ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
17 січня 2018 року письмове провадження № 826/6237/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., при секретарі Шевченко М.В., вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України,
треті особи: Міністерство доходів і зборів України,
Генічеська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС
у Херсонській області,
Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим
про стягнення заборгованості по заробітній платі 11443,97 грн.,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача в якому просить стягнути з Державної фіскальної служби України на її користь заборгованість по заробітній платі за період з квітня 2014 року по липень 2014 року за час роботи в ДПІ у м. Сімферополі Головного управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим у розмірі 11 443,97 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, працюючи з 01.07.2013 на посаді начальника відділу супроводження особливо важливих перевірок управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим, переїхала на материкову частину України в березні 2014 року у зв'язку з анексією АР Крим та окупацією АР Крим Російською Федерацією. Наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 24.03.2014р. №121-0 «Про відрядження до робочої групи» позивач відряджена до Міністерства доходів і зборів України на період функціонування такої робочої групи. Наказом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим від 17.07.2014 року №194-о позивача звільнено з даної посади за власним бажанням. Позивач зазначає, що за період з квітня 2014р. по липень 2014р. їй протиправно не вплачувалась заробітна плата.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача через відділ документообігу суду подав письмові заперечення проти позову, в яких проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у них.
Представник третьої особи 2 - Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на адресу суду подав письмові пояснення, в яких повідомив, що в Генічеській ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області відсутні будь які первинні документи, що підтверджують факти виходу на роботу, виконання посадових обов'язків, в тому числі у складі робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополі та міжвідомчої групи при Міністерстві юстиції України, та можуть бути підставою для нарахування заробітної плати начальнику відділу супроводження особливо важливих перевірок управління податкового аудиту ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим ОСОБА_1 за період з квітня 2014 року по липень 2014 року. У зв'язку з чим, розрахунок заробітної і плати ОСОБА_1 можливо надати лише за аналогічною посадою. Просив розгляд справи проводити без їх участі.
15.09.2017 року, суд на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим від 01.07.2013 року №11-о ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу супроводження особливо важливих перевірок управління податкового аудиту.
Наказом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим від 17.07.2014 року №194-о позивача звільнено з вказаної посади за власним бажанням в порядку переведення для подальшого працевлаштування до Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Позивач зазначає, що за період з квітня 2014 року по липень 2014 року їй не було виплачена заробітна плата.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 1 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII "Про державну службу" (зі змінами та доповненнями) державною службою в Україні є професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
З положень статті 2 названого Закону під посадою слід розуміти визначену структурою і штатним розписом первинну структурну одиницю державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Указом Президента України від 24.12.2012 №726/2012 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" постановлено утворити Міністерство доходів і зборів України, реорганізувавши Державну митну службу України та Державну податкову службу України, а також поклавши на Міністерство, що утворюється, функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Указом Президента України від 18.03.2013 №141/2013 "Про Міністерство доходів і зборів України" затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України, в якому пунктом 1 зазначено, що Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 7 Положення про Міністерство доходів і зборів України Міндоходів України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи. До територіальних органів Міндоходів України належать його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць), митниці, спеціалізовані департаменти та спеціалізовані органи Міндоходів України, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.
На час існування спірних правовідносин у період з березня 2014 року по липень 2014 року позивач працювала на посаді начальника відділу супроводження особливо важливих перевірок управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим
Отже, позивач в період існування спірних правовідносин була посадовою особою органу Міндоходів України в Автономній Республіці Крим, а робота позивача на вказаній посаді є публічною службою.
Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 115 Кодексу законів про працю України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно частини 2 статті 4 Закону України "Про оплату праці" для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (частина друга статті 13 ЗУ "Про оплату праці").
Згідно з частинами 1-8 статті 33 Закону України "Про державну службу" оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.
Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.
Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.
Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до підпунктів 1, 3, 18, 19, 25 пункту 5 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 року №141/2013 Міндоходів України з метою організації своєї діяльності:
- організовує роботу Міністерства, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;
- надає територіальним органам Міндоходів України методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи.
- здійснює прогнозування та планування видатків на матеріально-технічне забезпечення і розвиток діяльності Міндоходів України;
- здійснює відомчий контроль та внутрішній аудит за додержанням вимог законодавства і виконанням службових, посадових обов'язків у Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління
- організовує планово-фінансову роботу в Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.
Відповідно до підпункту 33 пункту 11 Положення про Міністерство доходів та зборів України Міністр як керівник Міністерства приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міндоходів України.
Згідно частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно підпункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Частиною п'ятою статті 22 Бюджетного кодексу України визначені функції та повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, серед яких, зокрема, слід виділити: отримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); прийняття рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіл та доведення до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством тощо.
