15 січня 2018 року справа №812/942/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М.,
секретар судового засідання - Чернявська К.Г.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
представника позивача - Старченко Г.В., довіреність б/н від 13.07.2017 року,
відповідача - Первухіна А.А., довіреність б/н від 02.01.2018 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє Старченко Геннадій Віталійович на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у адміністративній справі № 812/942/17 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якому, з урахуванням уточнюючих позовних вимог (том 1, а. с. 37-41, 50-51, 162-164), просив:
- визнати незаконними та протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування грошового забезпечення у порушення законодавства України, а саме: не нарахування позивачу протягом квітня-грудня 2015 року надбавки за вислугу років в розмірі 10%;
- визнати незаконними та протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- визнати незаконними та протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо утримання із грошового забезпечення позивача військового збору, починаючи з 09.09.2015 року по 08.04.2016 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити надбавку за вислугу років, яку позивач недоотримував протягом квітня-грудня 2015 року, що встановлено наказом МВС України від 04.07.2014 року № 638 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» і провести індексацію цих грошових доходів та здійснити відповідну виплату;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 зробити перерахунок грошового забезпечення позивача у зв'язку з невірним нарахуванням розміру надбавки за вислугу років, з урахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань, з квітня 2015 року по грудень 2015 року відповідно до наказу МВС України від 04.07.2014 року № 638 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» і провести індексацію цих грошових доходів та здійснити відповідну виплату;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 зробити перерахунок одноразової грошової допомоги позивача, з урахуванням невиплачених коштів, відповідно до наказу МВС України від 04.07.2014 року № 638 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» і провести індексацію цих грошових доходів та здійснити відповідну виплату;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 зробити перерахунок грошового забезпечення та здійснити виплату позивачу незаконно утриманих коштів у вигляді військового збору за період з 09.09.2015 року по 08.04.2016 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно протягом проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, після його звільнення;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь позивача матеріальну шкоду у сумі 224,00 грн.
Постановою від 04 жовтня 2017 року Луганський окружний адміністративний суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування ОСОБА_1 протягом квітня-грудня 2015 року надбавки за вислугу років в розмірі 10%.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання із грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору протягом січня-квітня 2016 року.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати ОСОБА_1 , надбавку за вислугу років, яку позивач недоотримував протягом квітня-грудня 2015 року, що встановлена наказом МВС України від 04.07.2014 року № 638 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», провести індексацію цих грошових доходів та здійснити відповідну виплату.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України зробити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , у зв'язку з невірним нарахуванням розміру надбавки за вислугу років, з урахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань, з квітня 2015 року по грудень 2015 року відповідно до наказу МВС України від 04.07.2014 року № 638 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», провести індексацію цих грошових доходів та здійснити відповідну виплату.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 військового збору, утриманого у періоді з січня по квітень 2016 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу в якій, посилавшись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом помилково застосовано норми Постанови КМУ від 30.12.2015 року № 1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором», оскільки Закон України від 18.06.2015 року № 548-VІІІ «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції» вступив в дію з 09.09.2015 року, а тому органи державної влади повинні були привести свої підзаконні акти у відповідність з нормами Закону № 548-VІІІ. Вважає, що суд першої інстанції в частині відмови позивачу у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно послався на недіючі норми законодавства України. Також вважає, що в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 224,00 грн. суд першої інстанції не дослідив докази, оскільки матеріальна шкода полягає у тому, що завдяки зловживанню і неправомірним діям з боку відповідача, позивач вимушений витрачати час і гроші стосовно свого порушеного права.
Відповідно до ч. ч. 1, 11 ст. 195 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою відео та звукозаписувального технічного засобу.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, на задоволенні якої наполягав. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Посвідченням серії НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (том 1, а.с. 7).
З військового квитка НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у період з 05.06.1997 року по 06.11.1998 року, з 11.02.2015 року по 16.04.2015 року у ВЧ НОМЕР_4 , з 17.04.2015 року по 08.04.2014 року у ВЧ НОМЕР_1 (том 1, а.с. 13-15).
