18 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12193/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,
за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, прийняту суддею Шумей М.В. у м. Івано-Франківськ о 10:42, повний текст якої складено 20 листопада 2017 року, у справі № 809/1513/17 за адміністративним позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" про стягнення заборгованості, -
03 листопада 2017 року позивач - Головне управління ДФС в Івано-Франківській області звернувся в суд з позовною заявою до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод", у якій просив стягнути податковий борг в розмірі 713348,75 грн з розрахункових рахунків в банках, які обслуговують дане підприємство, та за рахунок готівки, що належить відповідачу, в дохід держави.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на 18.10.2017 сума узгодженого податкового зобов'язання відповідача становить 713 348,75 грн, в тому числі: податок на додану вартість в сумі 464 369, 32 (основне зобов'язання - 269 636, 00 грн, штрафна санкція - 193 596,00 грн); пеня за несвоєчасну сплату штрафної санкції в сумі 1137,32 грн; земельний податок в сумі 248 979, 43 грн.
Оскільки порушення відповідачем вимог ст.67 Контитуції України, пп.16.1.4 п.16.1 ст. 16 Податкового кодексу України призвело до ненадходження в бюджет 713 348, 75 грн та на момент звернення до суду відповідачем не вжито будь-яких заходів з метою погашення податкового боргу, на думку позивача відповідно до пп.20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України наявні правові підстави для стягнення такої заборгованості з ПрАТ "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" в судовому порядку.
17 листопада 2017 року Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" звернулось до суду з заявою про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог Головного управління ДФС в Івано-Франківській області. При цьому відповідач не заперечує наявність податкового боргу в сумі 713348,75 грн та вважає позовні вимоги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про його стягнення обґрунтованими.
У заяві заявник просив суд відстрочити виконання постанови до 01.04.2018 та розстрочити на строк 12 місяців (з 01.04.2018 по 31.03.2019) шляхом здійснення товариством щомісячних платежів у розмірі 59445,72 грн з відображенням відстрочення та розстрочення стягнення суми боргу в картці особового рахунку відповідача шляхом внесення відповідних змін в карту особового рахунку.
Заяву обґрунтовано тим, що у зв'язку із складним фінансово-економічним та матеріальним становищем, відсутністю достатніх коштів та наявністю загрози банкрутства підприємство не має можливості виконувати свої зобов'язання перед контрагентами, по сплаті платежів до бюджету, погасити заборгованість по заробітній платі та сплатити суму податкового боргу, про стягнення якої податковий орган звернувся в судовому порядку.
Крім того, відповідач зауважує, що ПрАТ "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" входить в стуктуру підприємств залізничного транспорту з виготовлення, ремонту, модернізації рухомого складу та випуску для нього запчастин, що становить 98% всієї продукції Товариства.
У відповідності зі ст.2 Закону України «Про залізничний транспорт» залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному та економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» товариство віднесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
Заявник зазначає, що стягнення податкового боргу у повному обсязі в судовому порядку ускладнить виконання рішення суду та може мати наслідком припинення діяльності підприємства.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" (код 13655435) в дохід Державного бюджету податковий борг в сумі 713348 (сімсот тринадцять тисяч триста сорок вісім) грн 75 коп. з розрахункових рахунків в банках, які обслуговують дане підприємство та за рахунок готівки, що йому належить. Вставлено порядок виконання рішення суду, а саме: відстрочено виконання постанови до 01.04.2018 та рострочено виконання постанови на строк 12 місяців починаючи з 01.04.2018, шляхом сплати податкового боргу в сумі 713348,75 грн щомісячними платежами 59445,73 грн.
Постанова мотивована тим, що заявлена до стягнення сума є узгодженою та являється податковим боргом відповідача перед бюджетом, який не сплачено та підлягає стягненню з рахунків у банках, що обслуговують відповідача, та за рахунок готівки, що йому належить. Суд дійшов висновку про можливість надання відповідачу відстрочення та розстрочення виконання судового рішення на заявлених ним умовах.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову в частині встановлення порядку виконання постанови.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» не зверталося до контролюючого органу із відповідною заявою про відстрочення та розстрочення грошових зобов'язань. Вважає, що відповідачем не наведено обставин, які ускладнюють виконання судового рішення чи роблять його неможливим, та не доведено наявності складного фінансово-економічного та матеріального становища підприємства, також не доведено факту відсутності коштів на інших рахунках, які ним відкриті в установах банку.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено обов'язок щодо сплати податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Так, пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом; податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом; виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст.49 ПК України).
Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (пп. 54.1 ст.54 ПК України).
За приписами п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал.
Пунктами 203.1, 203.2 ст.203 ПК України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" зареєстроване як юридична особа та взяте на податковий облік Державною податковою інспекцією у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, як платник податків.
Станом на 18.10.2017 за відповідачем рахується заборгованість в загальній сумі 713348,75 грн, в тому числі:
- податок на додану вартість в сумі 464369,32 грн, з яких 269636,00 грн - основне зобов'язання, 193596,00 грн - штрафна санкція;
- пеня в сумі 1137,32 грн;
- земельний податок в сумі 248 979,43 грн.
Основне зобов"язання з податку на додану вартість виникло у результаті самостійно задекларованого відповідачем податкового зобов'язання та нарахованого на підставі податкової декларації №9165171911 від 17.08.2017 на суму 80863,00 грн та податкової декларації №9191839396 від 20.09.2017 на суму 188773,00 грн (а.с.10-13).
