Номер провадження № 22-ц/785/9257/13
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Кварталова А. М.
Категорія ЦП -51
23.12.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів - Фальчука В.П., Троїцької Л.Л.,
при секретарі - Швець В.Ф.,
за участю: позивача ОСОБА_2, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сир завод» - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сир завод» про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою та зміну формулювання причин звільнення з роботи, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сир завод» на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 17 липня 2013 року, -
встановила:
26.02.2013р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до TOB «Миколаївський сир завод» про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою та зміну формулювання причин звільнення з роботи.
У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні своїх вимог і посилався на те, що він з 29 липня 2000р. по 22 листопада 2012р. працював в TOB «Миколаївський сир завод» на посаді завідуючого матеріальною частиною підприємства. В його обов'язки входило приймання та відпуск паливно-мастильних матеріалів. Влітку 2012 року він неодноразово, шляхом зважування виявляв недостачу бензину, про що робились відповідні записи у накладну. В листопаді 2012 року керівництво заводу повідомило йому, що на підприємстві не вистачає однієї тонни бензину на суму 10 000 грн., які він повинен сплатити. Оскільки ним недостача пального не була сплачена, 22 листопада 2012р. керівництво заводу звільнило його з підприємства за п. 2 ст. 41 КЗпП України, тобто у зв'язку з втратою довіри з боку власника.
Вважав, що формулювання причин його звільнення з роботи зі сторони власника є незаконні, в зв'язку з тим, що керівництвом заводу не було встановлено, що саме з його вини виникла недостача пального. Крім того керівництво заводу та головний бухгалтер про причину недостачі бензину при його постачанні на завод знало. За весь його час роботи на заводі до 2012 року недостачі пального ніколи не було.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилалась на те, що з 29 липня 2000р. по 22 листопада 2012р. позивач працював в TOB «Миколаївський сир завод» на посаді завідуючого матеріальною частиною підприємства. В його обов'язки входило приймання та відпуск паливно-мастильних матеріалів. Згідно наказу №1 від 29 липня 2000р. позивач був прийнятий на посаду завідуючого господарським складом, з повною матеріальною відповідальністю. Щодо нестачі бензину, раніше інформація підприємству не надавалась, жодної доповідної з боку позивача на адресу керівництва заводу не надходило. В зв'язку з чим керівництво TOB «Миколаївський сир завод» втратило довіру до позивача та звільнило його з займаної посади при з'ясуванні недостачі.
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 17 липня 2013р. позов ОСОБА_2 задоволено.
Суд поновив ОСОБА_2 строк для звернення до суду з позовом про зміну формулювання причин звільнення з роботи.
Зобов'язав TOB «Миколаївський сир завод» в наказі №22-11- п від 22.11.2012 р. змінити формулювання звільнення ОСОБА_2 з роботи з «звільнити у зв'язку з втратою довір'я з боку власника, п.2 ч. 41 КЗпП України» на «звільнити із займаної посади за угодою сторін, п.1 ч.І ст. 36 КЗпП України» та внести зміни у трудову книжку.
Суд стягнув з TOB «Миколаївський сир завод» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 500 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Миколаївський сир завод» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначили, що позивач звільнений з роботи з 22 листопада 2012р., власноручно ознайомлений з наказом про звільнення, тому пропустив строк для звернення до суду.
В суді апеляційної інстанції представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сир завод» - ОСОБА_3, підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 просив рішення суду залишити без змін.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін по справі, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на те, що підстави для звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не було, а тому вимоги позивача про зміну формування причин звільнення з роботи підлягають задоволенню і необхідно вважати його звільненим з роботи на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.
Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 29 липня 2000р. по 22 листопада 2012р. працював в TOB «Миколаївський сир завод» на посаді завідуючого матеріальною частиною підприємства, що підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи (а.с. 15,47,48,49).
Наказом №22-11- п від 22.11.2012р., ОСОБА_2 був звільнений з підприємства за п. 2 ч.І ст. 41 КЗпП України, у зв'язку з втратою довіри з боку власника, що підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи. З наказом про звільнення ОСОБА_2 ознайомлений 22 листопада 2012р., що підтверджено його особистим підписом на наказі (а.с.3, 10, 46).
Відповідний запис про звільнення внесено у трудову книжку 22.11.2012р., після чого ОСОБА_2 була видана трудова книжка під розпис(а.с.3).
У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що звільнення з підстав втрати довіри (п. 2 ст. 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри.
Сторонами не заперечується, що до трудових обов'язків позивача входило, зокрема, прийняття паливно - мастильних матеріалів від третіх осіб та подальший відпуск паливно - мастильних матеріалів.
