Справа № 477/2577/17
Провадження № 2/477/223/18
23 січня 2018 року Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі головуючої - судді Семенової Л.М.,
при секретарі судового засідання - Сірюк С.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
розглядаючи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Галицинівська сільська рада Вітовського району Миколаївської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком № АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1, в якому, окрім інших членів її родини, зареєстрований, але з травня 2016 року не проживає її онук ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Так, через аморальну поведінку, зловживання спиртними напоями, в травні 2016 року між нею та онуком ОСОБА_3 відбулась сварка, внаслідок якої онук забрав свої речі та виїхав з її будинку. З того часу спроб повернутися до будинку не здійснював, тобто відповідач не проживає в будинку без поважних причин, спірним житлом не цікавиться, за комунальні послуги та утримання будинку не сплачує, через що позивач позбавлена можливості використовувати свої права, що зумовлені даною власністю, в тому числі що стосуються витрат з його утримання, на які також впливає кількість осіб зареєстрованих у даному житловому будинку. Вважає, що єдиним способом захисту її прав як власника вказаного будинку можливе лише з визнанням відповідача таким, що втратив право користування цим житлом.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги своєї довірительки підтримала та пояснила про вищевикладене, просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся за місцем реєстрації, а також через оголошення у пресі та розміщене на офіційному вебсайті Жовтневого районного суду Миколаївської області від 21.12.2017 р. (https://gt.mk.court.gov.ua/sud1411/gromadyanam/ogolos/a ), у зв'язку з чим, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що є двоюрідною сестрою ОСОБА_3, який до травня 2016 року проживав із їх бабусею ОСОБА_2 в АДРЕСА_1. Однак в травні 2016 року, після чергової сварки, її брат ОСОБА_3 забрав свої речі та пішов з даного будинку. З того часу до бабусі не приходив, його речей у будинку немає. Перешкод у користуванні будинком йому ніхто не чинить. З родичами не спілкується, де він мешкає їм невідомо.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд встановив наступне.
Житловий будинок № АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_2, що підтверджується даними копії свідоцтва про державну реєстрацію права власності позивача щодо цього майна (а.с. 8).
Відповідно до положень ст. 264 ЦАК України, вирішуючи питання про правову норму, яка підлягає застосуванню до даних правовідносин, суд виходить з наступного.
ОСОБА_3 є онуком позивача ОСОБА_2
Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 є особистою власністю позивача.
За такого суд вважає, що в даному випадку, підлягають застосуванню положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України, які регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Як вбачається з довідки Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 12.12.2017 року №1988, до складу сім'ї ОСОБА_2, окрім інших осіб, входить - онук ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9), що також підтверджується даними побуди нової книги (а.с. 18).
В той же час, з травня 2016 року ОСОБА_3 своє право на проживання у даному будинку не використовує та факт непроживання відповідача у житловому будинку позивача ОСОБА_2, також підтверджується відповідним актом, що засвідчений свідками ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 10). Так, згідно даного акту, ОСОБА_3 в будинку своєї бабусі ОСОБА_2 не мешкає з травня 2016 року, його речей в приміщенні будинку немає.
Відповідно до ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. 391 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як встановлено в ході судового розгляду, відповідач не проживає у даному житловому будинку більше одного року, тобто не використовує надане йому позивачем право житлового сервітуту з власної волі, про що він надав пояснення в судовому засіданні, отже за положеннями ч.2 ст. 405 ЦК - втратив право з використання даного сервітуту та позивач вправі, як власник даного майна, не продовжувати наданого відповідачу права з житлового сервітуту, яке відповідачем не використовувалось без поважних причин, отже вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування даним житловим будинком обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, п. 3 Перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суд -
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1, належного ОСОБА_2.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення виготовлено 23 січня 2018 року.
Суддя Л.М. Семенова