Справа № 165/325/17 Головуючий у 1 інстанції: Лизун Ю.В.
Провадження № 22-ц/773/35/18 Категорія: 32 Доповідач: Карпук А. К.
11 січня 2018 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
секретар Галицька І.П.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
Відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року,-
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на такі обставини.
Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 травня 2014 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, та призначено покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України у виді обмеження волі на строк 4 роки. Зазначає, що є батьком загиблого ОСОБА_4, на день його смерті був непрацездатним, оскільки є інвалідом 2 групи загального захворювання довічно, отримував мінімальну пенсію у розмірі 1077,58 грн., тому перебував на утриманні сина. Матеріальна допомога сина була постійною та надавалась систематично. Окрім нього на утриманні ОСОБА_4 перебувала його мати ОСОБА_5, яка була працездатною, але перебувала на обліку у Нововолинському центрі зайнятості, а також його діти - син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_4 за життя працював на ВП «Шахтоуправління «Нововолинське», його середньомісячний заробіток складав 4724,84 грн. Зазначав, що на день смерті мав право на одержання утримання від сина. Відповідно до ст.1200 ЦК України просив стягнути з відповідача в його користь 66147,90 грн. відшкодування шкоди за період з 04 серпня 2011 року по 30 червня 2017 року, стягувати з відповідача в його користь щомісячно по 944,98 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, починаючи з липня 2017 року щомісячно, а також стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року позов задоволено.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 66147 грн. 90 грн. на відшкодування шкоди за період з 04 серпня 2011 року по 30 червня 2017 року.
Стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 944 грн. 97 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, починаючи з липня 2017 року щомісячно.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 1880 грн. витрат, понесених за надання правової допомоги адвокатом.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 661 грн. 48 коп. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення відповідача та представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 3 серпня 2011 року близько 01 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у власній квартирі по АДРЕСА_1, в ході конфлікту з ОСОБА_8, руками схопив рушницю марки ТОЗ 54-12, яку ОСОБА_8 тримав за цівку та шийку ложі в районі спускової скоби, не передбачаючи настання суспільно-небезпечного наслідку своїх дій у вигляді смерті, хоча повинен був і міг його передбачити, перетягуючи рушницю з ОСОБА_8, кримінальне провадження відносно якого закрите на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із його смертю, з необережності призвів до здійснення пострілу з даної рушниці, який влучив у ОСОБА_4, внаслідок якого йому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді вогнепального проникаючого дробового наскрізного поранення черевної порожнини з пошкодженням внутрішніх органів живота, які згідно висновку судово-медичної експертизи №149 від 18.08.2011 належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, що в подальшому призвело до гострої крововтрати (внутрішньої та зовнішньої) і в даному конкретному випадку викликало смерть потерпілого.
Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 травня 2014 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, та призначено покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України у виді обмеження волі на строк 4 роки (а.с.3-5).
Положеннями ч. 1 ст. 1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності.
Згідно з ч. 2 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з врахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (ч.2, 3 ст. 1200 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1202 ЦК України, відшкодування шкоди завданої смертю потерпілою здійснюється щомісячними платежами.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки померлий ОСОБА_4 є його сином. Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Згідно з довідкою про склад сім'ї, виданою головою ОСББ «Волошка-НВ», померлий ОСОБА_4 проживав разом із батьками та вітчимом своєї матері ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.9). Даний факт підтверджується також актом, складеним ЖКП №2 Нововолинської міської ради, від 18.01.2012 (а.с.11).
ОСОБА_4 працював підземним гірничим майстром на ВП «Шахтоуправління «Нововолинське», його середньомісячний заробіток складав 4724,84 грн. (а.с.72).
Позивач ОСОБА_3 на день смерті сина не працював, був інвалідом 2 групи загального захворювання довічно, отримував пенсію по інвалідності, перебував на диспансерному обліку (а.с.8, 12-13, 14, 16, 17).
Матір ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на час його смерті була працездатною, але перебувала на обліку у Нововолинському центрі зайнятості (а.с.58).
ОСОБА_4 мав двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями свідоцтв про народження дітей (а.с.74, 75).
Відповідно до ч.І ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов"язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
На підставі показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 суд першої існтанції встановив, що покійний ОСОБА_4 допомагав своєму батькові матеріально, купував продукти харчування, ліки, тобто, позивач потребував такої допомоги.
Встановивши наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач ОСОБА_3, як батько загиблого ОСОБА_4, який мав право відповідно до положень ст. 202 СК України на одержання від сина утримання, набув право на відшкодування шкоди в порядку ст. 1200 ЦК України.
Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 не перебував на утриманні свого сина ОСОБА_4 та не мав права на таке утримання, є помилковими, оскільки позивач на день смерті сина був непрацездатним та у зв'язку з інвалідністю і мінімальним розміром пенсії потребував матеріальної допомоги, а тому відповідно до положень ст. 202 СК України, мав право на одержання утримання від сина. З наведених підстав суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які стверджували про наявність боргів у потерпілого, не мають правового значення для вирішення спору.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів по справі та непогодженням з їх оцінкою, наданою судом, тому не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381 - 384, 389-391 ЦПК України колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.
Головуючий
Судді: