16 січня 2018 року м. Ужгород№ 807/195/17
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - ОСОБА_1
та осіб, що беруть участь у справі:
сторони в судове засідання - не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (88000, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Київ (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду,58) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ::
ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Київ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що звільнений від обов'язку нарахування сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), оскільки є платником єдиного податку.
Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.49).
Відповідач в судове засідання не з'явився проте надав суду заперечення проти позову, якими заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню (а.с.28-29).
Відповідно до ч.5 ст.209 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Державною податковою інспекцію в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві 28 квітня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №730-1305, якими Позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 3371,73 грн.(а.с.8).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку № 1607013402878/13-01 від 15.07.2016 позивач з 2012 року перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку (а.с.10).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно реєстраційного посвідчення Київського МБТІ ПП СПД ОСОБА_2 належить на праві приватної власності, відповідно до договору купівлі-продажу №9 від 05.10.2000 року (а.с. а.с.11-14) посвідченого нотаріусом та зареєстрованого у реєстрі за № 8 (а.с.13), нежитлове приміщення магазин 1 (11) загальною площею 23,7 м кв., що складає 2/100 частин (від нежилих приміщень будинку площею 1557,90,40) балансовою вартістю 5419 грн. згідно довідки характеристики №391077 виданої Київським міським БТІ, яке розташоване за адресою:04073, м.Київ, вул. Фрунзе,152 «А».
Державною податковою інспекцією в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 730-1305 від 28 квітня 2016 року, яким ОСОБА_2 нараховано грошове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в розмірі 3371,73 грн.(а.с.8).
Позивач вважаючи податкове повідомлення-рішення № 730-1305 від 28 квітня 2016 року протиправним,звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Поряд з цим у частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Оспорюючи податкове повідомлення-рішення від № 730-1305 від 28 квітня 2016 позивач посилається те, що є платником єдиного податку, отже, звільнений від сплати та подання податкової звітності в частині земельного податку.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пункту 291.2 статті 291цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру ОСОБА_2А зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 10.12.1999 року за №2 НОМЕР_2 004406 (а.с.16-18).
Крім того, ОСОБА_2А є платником єдиного податку зі ставкою 20% 2-ї групи, відповідно до свідоцтва платника єдиного податку від 17.05.2012 року ОСОБА_2 А№990440(а.с.9)
Як вказано вище, позивач має у приватній власності, відповідно до договору купівлі-продажу №9 від 05.10.2000 року (а.с. а.с.11-14) посвідченого нотаріусом та зареєстрованого у реєстрі за № 8 (а.с.13), нежитлове приміщення магазин 1 (11) загальною площею 23,7 м кв., що складає 2/100 частин (від нежилих приміщень будинку площею 1557,90,40) балансовою вартістю 5419 грн. згідно довідки характеристики №391077 виданої Київським міським БТІ, яке розташоване за адресою:04073, м.Київ, вул. Фрунзе,152 «А».
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).
Частиною другою статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу.
Таким чином, з огляду на встановлення судом обставини використання нежитлового приміщення з метою провадження господарської діяльності позивачем, який є платником єдиного податку, суд приходить до висновку про безпідставність донарахування відповідачем сум грошового зобов'язання зі сплати земельного податку.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, з огляду на те, що відсутні обґрунтовані докази невикористання останнім земельної ділянки під належним йому нежилим приміщенням у власній господарській діяльності.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 143, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 (88000, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Київ (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду,58) про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Київ № 730-1305 від 28 квітня 2016 року.
Стягнути з Державної податкової інспекції Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Київ (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду,58 код. ЄДРПОУ 39468697) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (88000, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені судові витрати в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
Повний текст рішення складений та підписаний 23 січня 2018 року.
СуддяОСОБА_3