10 січня 2018 року справа № 314/4781/17(2-а/314/149/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді -доповідача: Олефіренко Н.А.,
суддів: Білак С.В. Шальєвої В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізького приміського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 р.(суддя Мануйлова Н.Ю.) у справі № 314/4781/17(2-а/314/149/2017) за позовом ОСОБА_1 до Запорізького приміського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
У листопаді 2017 ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області, в якому просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області щодо припинення виплати пенсії протиправними, визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про припинення виплати пенсії, а також зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області поновити йому виплату раніше призначеної пенсії, починаючи з березня 2016 року.
Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року, прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено частково, адміністративний позов в частині позовних вимог щодо зобов'язання Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату заборгованості з березня 2016 року по 13 травня 2017 року включно залишено без розгляду; визнано протиправною бездіяльність Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 14.05.2017 року; зобов'язано Запорізьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період з 14 травня 2017 року; у задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, Запорізьке приміське об'єднане управління пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося з апеляційною скаргою, в якій вважаючи необґрунтованою постанову суду першої інстанції просить її скасувати та в адміністративному позові відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема: неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до довідки №0000136139 від 10.03.2017 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1 перемістився до м. Вільнянськ Запорізької області, вул. 8 березня, буд. 14 з постійного місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 вк.136.
З березня 2016 року виплата пенсії припинена.
Вважаючи припинення виплати пенсії незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав, визначених ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для припинення виплати йому пенсії.
Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Підстави припинення виплати пенсії встановлені статтею 49 цього Закону, за приписами частини першої якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
В спірному випадку жодна з підстав припинення виплати пенсії, встановлена ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, відповідачем не застосована та не доведена, а така підстава як відсутність за місцем фактичного проживання, як про це зазначає відповідач, не передбачена приписами статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.
Припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття органом Пенсійного фонду відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.
Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для припинення йому пенсії.
Колегія суддів, вважає необґрунтованим застосування відповідачем до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 р. № 365, якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Так, згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Крім того, судом апеляційної інстанції зроблений висновок про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України, а не на підставі підзаконних нормативно-правових актів, яким є зазначений Порядок.
Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, є результатом виконання трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку та конституційних гарантій держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Запорізького приміського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 р. у справі № 314/4781/17(2-а/314/149/2017) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили 10.01.2018 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлено 12.01.2018 року.
Суддя - доповідач: Н.А. Олефіренко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: В.А. Шальєва