ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2017 року № 826/8205/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А. С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління Державної міграційної служби України в Київській області
проскасування рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просить скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.05.2017 № 71 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є матір'ю дітей - громадян України, а підстава, з якої скасовано їй дозвіл на імміграцію, є такою, що не має під собою правового підґрунтя.
Під час судового розгляду справи представником позивача заявлені позовні вимоги підтримано у повному обсязі, подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на те, що позивачу 09.09.2003 було надано дозвіл на імміграцію як дружині іммігранта, однак, коли позивач звернулася із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні по досягненню нею 45-тирічного віку, було встановлено, що її чоловік ОСОБА_2 був документований посвідкою на постійне проживання з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію», у зв'язку з чим наказом голови ДМС України від 30.12.2015 № 176 чоловіку позивача скасовано рішення про оформлення посвідки на постійне проживання. Вказана обставина дає підстави вважати, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу було також видано з порушенням норм діючого законодавства, з огляду на що відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на те, що сторони в судове засідання 12.12.2017 не з'явилися, розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1., є громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам, що підтверджується тимчасовою посвідкою на постійне проживання Серії НОМЕР_2, виданою 09.09.2003 відділом ГП та ІС ГУ МВС України в Київській області (а. с. 8).
28.02.2017 до відповідача надійшов запит з Деснянського РВ ГУ ДМС України в місті Києві № 4/1057-17 щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивачу.
Висновком, затвердженим начальником управління ДМС України в Київській області Пустовітом О. О. 30.05.2017, встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, був документований посвідкою на постійне проживання з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію», у зв'язку з чим наказом голови ДМС України від 30.12.2015 № 176 йому скасовано рішення про оформлення посвідки на постійне проживання НОМЕР_3.
На підставі вказаного висновку рішенням від 30.05.2017 № 71 позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пунктів 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» (а. с. 7).
Вважаючи вказане рішення протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. № 2491-III (далі - Закон № 2491).
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, в тому числі, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію»).
На виконання положень Закону України «Про імміграцію» постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок № 1983, тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 21-24 Порядку № 1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.
Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, оскаржуване рішення прийняте на підставі висновку головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Київській області Кузнєцова Г. В., без вивчення жодних обставин, зокрема шляхом запрошення іммігранта (позивача) для надання відповідних пояснень.
Так відповідачем при прийнятті спірного рішення не було враховано, що позивач станом на момент прийняття такого рішення є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3., та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4., згідно свідоцтв про народження Серії НОМЕР_4 (видане 22.10.2009) та Серії НОМЕР_5 (видане 10.02.2007) (а. с. 11 - 12).
Згідно довідок № 291/12 від 01.03.2012 та № 290/12 від 01.03.2012 з 27.02.2012 діти позивача набули громадянство України на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» (а. с. 13 - 14).
Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин у позивача існували інші обставини для законного перебування на території України - материнство щодо громадян України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, проаналізовано поняття «належне урядування», та зазначено, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Таким чином, у разі фактичної зміни законодавчо мотивованих підстав, з якими в особи пов'язується право на отримання дозволу на імміграцію, така особа не повинна бути позбавлена такого права за відсутності законодавчо встановленого механізму.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 четвертого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Згідно ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення позивач на законних підставах більше 13 років перебувала на території України.
В той же час, у розумінні ст. 12 Закону № 2491 відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено надання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Протилежний висновок вбачається з того, що відповідачем жодним чином не заперечується факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_2, що і стало підставою для отримання нею дозволу на імміграцію.
З урахуванням викладеного, виходячи з факту наявності у позивача підстави мати дозвіл на імміграцію, а саме: материнство щодо громадян України, у відповідача були відсутні законодавчо мотивовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну від 30.05.2017 № 71, відтак, останнє підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, вирішенню підлягає питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 94 КАС України.
Так судом не прийнято до уваги квитанцію № 59729 від 26.06.2014 про сплату судового збору у розмірі 640, 00 грн. (а. с. 3) у зв'язку з відсутністю відомостей від органів Державної казначейської служби України про зарахування цих коштів до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2017 з цих підстав позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк надати суду виписку про зарахування судового збору до Державного бюджету України.
Натомість, замість відповідної виписки позивач надала квитанцію № 73 від 22.07.2017 про сплату судового збору у розмірі 640, 00 грн., відтак, саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30 травня 2017 № 71 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.
3. Присудити здійснені ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області (ЄДРПОУ 37826158).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання її копії повного тексту.
Суддя А.С. Мазур