Штрафна санкція з податку на додану вартість в загальному розмірі 260578,86 грн виникла внаслідок донарахування податковим повідомленням-рішенням №0010691201 від 12.06.2017, яке винесене на підставі акту камеральної перевірки від 12.06.2017 №4081/12-01/13655435, складеного за результатами перевірки на предмет своєчасності реєстрації платником податку на додану вартість ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» податкових накладних, виписаних в період з 01.10.2015 по 31.12.2016, зареєстрованих по 30.04.2017 включно (а.с.14-15).
У зв'язку із частковим погашенням податкового боргу залишок до стягнення по вказаному рішенню становить 193596,00 грн.
Сума боргу в розмірі 1137,32 грн виникла внаслідок нарахування пені за несвоєчасну сплату штрафної санкції, визначеної податковим повідомленням-рішенням.
Згідно з вимогами ст.269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
За приписами п.286.2 ст.286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до п.287.3 ст.287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (ст.54 ПК України).
Узгоджений податковий борг по земельному податку виник на підставі поданої відповідачем декларації з плати за землю за 2017 рік (декларація №9003421343 від 24.01.2017), відповідно до якої в інтегрованій картці платника нараховано грошове зобов'язання в сумі 83206,25 грн щомісячно з січня по листопад, грудень - 83206,29 грн. Річна сума земельного податку становить 998475,04 грн.
У зв'язку з частковим погашенням зазначеного грошового зобов'язання та наявною переплатою залишок до стягнення становить 248979,43 грн за період з травня по серпень 2017 року.
Оскільки у встановлений законом строк відповідач не сплатив суму узгоджених грошових зобов'язань, відповідно до пп.20.1.34 п. 20.1ст.20 Податкового кодексу України контролюючий орган скористався правом звернутись до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, та за рахунок готівки, що належить відповідачу, в дохід бюджету на суму податкового боргу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості є узгодженою та являється несплаченим у встановлені строки податковим боргом відповідача перед бюджетом, що підлягає стягненню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.
В розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з підпунктом 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу.
Відповідно до пп.20.1.19 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивачем на виконання вимог пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України відповідачу вручено податкову вимогу форми "Ю" за № 2656-17 від 06.07.2017, яку відповідач залишив без реагування, а податковий борг за нею, на момент виникнення вищевказаних податкових зобов'язань, не сплатив.
З аналізу вказаних норм та обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що за відповідачем рахується податковий борг в сумі 713348,75 грн.
Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 цього ж Кодексу, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно з пунктом 95.4 статті 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Оскільки будь-яких доказів на підтвердження погашення вказаного податкового боргу відповідачем на розгляд суду не надано, щодо наявності вказаного боргу відповідач не заперечує, позовні вимоги щодо стягнення суми податкового боргу є правомірними та підлягають задоволенню.
Водночас судом першої інстанції за заявою відповідача відстрочено та розстрочено виконання рішення суду.
Однак, колегія суддів приходить до висновку про прередчасність вирішення питання про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення, виходячи з наступного.
Розстрочення передбачає виконання судового рішення протягом певних проміжків часу у відповідних частинах.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що реальне виконання судового рішення віднесено законодавцем до одного з основних завдань адміністративного судочинства, і саме на цій підставі відстрочення або розстрочення виконання судового рішення поставлено у залежність від обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.
При цьому, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність обставини, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна,на яке можливо було б звернути стягнення, та інші обставини справи.
Отже, підставою для розстрочення виконання рішення є надання боржником достатніх доказів існування обставин, що підтверджують наявність загрози виникнення або накопичення боргу та, як наслідок, ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом, а також надання економічного обґрунтування, яке підтверджує можливість погашення грошових зобов'язань до бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення.
У заяві про відстрочення та розстрочення виконання судового рішення відповідач зазначає про важке фінансово-економічне та матеріальне становище підприємства, що призвело до виникнення боргу перед бюджетом, та віднесення товариства до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Крім того, на обґрунтування заяви відповідач вказує на відсутність достатніх коштів та наявність загрози банкрутства, неможливість виконання зобов'язань перед контрагентами, по сплаті платежів до бюджету, погашення заборгованості по заробітній платі та можливі негативні наслідки, що можуть настати при виконання рішення суду у повному обсязі у встановлений строк.
На підствердження доводів заяви відповідачем на розгляд суду надано бухгалтерську довідку від 31.10.2017 (а.с.48), звіти про фінансовий стан станом на 30.06.2017 та 30.09.2017 (а.с.49-50), довідку, видану ПАТ ПУМБ № IF1/156 від 29.09.2017, з якої слідує, що станом на 29.09.2017 у Відділенні №1 ПАТ ПУМБ залишок коштів ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» становить 0,00 грн та на рахунок накладено арешт (а.с. 52).
Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення визначено статтею 263 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
Відповідно до частини 1 цієї статті за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.
За наявності обставин та в порядку, передбачених абзацом першим цієї частини, сторона виконавчого провадження, а також державний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з ч. 2 вказаної статті, суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення. Неприбуття у судове засідання осіб, які були , рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Тобто, вищезазначеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право особи, яка бере участь у справі, звернутись до суду із заявою про відстрочення, розстрочення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. При цьому, визначальною умовою такого звернення є набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду можливий лише після набрання судовим рішенням про стягнення податкового боргу законної сили.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 809/1513/17 - скасувати в частині надання відстрочення та розстрочення виконання судового рішення.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. О. Большакова
В. Я. Макарик
Постанова складена в повному обсязі 19.01.2018.