10 січня 2018 року м. Житомир справа № 806/3418/17
категорія 3.6
Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Попова О. Г., суддів Нагірняка М.Ф., Семенюка М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Черняхів, Житомирська область, 12301) до Міністерства охорони здоров'я України (вул. Грушевського, 7, Мсп601, Центральна Частина Києва, Київ, 01601) треті особи: Департамент охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації (вул. Мала Бердичівська, 25, Житомир, 10014), Обласний центр медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради (вул. Фещенко-Чопівського, 15, Житомир, 10002) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України, яка виявилася у ненаданні ефективного лікування та зволіканням з відновленням працездатності;
- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України надати ефективне лікування та відновити працездатність, а в разі неможливості - надати групу інвалідності, через процедуру направлення на МСЕК.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що внаслідок багаторічного безрезультатного лікування ОСОБА_1 неодноразово звертався до Міністерства охорони здоров'я України та інших установ із заявами про: надання інформації щодо стану свого захворювання в частині наявних захворювань та працездатності; надання рішень та протоколів рішень районної, міської та обласної МСЕК та Вінницької НДІ РІ; проведення незалежної МСЕ за результатами якої надати ОСОБА_1 лікування з метою відновлення працездатності, а при необхідності - надання інвалідності; надання направлень на консультацію до Харківського інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України, Київського інституту нейрохірургії ім. академіка ОСОБА_2 НАМН України. Наголошує, що не надаючи відповіді на звернення, не надаючи ефективного лікування, зволікаючи з відновленням працездатності Міністерство охорони здоров'я України порушило конституційні права ОСОБА_1 на охорону здоров'я та достатній життєвий рівень для позивача та його сім'ї. На думку позивача, його відновлені шляхом відновлення працездатності до рівня, передбаченого вимогами ст. 50-52 КЗпП України через надання ефективного лікування або наданням інвалідності з подальшою соціальною допомогою зі сторони держави.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи призначено на 10 січня 2018 року об 11:00.
В судове засідання прибула представник третьої особи Обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради, подала до канцелярії суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. (а.с. 42)
Позивач в судове засідання не прибув, подав до канцелярії суду заяву від 28.12.2017 відповідно до якої просить провести розгляд справи без його участі. (а.с. 33)
Представник Міністерства охорони здоров'я України в судове засідання не прибув, відзив на позов не надіслав. 10.01.2018 надіслав на електронну поштову адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання в режимі відео конференції. (а.с. 39) Ухвалою суду від 10.01.2018 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання в режимі відео конференції відмовлено.
Представник третьої особи Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації в судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду клопотання від 29.12.2017 №5252/01-1 про розгляд справи за відсутності представника Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації. (а.с. 36)
Зважаючи на неявку сторін та керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 КАС України суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи: Департамент охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації, Обласний центр медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії в частині зобов'язання Міністерство охорони здоров'я України надати ефективне лікування та відновити працездатність, а в разі неможливості - надати групу інвалідності, через процедуру направлення на МСЕК залишено без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Міністерства охорони здоров'я України та інших установ із заявами про: надання інформації щодо стану свого захворювання в частині наявних захворювань та працездатності; надання рішень та протоколів рішень районної, міської та обласної МСЕК та Вінницької НДІ РІ; проведення незалежної МСЕ за результатами якої надати ОСОБА_1 лікування з метою відновлення працездатності, а при необхідності - надання інвалідності; надання направлень на консультацію до Харківського інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України, Київського інституту нейрохірургії ім. академіка ОСОБА_2 НАМН України.
Зокрема, в обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до позовної заяви додано: заява на ім'я Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 від 16.02.2016 (а.с. 9 та зворот); заява на ім'я в.о. Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_4 від 28.07.2016 (а.с. 12); заява від 19.10.2016 (а.с. 3 та зворот); заява на ім'я в.о. Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_4 від 14.11.2016 (а.с. 15 та зворот); заява на ім'я в.о. Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_4 від 10.02.2017 (а.с. 18); заява на ім'я в.о. Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_4 від 25.09.2017 (а.с. 22); скарга на бездіяльність Міністерства охорони здоров'я на ім'я Прем'єр-міністра України ОСОБА_5 від 25.09.2017. (а.с. 25-26 та зворот)
Позивачем в якості доказів надання неналежних, неповних та несвоєчасних відповідей на його звернення також надано: лист Обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради вих. №250 від 06.04.2016 (а.с. 11); лист Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вих. №Д-2835 від 05.12.2016 (а.с. 14); лист Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вих. №Д-7 від 13.01.2017 (а.с. 17); лист Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вих. №Д-930 від 04.04.2017 (а.с. 20); лист Міністерства охорони здоров'я України вих. №03-4-02-Д-2081/12766 від 18.08.2017 (а.с. 21 та зворот); лист Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради вих. №670 від 03.11.2017 (а.с. 24); супровідний лист Управління з питань роботи із зверненнями громадян ОСОБА_6 Кабінету Міністрів України (а.с. 28).
