подати до Управління казначейської служби у Печерському районі міста Києва висновок про повернення позивачу помилково сплачених грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві судові витрати у розмірі 1390, 00 грн. (одна тисяча триста дев'яносто грн.) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 01014, АДРЕСА_1).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Літвінова А.В.