ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2017 року № 826/6056/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, у якому просив: визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 2з0-17 від 27.03.2017 про відхилення скарги на наказ управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, мотивоване тим, що в квітні 2017 року ним було отримано повідомлення управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 11 від 10.04.2017 про залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів, на підставі рішення Державної міграційної служби України № 20-17 від 27.03.2017, однак в силу того, що він не володіє ні українською, ні російською мовами, що унеможливило його ознайомлення з законодавством України та через відсутність перекладачів під час вручення повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має скрутне матеріальне становище, він не зміг у встановлені законодавством України строки звернутися до суду за захистом своїх прав, а отримав безоплатну правову допомогу лише 08.05.2017, що підтверджується угодою № 788-17-00034, та з роз'ясненням процесуальних прав та обов'язків відповідно до українського законодавства.
Враховуючи наведене вище, суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем, а тому вважає наявними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не погоджується з тим, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про і смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних в останніх повноважень, з урахуванням того, що у даному випадку не доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.
Представник управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.
Суд, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Республіки Ірак, ІНФОРМАЦІЯ_1, курд за національністю, мусульманин сунітського напрямку за віросповіданням, народився в місті Ербіль, Ірак (ідентифікований за допомогою копії паспортного документа НОМЕР_1), має вищу освіту, закінчив технологічний університет в місті Ербіль, невійськовозобов'язаний, одружений на громадянці України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2), легально покинув країну громадянської належності 03.11.2014, до України прибув повітряним транспортом 03.11.2014 за допомогою візи з метою одруження на громадянці України, на даний час перебуває на території України нелегально.
22.11.2016 позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління ДМС України в Чернігівській області. Основною причиною звернення за захистом позивач зазначає одруження, а в додаткових відомостях вказав, що хоче жити в Україні через війну в Іраку та наявність бізнесу в Україні. Крім того, в зазначеній заяві позивач зазначив, що зазнав одноразового фізичного насильства з боку представників Демократичної партії Іраку.
За результатами попереднього розгляду заяви позивача управлінням ДМС України в Чернігівській області прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з очевидно необґрунтованістю поданої заяви (Наказ УДМС України в Чернігівській області № 122 від 12.12.2016).
Надалі, позивач отримав повідомлення управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 126 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 122 від 12.12.2016, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про і смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач 08.02.2017 звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України, однак позивач отримав повідомлення № 11 від 10.04.2017, згідно з яким йому повідомлено, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Державною міграційною службою України прийнято рішення від 27.03.2017 № 20-17 про залишення без розгляду скарги на рішення управління ДМС України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Як вбачається зі змісту наказу управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийнятого 12.12.2016 №122, за переглядом якого позивач звернувся до Державної міграційної служби України, в якості підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 слугували положення частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме: очевидна необґрунтованість заяви, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в заяві-анкеті зазначив, що він бажає жити в Україні через те, що в Іраку йде війна, а також він має на території України бізнес. Причиною виїзду з країни походження та постійного проживання у заяві-анкеті у пункті 4.1 заявник вказав намір одружитись.
Позивач у заяві-анкеті, реєстраційному листку та протоколі співбесіди повідомив, що він не належить до будь-якої політичної, релігійної, військової або громадської організації.
ОСОБА_1 у заяві-анкеті та під час співбесіди вказав, що одного разу його побили представники Демократичної партії Курдистану, однак деталі пояснити не зміг.
Позивачем також було зазначено, що він вважав, що за ним стежили представники служби безпеки, однак доказів ОСОБА_1 надано не було.
Заявником також було висловлено припущення, що у разі його повернення до Іраку, у останнього можуть виникнути проблеми з представниками служби безпеки країни через те, що він виражає свої негативні думки стосовно діяльності Демократичної партії Курдистану, однак ним же даних обставин не доведено.
Твердження ОСОБА_1 щодо можливого переслідування його у Багдаді з боку арабів також не знайшли свого підтвердження, оскільки з огляду на інформацію відповідно до Позиції УВКБ ООН відносно повернення до Іраку від 14.11.2016, утисків з боку влади зазнають араби-суніти та палестинські біженці, ким заявник не є, а територія Багдаду підконтрольна владі. Крім цього, з копій паспорту позивача убачається, що у період з 2013-2014 років він три рази отримував у консульському відділі посольства України в Республіці Ірак в Багдаді візи типу Д та С.
Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що заявник не має жодних документів, підтверджуючих факт переслідування його та його рідних за ознаками раси, національності, громадянства, релігії, приналежності до певної соціальної групи та через трудову діяльність. Також ані до заявника, ані до його рідних, знайомих не застосовували катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Позивача не переслідували ані державні органи, ані недержавні суб'єкти, його також ніколи не заарештовували, не затримували, та він не був засуджений судом.
Позивач також зазначав, що перебував в шлюбі з українкою ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб від 27.08.2014 серії НОМЕР_2), однак з матеріалів справи, а саме з заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.01.2017, (справа № 740/4422/16-ц), убачається, що даний шлюб є розірваним.
Слід зазначити, що під час співбесіди заявник повідомив, що раніше за захистом в Україні він не звертався, оскільки в нього була посвідка на тимчасове проживання, термін дії якої сплив 19.11.2016, а на даний час йому потрібні документи, які дають право жити в Україні, і, звернувшись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він вирішив проблему із легальним перебуванням на території України і таким чином підтвердив необґрунтованість своєї заяви та використання процедури надання притулку в Україні в корисних цілях.
Аналізуючи інформацію по країні походження, судом встановлено, що територія, на якій ОСОБА_1 мешкав до приїзду в Україну, з 2015 року звільнена від ІДІЛ, отже, слід зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року.
Проаналізувавши зазначене, суд вважає, що прагнення заявника легалізуватись на території України для тимчасового проживання пов'язане, крім іншого, з економічним чинником, який також вплинув на рішення позивача залишити країну своєї громадської належності та звернутися до органу міграційної служби в Україні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно, виходячи з положень частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У той же час, суд звертає увагу, що статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Тому, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.
З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ДМС України залишено без розгляду скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, оскаржуване рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, оскаржене рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення вимог щодо визнання протиправними та скасування наказів, у суду відсутні підстави і для зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання її копії повного тексту.
Головуючий суддя А.С. Мазур
Судді: Є.В. Аблов
А.В. Літвінова