Справа № 182/3618/17
Провадження № 2/0182/64/2018
Іменем УКРАЇНИ
17.01.2018 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Багрової А.Г.
за участю секретаря - Снєгульської В.М.
за участю позивача - ОСОБА_1.
представника позивача - адвоката - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Єврокар Україна” про захист прав споживачів , визнання договору недійсним та стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ „Єврокар Україна” та просить визнати договір фінансового лізингу №218 від 10.02.2017 року, укладений між ним та ТОВ „Єврокар Україна”, недійсним, стягнути з відповідача кошти в розмірі 40429,90, сплачені згідно квитанції № 0.0.703479986.2 від 10.02.2017 року в якості комісії за організацію по Договору фінансового лізингу №218 від 10.02.2017 року.
В обґрунтування позову позивач послався на те, що 10.02.2017 року з ТОВ «Єврокар Україна» ним був укладений договір фінансового лізингу № 218, відповідно до якого позивач мав би отримати автомобіль «Chevrolet Orlando», загальною вартістю близько 577 570 грн. 10.02.2017 року позивачу було виставлено рахунок на оплату комісії за організацію договору фінансового лізингу № 218 у розмірі 40 429,90 грн. , який ним було оплачено у повному обсязі та повідомлено про оплату ще й авансового платежу 23% від вартості предмета лізингу, тобто 132 841,10 грн. та при цьому предмет лізингу йому передано не було. 21.02.2017 року він звернувся до відповідача щодо повернення сплачених коштів, однак йому було повідомлено, що договір розірвано, а комісія за таких підстав не підлягає поверненню.
Позивач вважає, що, оскільки під час укладення Договору фінансового лізингу №218 від 10.02.2017 року, відповідач ввів його в оману, договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, порушує його права, як споживача послуг, містить несправедливі умови, відповідач застосовував до нього нечесну підприємницьку практику при його укладенні та виконанні, а тому просить суд визнати вказаний договір недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши на його користь, сплачені ним кошти по договору.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце судового засідання, причини неявки суду не відомі, заперечень проти позову відповідач не надавав, заяви про розгляд справи без його участі не надходило. Ухвалою суду від 17.01.2018 року постановлено розглянути справу заочно на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено , що 10.02.2017 між ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна», як лізингодавцем, та ОСОБА_1, як лізингоодержувачем, було укладено Договір фінансового лізингу № 218 (а.с. 6-13), предметом якого є транспортний засіб «Chevrolet Orlando» (зворот а.с. 6).
Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору).
Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути змінено на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.
Предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію Договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу та оплати різниці у разі зміни вартості предмету Договору.
З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» (а.с. 6) слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця і включає в себе, зокрема, організаційні послуги, витрати на пошук предмету лізингу і становить 7% від вартості предмета лізингу, а авансовий платіж це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.
На цих умовах відповідач погодився підписати Договір лізингу та пристав на пропозицію представника відповідача щодо подальшої зміни предмета лізингу на інший, який він мав намір придбати на початку - автомобіль «Chevrolet Orlando».
На виконання вимог цього Договору, 10.02.2017 року ОСОБА_1 було сплачено на рахунок відповідача комісію за організацію договору фінансового лізингу № 218 у розмірі 40429,90 грн., що підтверджується квитанцією за № 0.0.703479986.1 від 10.02.2017 року. (а. с. 1,57,58).
Маючи намір отримати предмет лізингу у користування, ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» із відповідною вимогою, проте отримав інформацію про необхідність сплати ще авансовий платіж, який становить 23% від вартості предмета лізингу в сумі 132841,10 грн.
21.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення сплачених коштів.
На його звернення ТОВ „Лізингова компанія „Єврокар Україна” листом від 16.03.2017 року повідомила позивача про те, що договір фінансового лізингу №218 від 10.02.2017 року розірваний з 21.02.2017 року на підставі його заяви, а кошти, сплачені за договором поверненню не підлягають (а.с.5,58)
Посилаючись на те, що Договір фінансового лізингу № 218 від 10.02.2017 року не відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України, викладений нечітко, містить ряд несправедливих умов щодо лізингоодержувача, надає перевагу лізингодавцю, та, при його укладенні, ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» завуалював призначення платежу - авансовий платіж в розмірі 40429,90 грн. під вигляд комісії за організацію договору фінансового лізингу, яка згідно з п. 12.1 ст. 12 договору не повертається в жодному випадку, позивач просить суд визнати оспорюваний договір недійсним та стягнути з відповідача на його користь 40429,90 грн., сплачених на виконання цього Договору.
Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно - правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.
Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, обєм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.
Зі змісту Договору фінансового лізингу № 218 від 10.02.2017 року встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.
Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно зіст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між юридичною особою - ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-3020цс15від 11 травня 2016 року.
У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).
У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоудержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості вже до сплачених авансових платежів. В такому випадку, остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обовязкові платежі будуть визначені в Додатку №3 до даного договору, який сторони зобовязані підписати та який є його невід'ємною частиною (п.9.4).
Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.
Згідно з пунктом 3.4.5, п.10.12 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.
Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути замінений на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.
Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.
Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.
Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 ЗУ «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.
За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.
Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.
Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 10.02.2017 року, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу.
Таким чином, судом встановлено, що при укладенні вказаного договору були допущені порушення чинного законодавства.
Включення до договору положень, які при розірванні договору фактично призвели до неповернення споживачу послуг, внесених ним коштів в повному обсязі, свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та є достатніми підставами для визнання договору лізингу недійсним, через невідповідність вимогам закону.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Таким чином, сплачені позивачем на рахунок ТОВ „Лізингова компанія „Єврокар Україна” грошові кошти у розмірі 40429,90 грн. підлягають стягненню з відповідача .
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1762 грн.
Керуючись Законом України „Про захист прав споживачів”, Законом України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст.6,15,16,203,215, 216, 627,628,799,806,808 ЦК України, ст.ст. 10,12,76-81,141, 258, 263 , 265, 280-282, 354ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 218 від 10.02.2017 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Єврокар Україна”.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Єврокар Україна” на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором в розмірі 40 429,90 грн.( сорок тисяч чотириста двадцять дев'ять грн.. 90 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Єврокар Україна” судовий збір в розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн.. 00 коп.) на користь держави.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його повного складення через Нікопольський міськрайонний суд.
Повне рішення складено 22.01.2018 року.
Суддя: ОСОБА_3