В матеріалах справи міститься витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 17.04.2015 року № 78, яким підтверджено, що в списки особового складу частини та на всі види забезпечення зараховано старшого сержанта ОСОБА_1 , якого призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2015 року № 31 о/с - командиром 3-го відділення 3-го взводу спеціального призначення 4-ї роти спеціального призначення. На посаді вважати з 17.04.2015 року (том 1, а.с. 118).
З довідки № 2846 від 08.04.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 у період з 17.04.2015 року по 21.04.2015 року, з 01.05.2015 року по 05.01.2016 року, з 31.01.2016 року по 08.04.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції сектор «М» м. Маріуполь Донецької області (том 1, а.с. 12).
Згідно з витягом наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 08.04.2016 року № 77 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця за призовом під час мобілізації на особливий період, звільненого відповідно до Указу Президента України від 25.03.2016 року № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15» в запас без права носіння військової форми одягу, та направити його на військовий облік до Лисичанського РВК Луганської області, з 08.04.2016 року (том 1, а.с. 119-120).
Стосовно доводів апелянта щодо невірної дати звільнення від військового збору грошового забезпечення позивача під час проходження служби, колегія суддів зазначає наступне.
10.09.2015 року введений в дію Закон України від 18.06.2015 року № 548-VІІІ «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції», відповідно до якого підпункт 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 року, № № 13-17, ст. 112) доповнено новими абзацами такого змісту:
«Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.
Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року № 1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором», яка набрала чинності 12.01.2016 року, установлено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції. Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач дійсно брав участь в антитерористичній операції сектор «М» м. Маріуполь Донецької області, забезпеченні її проведення у період з 17.04.2015 року по 21.04.2015 року, з 01.05.2015 року по 05.01.2016 року, з 31.01.2016 року по 08.04.2016 року, що підтверджено довідкою командира ВЧ НОМЕР_1 від 08.04.2016 року № 2846, складеною на підставі наказів керівника сектору «М» від 25.04.2015 року № 115 та від 04.02.2015 року № 35 (том 1 а.с. 12).
Таким чином, з огляду на наведені вище нормативні акти, колегія суддів дійшла висновку, що грошове забезпечення позивача у періоді з січня по квітень 2016 року не підлягало оподаткуванню військовим збором на період безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції.
Відтак твердження позивача, що його грошове забезпечення звільнялося від оподаткування військовим збором у період з 09.09.2015 року до 12.01.2016 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки до 12 січня 2016 року був відсутній порядок підтвердження статусу визначеного Податковим кодексом України кола осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим.
Щодо вимоги апелянта про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зобов'язання відповідача виплатити позивачу таку грошову компенсацію, колегія суддів виходить з наступного.
Позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом від 08.04.2016 року, у якому зазначив, що відмовляється від отримання належних йому за нормою речей та просить згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 компенсувати вартість неотриманого речового майна (том 1, а.с. 123).
Судами встановлено, що за цим рапортом позивач відповіді не отримував.
Згодом, позивач повторно звернувся за грошовою компенсацією вартості неотриманого речового майна до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом від 27.09.2016 року (том 1, а.с. 17).
На свій рапорт позивач отримав відповідь, оформлену листом від 18.01.2017 року № 12/27/2-144, в якій зазначено, що у відповідності до Указу Президента України від 25.03.2016 року № 116 постановлено провести звільнення військовослужбовців у визначені терміни та на день звільнення забезпечити їх комплектом польової форми одягу за сезоном. Разом із цим, ВЧ НОМЕР_1 забезпечена речовим майном в обсягах достатніх для забезпечення особового складу частини. Дія постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 поширюється на випадки, коли військовослужбовець не отримав належні предмети речового майна, необхідні для забезпечення підлеглих військовослужбовців на день їх звільнення. Відповідно до рапорту від 08.04.2016 року позивач відмовився від отримання належного йому речового майна згідно з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444, тому підстав для грошової компенсації за неотримане речове майно не має (том 1а.с. 19).
