ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 січня 2018 року №826/8260/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Касьяненко А.В., за участі представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Кравченко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_3, (далі - позивач, ОСОБА_3), до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Київській області), про:
- визнання протиправними дій відповідача щодо надання позивачу відмови (викладеної в листі №3-16038/0-9892/6-17 від 14 червня 2017 року) у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада;
- зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада) на підставі його клопотання від 18 травня 2017 року.
Одночасно із позовом позивачем подано до суду письмове клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- заборони відповідачу давати дозволи на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність або користування, з масиву земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2
- заборони відповідачу погоджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність або користування, з масиву земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3.
Ухвалою суду від 29 червня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №826/8260/17.
Ухвалою суду від 05 липня 2017 року позовну заяву позивача залишено без руху та надано йому строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 28 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачу протиправно відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстав передачі у майбутньому земельної ділянки для учасників АТО.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Київській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 18 травня 2017 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.
За результатами розгляду вказаного вище клопотання позивача, відповідач листом від 14 червня 2017 року №3-16038/0-9892/6-17 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки "бажана до відведення земельна ділянка розташована на земельному масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (для індивідуального садівництва)".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, (далі - ЗК України), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, встановленим ЗК України, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки - не більше 2,0 га, відповідає нормам, подані документи за змістом та кількістю відповідають переліку, наведеному у ст. 118 ЗК України.
При цьому, як вже зазначалось вище, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою зазначив, що за наявною інформацією, бажана до відведення земельна ділянка розташована на земельному масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (для індивідуального садівництва).
Водночас, суд зауважує, що на законодавчому рівні відсутнє таке визначення як "резервування земельної ділянки для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення".
Більш того, ЗК України містить вичерпний перелік цільового використання земельних ділянок, в якому відсутнє визначення цільового призначення земельної ділянки - "для подальшого відведення земельних ділянок у власність учасникам АТО".
Сам факт наявності інформації про розмір земельних ділянок, визначених для передачі учасникам АТО, на думку суду, не може бути підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки кожен державний орган повинен діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством. Однак, у жодному нормативно-правовому акті, станом на час виникнення спірних правовідносин, не закріплено такого порядку як виділення земельної ділянки "для подальшого відведення земельних ділянок у власність учасникам АТО".
Враховуючи вищевикладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про те, що запитувана земельна ділянка "зарезервована" для подальшої передачі у власність учасникам АТО та членам родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення.
На законодавчому рівні визначено право розпорядження землями сільськогосподарського призначення виключно на підставі норм ЗК України, а тому відповідач не мав права перебирати на себе функції законодавчого органу щодо розпорядження землею без законодавчого врегулювання питання про надання земельних ділянок для учасників АТО.
Отже, позивач правомірно очікував на належний розгляд його клопотання від 18 травня 2017 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою в порядку черговості, та отримання позитивного рішення на своє клопотання.
До того ж, у матеріалах справи міститься довідка про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 27 липня 2015 року №30/909. Також наявна копія посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4, яке видано позивачу 21 листопада 2016 року.
Суд зазначає, що судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 41 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес ", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Поняття "охоронюваний законом інтерес", означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд робить висновок, що відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання, відповідач порушив норми ЗК України та принцип розсудливості, оскільки дії відповідача, на думку суду, не спрямовані на реалізацію права позивача отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Враховуючи наведене, позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо надання позивачу відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, є такою, що підлягає задоволенню.
При цьому суд зазначає, що спосіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Тобто, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
А тому, зважаючи на те, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18 травня 2017 року з урахуванням висновків суду, оскільки саме по собі судове рішення про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу не відновлює порушеного права позивача.
Суд зауважує, що не вправі зобов'язувати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення за результатами розгляду звернення особи, водночас, на підставі викладеного, суд вбачає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18 травня 2017 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, з урахуванням висновків суду.
Поряд з цим, суд звертає увагу відповідача на те, що при прийнятті в подальшому рішення за результатами розгляду клопотання позивача, відповідач не вправі відмовити позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких дії відповідача визнані протиправними у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії є таким, що підлягає задоволенню частково.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо ненадання ОСОБА_3 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада за результатами розгляду його клопотання від 18 травня 2017 року.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області (Код ЄДРПОУ 39817550) повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) від 18 травня 2017 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.
4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко
Рішення у повному обсязі складено 17 січня 2018 року