Аналіз вищевказаних законодавчих приписів дає суду підстави стверджувати, що саме на Міндоходів України як головного розпорядника бюджетних коштів у період спірних правовідносин покладено обов'язки по забезпеченню організації діяльності та фінансування територіальних органів Міндоходів в Автономній Республіці Крим на належному рівні, в тому числі щодо забезпечення фінансування видатків на оплату праці працівників таких територіальних органів Міндоходів.
Також, судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби України» створена Державна фіскальна служба як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова №311) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.
Згідно Додатку 2 до Постанови № 311, ДПІ у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим приєднано до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних ос фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 21.07.2017 року, внесено запис №18821120003020673 про припинення юридичної особи ДПІ у Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.
Таким чином, Генічеська ОДПІ Головного управління ДФС Херсонській області набула статусу правонаступника ДПІ у м. Сімферополі.
У своїх письмових поясненнях Генічеська ОДПІ Головного управління ДФС Херсонській області вказала, що не володіє жодною інформацією, що стосується предмету спору, оскільки будь які документи від ДПІ у Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим до контролюючого органу не надходили.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у ситуації, яка склалась, відповідальною особою за виплату позивачу заборгованості із заробітної плати є Державна фіскальна служба України як правонаступник Міністерства доходів і зборів України.
Наведена позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 12.11.2015 року у справі К/800/32907/15.
При цьому, суд вважає за необхідне додатково зазначити, що вирішуючи питання про належного відповідача у справі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати позивача суд вважає, що Державна фіскальна служба України, як головний розпорядник бюджетних коштів, є належним відповідачем у справі, оскільки на неї покладено відповідні обов'язки по забезпеченню організації діяльності та фінансування територіальних управлінь Міндоходів ДПІ в АР Крим, у тому числі щодо забезпечення фінансування видатків на оплату праці працівників ДПІ у Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.
Щодо суми заробітної плати, яка належить до стягнення, судом встановлено наступне.
На підставі розпорядження Міністерства доходів і зборів України від 24.03.2014 № 55-р «Про створення робочої групи» позивача зараховано до робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополь з фактичним розташуванням робочої групи у м. Києві.
Наказом Головного управління Міндоходів в АР Крим від 24.03.2014р. №121-0 «Про відрядження до робочої групи» позивач відряджена на період функціонування робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополі до Міністерства доходів і зборів України.
З вказаного слідує, що з 24.03.2014 року позивач у відповідності до вказаного розпорядження та наказу виконував поставлені перед робочою групою завдання та зокрема, безпосередні доручення керівника робочої групи.
17 квітня 2014 року Розпорядженням Міндоходів України №76-р Розпорядження №55 р «Про створення робочої групи» визнане таким, що втратило чинність у зв'язку з втратою актуальності.
В подальшому, Позивача відряджено до Міністерства юстиції України на період функціонування міжвідомчої робочої групи створеної наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 28.05.2014 року №126-о «Про відрядження до міжвідомчої робочої групи», що була створена з метою висвітлення фактів втрат держави, нанесених збитків, порушення прав юридичних та фізичних осіб внаслідок окупації Криму.
Наказом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим від 17.07.2014 року №194-о позивача з 18.07.2017 року звільнено з вказаної посади за власним бажанням в порядку переведення для подальшого працевлаштування до Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Таким чином, період часу з 01.03.2014 року по 17.07.2014 року суд вважає робочим часом позивача, нормальна тривалість якого згідно статті 50 Кодексу законів про працю України не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Згідно листа Генічеської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області від 28.07.2017 року №703/8/21-10-05-29 позивачу мало бути нараховано та виплачено за березень 2014 року - 3191,10 грн., за квітень 2014 року - 3171,20 грн., за травень 2014 року - 3171,20 грн., за червень 2014 року - 3171,20 грн., за липень 2014 року - 1930,37 грн.
Оскільки позивачем отримано аванс за березень 2014 у розмірі 1 000,00 грн., його слід вирахувати з загальної суми заборгованості із заробітної плати за спірний період у момент нарахування та виплати останній заборгованість із заробітної плати за період з березня 2014 року по липень 2014 року у загальній сумі 13 635,07 грн.
Відповідно до ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, з огляду на встановлені обставини, суд з метою повного захисту порушених прав позивача вважає за необхідне стягнути з відповідача заробітну плату і за березень 2014 року.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене та враховуючи встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову повністю.
Керуючись ст.ст. 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) задовольнити повністю.
Стягнути з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) заборгованість із заробітної плати за період з 17.03.2014 року по 18.07.2014 року у розмірі 13 635 (тринадцять тисяч шістсот тридцять п'ять) грн. 07 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя Р.О. Арсірій
Судді В.А. Кузьменко
О.П. Огурцов