З матеріалів справи вбачається, що лист-відмову позивач отримав 03.02.2017 року.
Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону України від 13.03.2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України» порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів зазначає, що на момент видачі відповідачем наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, та подачі позивачем рапорту про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно стаття 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) була чинною в редакції Закону України від 01 липня 2015 року № 567-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців», з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано неконституційним зміну, внесену до цієї статті на підставі закону України від 28.12.2007 року № 107-VI.
Так, частиною першою статті 9-1 Закону № 2011 встановлено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 9-1 Закону № 2011 встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України, у свою чергу, постановою від 16 березня 2016 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктом 3 якого визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Натомість частиною другою статті 9-1 Закону № 2011 визначено коло осіб, які мають право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно - військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів робить висновок, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно Закон № 2011 передбачав право на отримання такої компенсації лише військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а відповідно пункт 3 Порядку № 178 не підлягав застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011.
Апелянт в своїй апеляційній скарзі також посилається на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 224,00 грн., проте, колегія суддів вважає необґрунтованими вказані доводи виходячи з наступного.
За приписами частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 Цивільного кодексу України).
Враховуючи вищенаведені норми, суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві такої шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
У даному випадку грошові витрати позивача на оформлення нотаріальної довіреності на представництво його інтересів, поштові витрати по надісланню позовної заяви та уточнень до неї, не є шкодою, у розумінні вище зазначених норм, оскільки відповідач своїми діями цієї шкоди позивачу не завдавав, тобто такі витрати позивача не належать до збитків, завданих йому у результаті порушення його цивільного права, а є витратами пов'язаними із зверненням до суду.
Стосовно, вимог апелянта про зобов'язання військової частини зробити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням невиплачених коштів, провести індексацію цих доходів та здійснити виплату, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими які не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 37.6 Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» затверджену Наказом Міністра внутрішніх справ України від 04.07.2014 року № 638 (далі - Інструкція № 638) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються:
- для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені,
оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія);
- для військовослужбовців, які на день звільнення з військової служби перебували
в розпорядженні відповідних начальників (командирів), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, надбавка за вислугу років, додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 37.10 Інструкції № 638 визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (далі - Порядок № 460).
Так, відповідно до пункту 1 Порядку № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі - військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Пунктом 4 Порядку № 460 визначено, що допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Судом встановлено, що розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні позивача здійснено відповідачем за місячним грошовим забезпеченням позивача за березень 2016 року - останнім повним місяцем військової служби.
Дослідженням довідки про розмір грошового забезпечення позивача (том 1, а.с. 121), встановлено, що до місячного грошового забезпечення увійшли: посадовий оклад - 565,00 грн., надбавка за вислугу років - 61,50 грн., оклад за військовим званням - 50,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 338,25 грн., премія - 3559,50 грн., а всього - 4574,25 грн.
Щомісячна додаткова грошова винагорода у сумі 3430,69 грн. за приписами пункту 4 Порядку № 460 до розрахунку одноразової грошової допомоги не включена.
Служба позивача тривала 13 повних календарних місяців.
Відповідно, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні складає 2378,61 грн. (52 % (13 х 4) від 4574,25 грн. (565,00 + 61,50 + 50,00 + 338,25 + 3559,50)).
За даними довідки про розмір грошового забезпечення позивача, розмір вихідної допомоги - 2378,61 грн.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що відповідачем розрахунок вихідної допомоги позивача здійснений із дотриманням вимог Інструкції № 638 та Порядку № 460.
Твердження представника позивача, що до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включено надбавку за вислугу років, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та спростовані даними вказаної вище довідки про розмір грошового забезпечення позивача.
Враховуючи встановлені по справі обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 195, ст. 250, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст.ст. 321, 322, ч.1 ст.325, ст.ст.327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє Старченко Геннадій Віталійович на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у адміністративній справі № 812/942/17 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у адміністративній справі № 812/942/17 - залишити без змін.
Повне судове рішення складене 15 січня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду може бути оскаржено до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя І.В. Геращенко
Судді Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова