ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 січня 2018 року № 826/19380/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Власенкової О.О., за участі секретаря судового засідання Карпенка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач)
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
(далі також - відповідач)
третя особа Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просив зобов'язати назване управління надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розміром 16,24 га на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставну відмову відповідача, що містилася в листі від 28.07.2016 №Я-21120/0-11531/6, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки в письмовому клопотанні про надання такого дозволу він помилково зазначив про відведення земельної ділянки у власність з огляду на те, така фраза містилася у бланку клопотання, який йому надали для заповнення в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області, тоді як насправді він просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування.
У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач свого представника до суду не направив, у письмовому клопотанні, що надійшло на адресу суду через канцелярію, просив відкласти розгляд справи на іншу дату. Проте суд дійшов висновку про наявність у матеріалах справи достатньої кількості доказів, для її вирішення за відсутності представника відповідача.
У письмовому запереченні, наданому до суду через канцелярію, відповідач просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи, що при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач зазначив про відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, тоді як у нього у власності вже перебуває земельна ділянка для ведення фермерського господарства, що відповідно до законодавства виключає надання йому ще однієї земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства.
Третя особа свого представника до суду не направила, письмових пояснень щодо позову не надала, хоча належним чином повідомлена про судовий розгляд справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2016 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 16 га, яка розташована у Бориспільському районі Сеньківської сільської ради. Підписуючи це клопотання, ОСОБА_1 засвідчив, що не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням.
До клопотання, як встановлено судом, було додано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.02.2016, яке набрало законної сили 28.04.2014 про визнання за ОСОБА_1 права постійного користування 1/2 частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом, після смерті його батька, ОСОБА_2, розміром 16,24 га на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.
Згадане вище клопотання оформлене на бланку, в якому частина тексту надрукована, інша частина - заповнена позивачем від руки та підписана ним.
Листом від 28.07.2016 №Я-21120/0-11531/6 Головне управління Держгеокадастру у Київській області за результатами розгляду клопотання позивача повідомило з посиланням, поміж іншого, на статтю 13 Закону України "Про фермерське господарство" про відсутність підстав для задоволення клопотання про надання дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, оскільки зазначена земельна ділянка відповідно до рішення суду перебуває у нього на праві користування.
Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру зі скаргою на дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якій просив зобов'язати назване управління надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення фермерського господарства, яке розташоване на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району за рішенням суду.
Листом від 21.09.2016 №Я-4651/0-0.13-3316/6-16 Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила ОСОБА_1 про те, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області він звернувся до названого управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 16 га за межами населених пунктів Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, тоді як відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 09.11.2004 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення фермерського господарського площею 4,38 га на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, а частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Не погоджуючись з вищевикладеним позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи цей спір, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Абзацом "а" частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Водночас, особливості надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначені Законом України "Про фермерське господарство". Зазначений Закон має спеціальний порівняно із Земельним кодексом України статус, тобто, під час розгляду компетентними органами питання про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства повинен мати пріоритетне значення.
Так, Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Частиною першою та другою статті 1 вказаного Закону передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 7 цього Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
При цьому згідно з приписами статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов'язкові вимоги стосовно реалізації права на отримання у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, що у свою чергу зумовлює і виникнення додаткової підстави щодо відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема у зв'язку з тим, що особа вже реалізувала своє право на отримання у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.
Аналізуючи наведене, суд зазначає, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення про відмову в наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 31.05.2016 року по справі № 21-445а16 та від 16.03.2016 року по справі № 21-6440а15.
Ураховуючи наведене, та те, що позивач подав до відповідача клопотання, в якому відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 16 га, яка розташована у Сеньківської сільської ради Бориспільського району, а відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку від 09.11.2004 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 4,38 га на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району, відповідач правильно відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання позивача.
Наявність у власності вищевказаної земельної ділянки позивач у судовому засіданні не заперечував.
При цьому суд не бере до уваги доводи позивача про те, що при написанні вищевказаного клопотання він помилково використовував готовий бланк з надрукованими словами "...надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для...", оскільки жодного примусу зі сторони відповідача щодо підписання позивачем клопотання від 29.06.2016 на запропонованому бланку судом не встановлено. За висновком суду, пропозиція скористатися згаданим бланком не позбавляла позивача можливості власноруч написати клопотання необхідного змісту.
Крім того, суд не бере до уваги доводи позивача стосовно його звернення до відповідача із заявою від 25.04.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі рішення суду від 10.02.2016, яке набрало законної сили, оскільки позивачем не надано доказів про направлення цієї заяви на адресу відповідача.
Водночас з листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області 01.06.2017 №Я-13950/0-9144/6-17 вбачається відмова у задоволенні клопотання позивача від 03.05.2017 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 16,0000 га на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області. Однак, суд не бере до уваги указаний лист при вирішенні цього спору з огляду на відсутність посилання на нього у позовній заяві в обґрунтування заявлених позовних вимоги.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За наведених обставин підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні позову.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 цього Кодексу.
Суддя О.О. Власенкова
Повний текст рішення суду складено та підписано 22.01.2018.