Вважаючи, що не надаючи відповіді на звернення, не надаючи ефективного лікування, зволікаючи з відновленням працездатності Міністерство охорони здоров'я України порушило конституційні права ОСОБА_1 на охорону здоров'я та достатній життєвий рівень для позивача та його сім'ї, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення регламентовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), (далі - Закон №393/96-ВР).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Положеннями ст.3 Закону №393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно зі ст.20 №393/96-ВР Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Зміст зазначених норм свідчить, що заяви (клопотання) громадян, розглядаються і вирішуються по суті у місячний термін з наданням заявнику письмової відповіді про результати розгляду звернення, окрім тих, які не потребують додаткового вивчення, для яких законом встановлений строк розгляду - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
При цьому відповідно до положень ст.7 Закону №393/96-ВР, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Здійснивши системний аналіз позовної заяви та наявних у матеріалах доказів, суд наголошує, що заявлені позивачем позовні вимоги не відповідають змісту викладених обставин, заявлених у позовній заяві та долучених до матеріалів справи документів.
Зокрема, позивачем в якості доказів до матеріалів справи долучені копії його звернень до Міністерства охорони здоров'я України та інших установ із заявами про: надання інформації щодо стану свого захворювання в частині наявних захворювань та працездатності; надання рішень та протоколів рішень районної, міської та обласної МСЕК та Вінницької НДІ РІ; проведення незалежної МСЕ за результатами якої надати ОСОБА_1 лікування з метою відновлення працездатності, а при необхідності - надання інвалідності; надання направлень на консультацію до Харківського інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України, Київського інституту нейрохірургії ім. академіка ОСОБА_2 НАМН України, а також відповідні відповіді на його звернення, зокрема: лист Обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради вих. №250 від 06.04.2016 (а.с. 11); лист Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вих. №Д-2835 від 05.12.2016 (а.с. 14); лист Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вих. №Д-7 від 13.01.2017 (а.с. 17); лист Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вих. №Д-930 від 04.04.2017 (а.с. 20); лист Міністерства охорони здоров'я України вих. №03-4-02-Д-2081/12766 від 18.08.2017 (а.с. 21 та зворот); лист Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради вих. №670 від 03.11.2017 (а.с. 24); супровідний лист Управління з питань роботи із зверненнями громадян ОСОБА_6 Кабінету Міністрів України.
Суд наголошує, що надані позивачем докази можуть свідчити про неповний, неналежний та несвоєчасний розгляд звернень ОСОБА_1, надання неповної інформації за результатами розгляду таких звернень відповідачем його структурними та/або підвідомчими структурними підрозділами, установами, організаціями, що, зокрема, вже було предметом судового розгляду в адміністративних справах №806/892/17 (а.с. 44-50), №806/2587/17 (а.с. 51-53), №806/3073/17 (а.с. 54-58).
Водночас, суд зазначає, що надані позивачем докази не є належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами на підтвердження бездіяльності Міністерства охорони здоров'я, що виразилася у ненаданні ефективного лікування та зволіканням з відновленням працездатності в розумінні статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві щодо надання пояснень від 28.12.2017 (а.с. 34 та зворот)
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
З аналізу викладеного встановлено, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд наголошує, що зміст позовної заяви, викладені у ній обставини та надані позивачем докази не узгоджуються із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами.
Викладені позивачем обставини та надані ОСОБА_1 на підтвердження цих обставин докази пов'язані з правовідносинами у сфері практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення, в той час як позивач просить визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України, яка виявилася у ненаданні ефективного лікування та зволіканням з відновленням працездатності.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
Стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2014 №21-544а14.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів зазначає, що суд адміністративної юрисдикції не судом, встановленим законом в розумінні ст. 6 Конвенції стосовно надання оцінки ступеню ефективності наданого лікування та оцінки наявності зволіканням з відновленням працездатності.
Крім того, відповідно до змісту долученої позивачем заяви на ім'я в.о. Міністра охорони здоров'я ОСОБА_4 від 14.11.2016, позивачем самостійно визнано, що з березня 2016 року ОСОБА_1 повністю відмовився від лікування в закладах Міністерства охорони здоров'я України. (а.с. 15 та зворот)
Колегія суддів також звертає увагу, що якщо позивач вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб медичних закладів, підзвітних Міністерству охорони здоров'я України ОСОБА_1 було заподіяно матеріальну шкоду та шкоду його здоров'ю, позивач не позбавлений можливості звернутися до відповідного суду із цивільним позовом з підстав, визначених главою 82 Цивільного кодексу України.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права та не надано належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві щодо надання пояснень від 28.12.2017, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Черняхів, Житомирська область, 12301) - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя О.Г. Попова
Суддя М.М. Семенюк
Суддя М.Ф. Нагірняк
Повний текст рішення виготовлено: 12 січня 2018 року.