ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2017 року № 826/7075/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А. С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЦентрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить:
- визнати дії управління Пенсійного фонду України Печерського району міста Києва про відмову в наданні інформації, що стосуються виплат пенсії на рахунок відділення ПАТ КБ «Правексбанк» Печерського району міста Києва неправомірними;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України Печерського району міста Києва надати повну інформацію, що стосується виплати пенсії на рахунок відділення ПАТ КБ «Правексбанк» Печерського району міста Києва з 24 листопада 2011 року: по який час, місяць, рік здійснювались виплати пенсії на цей рахунок та яка сума була нарахована;
- стягнути з управління Пенсійного фонду України Печерського району міста Києва 10000, 00 грн. моральної та матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями у вигляді відмови у наданні інформації відносно виплати пенсії на рахунок відділення ПАТ КБ «Правексбанк» Печерського району міста Києва згідно особового рахунку № НОМЕР_1 та рахунку № НОМЕР_2 від 24.11.2011 (від 10.08.2011).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач відкрила пенсійний рахунок у відділенні ПАТ КБ «Правексбанк», з огляду на що 15.04.2017 звернулася до відповідача з заявою повідомити про рух пенсійних коштів на цьому рахунку з 24.11.2011. Однак, по суті запитуваної інформації відповідач не відповів, обмежившись відпискою.
В судовому засіданні 07.12.2017 позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання, повідомлений належним чином про час, дату і місце розгляду справи, явку уповноваженого представника не забезпечив, заперечень на адміністративний позов не надав, позивач про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечувала, з огляду на що судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 24.11.2011 уклала з ПАТ КБ «Правекс-Банк» договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку (а. с. 19 - 20).
15.04.2017 позивач направила на адресу відповідача заяву, в якій просила підтвердити факт відправки її пенсійних виплат на картковий рахунок № НОМЕР_3 та рахунок № НОМЕР_2, мотивуючи необхідність встановлення цієї інформації для з'ясування суми, використаної невстановленими особами (а. с. 9).
Листом від 03.05.2017 № 25300/07 у відповідь на вказану заяву відповідач повідомив позивача, що 25.07.2016 нею була подана заява до управління та надані реквізити рахунку ТВБВ 10026 АТ Ощадбанк, номер відділення - 194, тому виплата пенсії здійснюється через Ощадбанк (а. с. 8).
Вважаючи зазначену інформацію наданою не по суті заяви, відтак, фактично, відмовою у наданні інформації, на отримання якої позивач, на її думку, має право, позивач звернулася з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У відповідності до ст. 5 Закону № 393 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Згідно ст. 7 Закону № 393 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
У відповідності до ст. 15 Закону № 393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У розумінні ст. 19 Закону № 393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, в тому числі, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.
Згідно ст. 20 Закону № 393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтован письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФ України від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846), заяви про виплату пенсії (додаток 4) реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами) (далі - Порядок № 1596).
Згідно п. 4 Порядку № 1596 виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).
У відповідності до пунктів 6, 7 Порядку № 1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення забезпечують інформування одержувачів про порядок виплати пенсій та грошової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, позивач запитувала інформацію про рух пенсійних виплат з 24.11.2011 по рахунку, відкритому у ПАТ КБ «Правексбанк», в той час як відповідач у своїй відповіді зазначив про те, що виплата з 25.07.2016 здійснюється через відділення публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Зважаючи на що, суд приходить до висновку про допущену відповідачем бездіяльність щодо ненадання запитуваної інформації.
В той же час, заявляючи позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні такої інформації, позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування факту такої відмови, так як з листа від 03.05.2017 № 25300/07 не вбачається заперечень відповідача у наданні цієї інформації.
В свою чергу, саме лише посилання відповідачем у листі від 03.05.2017 про надання інформації на заяву позивача не означає, що вказану відповідь можна вважати такою, що надана у відповідь на цей лист, оскільки з наданої відповіді абсолютно не вбачається, що відповідачем було розглянуто заяву ОСОБА_1 об'єктивно та всебічно.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді по суті запитуваної інформації.
У відповідності до ч. ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, в тому числі, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Таким чином, для забезпечення відновлення порушеного права позивача слід задовольнити позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача надати запитувану інформацію по суті.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної та матеріальної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
У ст. 1173 Цивільного кодексу України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
В п. 5 вказаної Постанови зазначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стверджуючи про те, що відповідачем позивачу завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано в чому полягає така шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача.
Аналогічно, у відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено завдання відповідачем цими діями певних збитків у грошовому виразі.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволенню не підлягає.
В той же час, при поданні позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1280 грн. за вимогу майнового та немайнового характеру згідно квитанцій № 7, 8 від 31.05.2017 та № 67 від 06.07.2017 (а. с. 3, 4, 14).
Зважаючи на те, що вимога майнового характеру задоволенню не підлягає, а вимога немайнового характеру складається з 2-х частин, одна з яких задоволена повністю а інша - частково, суд у відповідності до ст. 94 КАС України приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору у розмірі 1280/2*0,75=480, 00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо ненадання відповіді по суті запитуваної інформації ОСОБА_1 на заяву від 15 квітня 2017 року.
3. Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 40376133) надати ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1) відповідь по суті запитуваної інформації, викладеної у заяві від 15 квітня 2017 року, у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Присудити здійснені ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 480 (чотириста вісімдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 40376133).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання її копії повного тексту.
Суддя А.С. Мазур