Таким чином, ОСОБА_2 одержував паливно - мастильні матеріали під звіт, а тому за своїми посадовими обов'язками у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України належить до категорії працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та матеріальні цінності.
25.10.2012р. була проведена перевірка паливно-мастильних матеріалів, за які відповідав ОСОБА_2 на підставі договору про повну матеріальну відповідальність у складі головного інженера, начальника охорони та головного бухгалтера. Під час перевірки комісією виявлена нестача бензину А-80 - 555 літрів, А-92- 871 літр, дизпаливо -188 літрів. При цьому ОСОБА_2 від дачі пояснень з причин нестачі пального відмовився. Згідно акту, який складено ОСОБА_2 25 жовтня 2012р. залишок бензину А-80 складає 798 літрів, дизпалива 233 літрів(а.с.43).
За актом заміру від 25 жовтня 2012р. в наявності бензину А-80 - 80 літрів, дизпалива - 45 літрів(а.с.41).
З урахуванням цього, звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України було проведено правомірно, оскільки доведені факти, які були підставою для звільнення з роботи у зв'язку з втратою довіри.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачає можливість звільнення працівника з займаної посади за втратою довір'я з боку власника.
Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
За змістом вказаної статті закону, зміна формулювання причини звільнення працівника можлива за рішенням суду у разі, коли така зміна не тягне за собою поновлення працівника на роботі, тобто не пов'язана із незаконністю самого звільнення, а стосується неправильного формулювання роботодавцем його причини.
Разом з тим, визнавши звільнення позивача таким, що не відповідає фактичним обставинам, суд безпідставно змінив причину формулювання його звільнення на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП.
Із змісту зазначеної норми закону та роз'яснень, що викладені в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992р. випливає, що звільнення з цих підстав можливе лише за наявності домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Тобто, домовленість має бути двосторонньою. При цьому слід враховувати, що це право, а не обов'язок кожної із сторін трудової угоди.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суди розглядають справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.
Відповідно до вимог п.1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір припиняється за згодою сторін та в строк, визначений сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи та з пояснень позивача у судовому засіданні, він не звертався до відповідача з заявою про розірвання трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України і, відповідно, відповідач не давав своєї згоди на таке звільнення.
Як вбачається з позовних вимог позивача, з якими він звернувся до суду, ОСОБА_2 просив звільнити його з роботи, за згодою сторін (а.с.1).
В даному випадку позивач, пред'являючи свій позов, зазначає, що його звільнення з роботи було незаконним, але не бажаючи поновлення на роботі, просить лише змінити формулювання причин звільнення з п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП Укрїни на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Проте, як в суді першої так і апеляційної інстанції, відповідач не давав згоди на звільнення позивача з роботи з цих підстав.
Тому примушення його до виконання таких дій є незаконним.
У зв'язку з наведеним у суду не було підстав для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з роботи на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін.
Діюче трудове законодавство передбачає досягнення згоди між працівником і роботодавцем щодо звільнення на цій підставі.
Крім того, слід зазначити, що в даній справі позивач не заявляв вимогу про визнання його звільнення з роботи незаконним. Проте, це не позбавляє його права звернутись до суду за захистом своїх прав у інший спосіб, передбачений законом.
Проте, задовольняючи позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач у встановленому законом порядку наказ про звільнення в частині підстав його звільнення не оскаржував.
Таким чином, підстав для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_2 не має.
Крім того, відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Спір про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу не є спором про звільнення, а тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк.
Тобто, в цьому випадку застосуванню підлягає саме тримісячний строк, а не місячний - як то визнав представник відповідача.
Позивач дізнався (повинен був безумовно дізнатися) про порушення свого права 22 листопада 2012р., строк звернення до суду тривав до 22 лютого 2013р., однак із позовом до суду звернулася лише 26.02.2013 р., тобто з пропуском строку звернення.
Як в суді першої, так і апеляційної інстанції позивач посилався на те, що він не звернувся до суду в установленні законом строки, оскільки він юридично не освічений, був схвильований таким формулюванням звільнення з роботи, важко це переживав, оскільки його вини у нестачі пального не має.
Однак, у зв'язку з безпідставністю позову в цілому в задоволенні такого належить відмовити саме за цією підставою, а не за пропуском строку позовної давності (звернення).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.п.2, 3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 209, 303,307 ч.1п.2,309, 314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сир завод» - задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 17 липня 2013 року - скасувати.
В позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сир завод» про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою та зміну формулювання причин звільнення з роботи - відмовити.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду
Одеської області ОСОБА_4
ОСОБА_5
ОСОБА_6