Справа № 147/1082/17
Провадження № 2/147/98/18
17.01.2018 року Тростянецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Волошина І.А.,
за участі секретаря судового засідання Чудак Г.І.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Дубенської міської ради Рівненської області про надання дозволу на виготовлення дитині проїзного документа для виїзду за кордон та на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Дубенської міської ради Рівненської області про надання дозволу на виготовлення дитині проїзного документа для виїзду за кордон та на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків, мотивуючи свої вимоги тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19.11.2003 року по липень 2013 року. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В даний час дитина проживає разом з позивачем АДРЕСА_1, та перебуває на її утриманні. Відповідач по справі участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, духовним розвитком дитини не цікавиться, не відвідує сина, не цікавиться його здоров'ям. Позивач зазначила, що має фінансову можливість та бажання відвідати разом з сином країни Європи, зокрема Чехію та Німеччину, що сприятиме розширенню світогляду дитини, позитивно позначиться на його духовному та інтелектуальному розвитку як особистості. ОСОБА_3 ухиляється від спілкування з позивачем та їх спільним сином, чим безпідставно чинить перешкоди у здійсненні заходів, спрямованих на покращення фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Зокрема, відповідач відмовляється надати у передбаченому законодавством України порядку дозвіл на виготовлення проїзних документів та дозвіл на виїзд малолітнього ОСОБА_4 за кордон у туристичну поїздку та свою відмову нічим не мотивує. Вважає, що така позиція колишнього чоловіка і батька шкодить інтересам сина та не сприяє його всебічному та гармонійному розвитку, порушує права та інтереси дитини, а також вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами. Враховуючи вищевикладене, позивач просила надати їй дозвіл без згоди батька ОСОБА_3 оформлювати документи для тимчасового виїзду та супроводу неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до країн ближнього та дального зарубіжжя на період з 01 березня по 30 травня 2018 року, та надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього сина за кордон без дозволу (згоди) батька дитини на період з 01 березня по 30 травня 2018 року.
Ухвалою суду від 04.12.2017 року задоволено клопотання представника позивача адвоката ОСОБА_2 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, визначивши відповідальним за проведення відеоконференції Млинівський районний суд Рівненської області, як територіально наближений до місця знаходження позивача.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Проти ухвалення судом заочного рішення не заперечити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився, хоча про місце та час розгляду справи був належним чином повідомлений за місцем своєї реєстрації, заяви про розгляд справи за його відсутності не надіслав. Окрім того, відповідно до ухвали суду від 04.12.2017 року позивачем було дано оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» за №235 від 13.12.2017 року. Відповідно до ст.129 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Представник Органу опіки та піклування Дубенської міської ради в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі та надав письмовий висновок органу опіки та піклування про доцільність надання дозволу на виготовлення дитині проїзного документа для виїзду за кордон та на тимчасовий виїзд за кордон без згоди батька малодітнього ОСОБА_4
Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе вирішити справу за наявними в ній доказами відповідно до ч. 4 ст.223 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, взявши до уваги відсутність заперечення з боку позивача про можливий заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів
Згідно ст.281 ЦПК України, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, вивчивши позовну заяву та дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних висновків.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи законних інтересів.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_1 виданого Кіровським МВ УМВС України в Донецькій області 10.12.2003 року, ОСОБА_1 є громадянкою України (а.с. 3-5).
Згідно довідки від 08.09.2016 №5604000220 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 разом з неповнолітньою дитиною перемістилася з тимчасово окупованої території та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Маневицького районного суду Вінницької області від 05.04.2016 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6,7).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4, серії НОМЕР_2 від 05.05.2004 року, відповідач ОСОБА_3 є його батьком (а.с.6).
Таким чином встановлено, що сторони перебували у шлюбі від якого мають неповнолітню дитину, та між ними виник цивільно - правовий спір з приводу надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супровіду другого з батьків.
Для вирішення спору, враховуючи визначені судом правовідносини, суд застосовує такі норми матеріального і процесуального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Статтею 6 Сімейного Кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Відповідно до ст.ст. 7, 155 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Суд вбачає, що не надання дозволу на виїзд ОСОБА_4 за кордон з туристичною метою, порушує його права та інтереси.
Згідно ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 150 цього ж Кодексу батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положеньст.151СК України, вправі обирати самі.
Згідно вимог ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Ст. 154 СК України, надає батькам право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини.
Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
У преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набула чинності для України з 27.09.1991 року, зазначено, що дитина, в наслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження, до досягнення нею повноліття.
За ч.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини від 20 листопада 1989 року», підписана Україною 21.02.1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991 року, набрала чинності для України 27.09.1991 року (далі по тексту - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення чи іншими питаннями, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно вимог частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Питання щодо оформлення документів для виготовлення та отримання паспорту для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16 - річного віку врегульовано « Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення», затвердженого постановою КМУ України №152 від 07 травня 2014 року та окремого дозволу не потрібує.
Відповідно до п.22 ч.І «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18- річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16- річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 - річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
Як зазначила позивач, вона має намір з 01 березня 2018 по 30 травня 2018 року разом із сином здійснити поїздку до країн Європи, зокрема Чехію та Німеччину, з метою відпочинку, задля підвищення світогляду дитини, покращення стану його здоров'я, фізичного та духовного розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків.
Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Аналізуючи зазначені законодавчі та нормативні акти, а також міжнародні документи, імплентовані у законодавство України можна зробити висновок про те, що у резолютивній частині рішення необхідно зазначати про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, а також про надання дозволу на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення, оскільки надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дітей, чим фактично позбавить батька можливості брати участь у вихованні дітей та можливості спілкування з ними.
Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Дубенської міської ради Рівненської області про надання дозволу на виготовлення дитині проїзного документа для виїзду за кордон та на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків, підлягає до задоволення у повному обсязі і першу чергу буде відповідати інтересам малолітнього ОСОБА_4
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 640,00 грн. судового збору, сплачених при подачі позову до суду.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України» суд,-
Позов задовольнити.
Дозволити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди батька ОСОБА_3, оформлювати документи для тимчасового виїзду та супроводу неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до країн ближнього та дального зарубіжжя на період з 01 березня по 30 травня 2018 року.
Надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, за кордон без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_3 на період з 01 березня по 30 травня 2018 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок грн. ) 00 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до п.п. 15.5, п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
За ст.284 ЦПК України заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя